Справа №22-ц-595/12Головуючий у І інстанціїБорець Є.О.
Категорія5Доповідач у 2 інстанції Іванова
13.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
12 січня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Даценко Л.М.,
суддів - Іванової І.В., Савченка С.І.
при секретарі - Дрозд О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Бориспільської міської ради та інспекції Державного архітектурно-будівельно го контролю у Київській області про визнання права власності на самочинне будівництво, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка ОСОБА_2 в травні 2011 року звернулась до суду з позовом до Бориспільської міської ради та інспекції Державного архітектурно-будівельно го контролю у Київській області, в якому просила на підставі ч.5 ст.376 ЦК України визнати за нею право власності на жилий будинок, надвірні будівлі та господарські спо руди по АДРЕСА_1. В ході розгляду справи зменшила позовні вимоги, просила визнати за нею право власності лише на спірний жилий будинок.
Відповідач Бориспільська міська рада позов не визнала, проти його задоволення за перечувала.
Відповідач інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області проти задоволення позову не заперечувала.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 з рішенням суду не згодна, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, посилається, що відсутність належного дозволу на виконання будівельних робіт житлового будинку стали перешкодою для введення його в експлуатацію та реєстрації права власності в установленому законом порядку, тому вона майже рік намагається, але не може оформити своє право власності в досудовому порядку, про що свідчать поточні документи у справі. При цьому вважає, що суд не звернув увагу, що вона не захищає своє оспорюване чи невизнане право, а лише просить визнати за нею право власності на самочинне будівництво і таким чином захистити своє право на набуття у власність нерухомого майна у спосіб, що не заборонений законом, так як не може це зробити в досудовому порядку.
Крім того, вважає, що суд не вірно застосував при вирішенні справи положення ст. 392 ЦК України, оскільки визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що розміщене на земельній ділянці спеціально відведеній для будівництва, регулюється спеціальною нормою закону, а саме ст. 376 ЦК України. Зазначає, що суд в своєму рішенні, не встановивши під час розгляду справи будь-яких фізичних чи юридичних осіб, права яких були порушені при самочинному будівництві, що є підставою для задоволення позовних вимог, послався на відсутність доказів на підтвердження того, що зведений будинок не порушує права інших осіб, при цьому суд не назвавши тих інших осіб, яких він мав на увазі, тому вважає, що така позиція суду не ґрунтується на фактичних обставинах справи, оскільки відсутність осіб, права яких порушені самочинним будівництвом і є належним доказом того, що права інших осіб не порушуються. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що порушене позивачкою у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 0,08 га, що розташована по АДРЕСА_1. Протягом 2005-2007 року на цій земельній ділянці вона збудува ла жилий будинок. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме копією державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я позивачки (а.с.5), копією технічного паспорту на жилий будинок (а.с.8-16).
Встановлено, що жилий будинок збудований з відхиленням від затвердженого проекту, тому він вва жається об'єктом самочинного будівництва.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
У зв’язку із цим норми ч. 3 ст. 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позову про визнання права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості лише тоді, коли при відсутності права на забудову земельної ділянки на момент подання позову позивачем було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 є обґрунтованим, ухвалюючи його не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303,307,308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :