Судове рішення #21011044

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2012                                                                                           № 41/345

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Суліма  В.В.

суддів:            Корсакової  Г.В.

          Михальської  Ю.Б.

за участю представників сторін:

від прокуратури Ноздрякова Ю.В. – посв. НОМЕР_1 від 14.04.2010р.;

від позивача ОСОБА_1. – представник за дов. № 225-КР-173 від 03.02.2012р.;

від відповідача не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу

Малого приватного підприємства “Беркут”

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 12.12.2011р. (дата підписання повного тексту 22.12.2011р.)

справа № 41/345 (головуючий суддя Спичак О.М., судді Ковтун С.А., Паламар П.І.)

за позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Малого приватного підприємства “Беркут”

про припинення права користування земельною ділянкою

Встановив

Заступник прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі – прокурор) в серпні 2011 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Малого приватного підприємства “Беркут” (далі – відповідач) про припинення Малому приватному підприємству “Беркут” право користування земельною ділянкою площею 0,9833га по вул. Автозаводській, 2 у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002) шляхом розірвання договору оренди №78-6-00422. Зобов’язати Мале приватне підприємство  передати Київській міській раді  земельну ділянку площею  0,9833 га по вул. Автозаводській, 2  у Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002) шляхом розірвання договору оренди №78-6-00422.

09.12.2011 р. прокурор подав через канцелярію суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.03.2007 р.                     № 78-6-00422, укладений між Київською міською радою та Малим приватним підприємством “Беркут”; припинити Малому приватному підприємству “Беркут” право користування земельною ділянкою площею 0,9388 га по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002); зобов’язати Мале приватне підприємство “Беркут” передати Київській міській раді земельну ділянку площею 0,9388 га. по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. №41/345 позовні вимоги задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 01.03.2007 року № 78-6-00422, укладений між Київською міською радою та Малим приватним підприємством “Беркут”. Стягнуто з Малого приватного підприємства “Беркут”  на користь Державного бюджету України 28,33 грн. державного мита та 78,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Мале приватне підприємство “Беркут” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. у справі №41/345 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову прокурора у справі №41/345 відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з’ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р. у справі №41/345 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу Малого приватного підприємства “Беркут” не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду   № 01-22/1 від 13.02.2012р. „Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з виробничою необхідністю (перебуванням судді Рєпіної Л.О. на лікарняному) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі             № 41/345 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів  Корсакова Г.В., Михальська Ю.Б.

Представники прокуратури та відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 13.02.2012р. не з’явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2012р., що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

          Крім того, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв’язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважаться належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”).

За таких обставин Київський апеляційний господарський суд вжив всіх передбачених законом заходів щодо повідомлення учасників судового процесу про час і місце судового засідання, в тому числі позивача (за адресою, вказаною в апеляційній скарзі).

Враховуючи, що судом явка уповноважених представників прокуратури та відповідача в судове засідання обов’язковою не визнавалася, сторони не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 13.02.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників прокуратури та відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Малого приватного підприємства “Беркут” - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 01 березня 2007 року між Київською міською радою (орендодавець) та Малим приватним підприємством “Беркут” (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі – договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 26.06.2003 р. № 553/713 та рішення Київської міської ради від 28.09.2006 р. № 37/94 за актом приймання – передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі – об’єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Згідно п. 2.1 договору об’єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

                    - місце розташування – вул. Автозаводська, 2 в Оболонському районі м. Києва;

                    - розмір – 0,9388 га;

                    - кадастровий номер – 8 000 000 000:78:081:0002.

          Пунктом 2.2 договору передбачено, що відповідно до витягу з технічної документації                         № Ю-42383/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 27.02.2007 р. №  126 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2 587 116,87 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору останній укладено на 25 (двадцять п’ять) років.

Згідно п. 4.1 договору визначена орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі.

Відповідно до п.  4.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 2 (двох) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктом 8.1 Договору орендар зобов’язався своєчасно вносити орендну плату.

Пунктом 12.1 Договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач в порушення умов договору не сплачував орендну плату, що підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2011 р. по справі № 2а-7605/11/2670.

Відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З огляду на викладене, прокурор правомірно звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом, в якому з урахував нням поданого уточнення просив суд першої інстанції розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.03.2007 р. № 78-6-00422, укладений між Київською міською радою та Малим приватним підприємством “Беркут”; припинити Малому приватному підприємству “Беркут” право користування земельною ділянкою площею 0,9388 га по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002); зобов’язати Мале приватне підприємство “Беркут”передати Київській міській раді земельну ділянку площею 0,9388 га. по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002).

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України “Про оренду землі” на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умов договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог  щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Орендна плата згідно статті 284 Господарського кодексу України є істотною умовою договору оренди.

Частиною 1 статті 21 Закону України “Про оренду землі” орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 31 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 3 статтею 291 Господарського суду України встановлено, що договір оренди може бути розірвано на вимогу однієї із сторін достроково з підстав передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статті 188 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати є істотним порушенням умов Договору, оскільки внаслідок несплати орендних платежів позивач не отримав грошові кошти, на які розраховував при укладенні спірного договору з відповідачем.

Про несвоєчасну сплату орендних платежів свідчить постанова адміністративного суду, посилання на яку містяться вище.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, господарський суд першої інстанції дійшов  правомірного висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору оренди земельної ділянки від 01.03.2007 року № 78-6-00422 підлягають задоволенню повністю.

Щодо позовних вимог в частині припинення Малому приватному підприємству “Беркут” права користування земельною ділянкою площею 0,9388 га по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002) Київський апеляційний господарський також погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту д статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно п. д ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а)   використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

в)  конфіскації земельної ділянки;

г)  примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ)  примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

З наведених норм вбачається, що примусове припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку здійснюється у виключних випадках до яких не відноситься не своєчасна сплата орендної плати.

          З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині припинення Малому приватному підприємству “Беркут” права користування земельною ділянкою площею 0,9388 га по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва,  не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов’язання Малого приватного підприємства “Беркут” передати Київській міській раді земельну ділянку площею 0,9388 га. по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002) Київський апеляційний господарський  відзначає  наступне.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України  підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є:

-          державний акт на право власності на земельну ділянку;

-          цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

-          свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення);

-           державний акт на право постійного користування земельною ділянкою;

-          договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

Як зазначив відповідач, що також не заперечується позивачем, він є власником нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, яка є предметом договору оренди.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

За змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Тобто, з моменту набуття відповідачем у встановленому законодавством порядку права власності на об’єкт нерухомого майна, останній набув право на отримання земельної ділянки у користування, що і було здійснено шляхом укладення договору оренди.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оскільки, відповідач є законним власником нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва, то повернення зазначеної земельної ділянки означатиме фактичне примусове її звільнення від будівель та споруд відповідача, що призведе до порушення права власності останнього.

За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині зобов’язання Малого приватного підприємства “Беркут” передати Київській міській раді земельну ділянку площею 0,9388 га. по вул. Автозаводській, 2 в Оболонському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:78:081:0002) не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

          З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Судові  витати   за   розгляд   апеляційної   скарги  у  зв’язку  з  відмовою  в  її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства “Беркут”, залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2011р. у справі  №41/345 - залишити без змін.

3.   Матеріали справи № 41/345 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Сулім  В.В.

Судді                                                                                          Корсакова  Г.В.

                                                                                          Михальська  Ю.Б.


20.02.12 (відправлено)


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація