Справа № 22ц - 1295/2007                               Головуючий у 1 інс.  - Хандога В.М.

                                                                            Доповідач - Миронцов В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

12 вересня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді - Коренькової З.Д., 

суддів - Миронцова В.М. ,  Заболотного В.М. ,

при секретарі - Мехед Т.О.,

з участю сторін - представників позивача Бондар Д.О.,  Примака М. В., 

представника третьої особи ОСОБА_10

представника відповідача ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2007 року по цивільній справі за позовом Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя до ОСОБА_1про виселення її з кімнати в гуртожитку,

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 21 червня 2007 року в задоволенні позовних вимог Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя до ОСОБА_1про виселення її з кімнати №66 гуртожитку №5 для малосімейних,  що розташований по АДРЕСА_1

В апеляційній скарзі Ніжинський ДНУ просить рішення суду першої інстанції як належним чином необґрунтоване та таке,  що постановлене з порушенням норм матеріального права,  скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

На думку апелянта судом неповно встановлені обставини по справі та неправильно застосовано закон. Ним,  в порушення вимог ч.3  ст. 61 ЦПК України,  фактично ревізовані окремі висновки апеляційного суду Чернігівської області,  зазначені в його постанові від 26.02.2007 року. В рішенні суду помилково вказано про завірення паспортистом документу за

2

формою А. Судом безпідставно визнано ОСОБА_1 членом сім'ї ОСОБА_8та не придано значення порушенню прав власника гуртожитку в період до 10.06.2003 року. Апелянт вважає,  що застосування  ст. 132 ЖК України при вирішенні даної справи є неприйнятним,  а посилання на неможливість виселення ОСОБА_1 з гуртожитку без її згоди є безпідставними. Університетом строк позовної давності не пропущений,  тому рішення суду про відмову позивачу у задоволенні вимог на підставі пропуску трьохрічного строку позовної давності звернення до суду з вимогами про виселення позивача є безпідставним.

Заслухавши доповідача,  учасників судового процесу,  перевіривши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  суд приходить до висновку,  що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,  підставами виселення громадян з гуртожитків,  відповідно до вимог  ст. 132 ЖК України,  є припинення трудових відносин та навчання,  а також випадки зносу будинку,  або його переобладнання,  які передбачені і пунктом 40 Примірного положення про гуртожитки. З гуртожитку можуть бути виселеними особи,  які самоправно туди поселилися,  а також особи,  які систематично руйнують житлове приміщення,  або роблять неможливим для інших проживання з ними.

Статтею 130 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки передбачено,  що громадяни,  які проживають в таких приміщеннях,  вправі вселяти в займане приміщення своїх неповнолітніх дітей,  а інших членів сім'ї дозволяється вселяти лише за згодою адміністрації та профкому з письмової згоди,  інших членів сім'ї. Відповідачка,  будучи неповнолітньою,  вселилася в спірну кімнату гуртожитку не на підставі трудових відносин чи навчання,  а як неповнолітній член сім'ї працівника університету ОСОБА_2,  якому була надана обусоблена кімната для проживання з його дружиною.

Встановлено,  що ОСОБА_1 проживала у діда з бабою однією сім'єю з 2002 року,  доглядаючи їх,  а з кінця 2005 року стала постійно проживати в спірній кімнаті,  що,  окрім її пояснень,  підтверджується показаннями свідків ОСОБА_3  ОСОБА_4ОСОБА_5,  ОСОБА_6,  ОСОБА_7,  що,  в свою чергу,  підтверджує,  що вона була членом сім'ї ОСОБА_8 і він міг поселяти її в свою кімнату і вимагати її реєстрації.

ОСОБА_1,  при досягненні нею 16 років,  мала вільний вибір місця свого проживання,  яким вона обрала бажання жити з дідом та бабою,  про що свідчить її заява до відділу внутрішніх справ від 01 квітня 2003 року щодо отримання нею паспорта,  проти чого письмово не заперечували дід з бабою та були згодні її батьки.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те,  що ОСОБА_1 неможливо визнати такою,  що самовільно вселилася та була зареєстрована на спірній житловій площі,  зважаючи на допущені порушення вимог  ст. 128 ЖК України,  передбачаючої згоду профкому та адміністрації учбового закладу про надання житлової площі,  відповідними

3

працівниками Ніжинського ДПУ тому,  що оформлення реєстраційних документів до органів міліції із штампами університету проводилося не в обхід позивача чи шляхом його обману.

Відповідно до  ст.. 125 ЖК України,  не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення пенсіонерів по старості,  персональних пенсіонерів; членів сім і померлого працівника,  якому було надано службове жиле приміщення.

При цьому,  відповідно до ч.3  ст.. 132 ЖК України виселення з гуртожитків осіб,  перелічених у  ст.. 125 цього Кодексу,  може бути здійснено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Крім того,  апеляційний суд виключає з резолютивної частини рішення один із доводів покладених в обґрунтування судом першої інстанції відмови в задоволенні позову - пропуск позивачем строку позовної давності.

Згідно  ст.. 254 ЦК України закінчення строку позовної давності якщо останній день строку припадає на вихідний,  святковий або інший неробочий день,  що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії,  днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

А саме,  суд визначивши дату 10.06.2003 року,  з якої позивачу стало відомо про незаконну реєстрацію ОСОБА_1в гуртожитку університету допустив помилку в підрахунку,  а саме,  як вбачається з матеріалів справи позивач зареєстрував позовну заяву в канцелярії університету 08.06.2006 року,  позов був направлений до суду 09.06.2006 року,  при цьому 10, 11, 12 червня 2006 року були вихідні,  а тому в канцелярії суду заява була зареєстрована 13.06.2006 року,  тобто в перший за вихідними та святковим днями робочий день.

Згідно з викладеним доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків,  а оскаржуване судове рішення відповідає матеріальному та процесуальному праву,  а тому підстави для його скасування є відсутніми.

Керуючись  ст. ст. 303,  307,  308,  313-315,  317,  319 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ніжинського державного педагогічного університету імени Миколи Гоголя відхилити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 21 червня 2007 року залишити без змін,  виключивши з його мотивувальної частини посилання суду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.