Судове рішення #21015534

                                                                  УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

                    

            

Справа    22-ц/0690/4678/11  

Категорія      2

                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ


09 лютого 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:


в складі: головуючого – судді  Забродського М.І.                            

                          суддів: Миніч Т.І., Трояновської Г.С.

         з участю секретаря судового  засідання  Григоровича А.М.,           

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5(як правонаступників померлого ОСОБА_6), ОСОБА_7 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5(як правонаступників померлого ОСОБА_6), ОСОБА_7 ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_10

на рішення  Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 1991 року позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_6 та просила здійснити розподіл спільного майна, що було придбане в період шлюбу на суму 9823 грн., стягнути з відповідача Ѕ частину вартості автомобіля ВАЗ – 21063, розділити Ѕ частину будинку в АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності.

У липні 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду з іншим позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у якому просила визнати недійсним договір дарування Ѕ частини будинку по АДРЕСА_1 укладений 22 липня 2004 року між відповідачами.

Ухвалою Черняхівського районного суду від 31 травня 2008 року обидві справи об’єднані в одне провадження.

В обгрунтування позову ОСОБА_1зазначала, що з ОСОБА_6 01 липня 1970 року був зареєстрований шлюб. В період цього шлюбу вони збудували спірний будинок, придбали автомобіль та інше майно, яке є їх спільною сумісною власністю. Проте відповідач без її згоди та шляхом обману подарував Ѕ частину цього житлового будинку ОСОБА_10., а інше майно відмовився в добровільному порядку розділити.

В процесі розгляду справи позивачка відмовилася від частини своїх вимог і така відмова була прийнята судом, а розгляд справи продовжено за вимогами її щодо визнання права власності на частину спірного житлового будинку та визнання договору дарування недійсним.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 листопада                  

2011 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя  ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину цього будинку та визнано недійсним договір дарування від 22 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_10

В апеляційній скарзі ОСОБА_10 просить рішення суду, в частині визнання договору дарування недійсним, скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити позов ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним без розгляду.

Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема вирішуючи спір, щодо набутого майна в період шлюбу суд повинен був керуватися нормами цивільного законодавства, які регулюють спільну часткову власність, а не постановляти рішення про поділ майна в натурі.

Крім того суд не звернув увагу на те, що для вимог про поділ майна встановлюється трьохрічний строк звернення до суду, визначений ч.3 ст. 29 КпШС. Визнаючи договір дарування недійсним суд не застосував реституцію, хоча позивач не просив повернути сторони у первісний стан. Не обґрунтував суд своє рішення в чому полягає обман та невірно застосував до цих правовідносин ст. 330 ЦК України в редакції 2004 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах  визначених ст. 303 ЦПК України, якою передбачено, що апеляційний суд перевіряє рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 не повідомляв ОСОБА_10 про наявність судового спору, щодо частини будинку яка ним була подарована, а відтак мав місце обман під час вчинення цього договору.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 26 липня 2004 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6(після смерті його залучені до участі в справі правонаступники) та ОСОБА_10 та просила визнати договір дарування Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1

В обгрунтування позову зазначала, що 22 липня 2004 року її чоловік, відповідач по справі,  уклав договір дарування цієї частини житлового будинку з ОСОБА_10 При цьому ОСОБА_6 знаючи про те, що в Коростенському районному суді розглядається справа за позов ОСОБА_1 до нього про визнання спільною сумісною власністю цієї частини будинку та розподіл її. Крім того ухвалою суду від 21 липня 2004 року було заборонено вчиняти будь-які дії по вказаному спірному будинку.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосовувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Отже, як визначив законодавець, під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. При обмані наслідки правочину, що вчиняються, є відомими й бажаними для однієї зі сторін цього правочину.

Виходячи з наведеного з позовом про визнання договору дарування від 22 липня 2004 року спірної частини будинку мала право звернутися лише одна із сторін цього договору – або ОСОБА_6 або ОСОБА_10

ОСОБА_1 не була стороною цього договору, а тому не мала права, згідно з наведеною нормою закону, на яку вона і посилалася у своїй позовній заяві, звертатися до суду з вимогою про визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин коли районний суд не правильно застосував ст. 230 ЦК України та визнав договір дарування недійсним, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-

                                           В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2011 року, в частині визнання недійсним договору дарування, скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5(як правонаступників померлого ОСОБА_6), ОСОБА_7 та ОСОБА_10 про визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 22 липня 2004 року.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий:                                     Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація