2
6
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Васильковського В.М.
суддів: Матківського Р.Й., Проскурніцького П.І.
секретаря Возняк В.Д.,
з участю представника Ласійчука О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання права власності та звільнення майна з під арешту за апеляційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
в липні 2011 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, мотивуючи його тим, що 01.11.2008 року уклав із ОСОБА_3 договір оренди частини кафе в АДРЕСА_1, а 25.03.2009 року придбав у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 меблі на загальну суму 28 290 грн., які розмістив в орендованому приміщенні. Згідно виконавчого листа, виданого Надвірнянським районним судом 18.02.2011 року, з ОСОБА_3 стягнуто на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 5 130 364,36 грн. заборгованості за кредитним договором. У зв’язку з цим, 06.07.2011 року державним виконавцем описано та накладено арешт на майно. Оскільки в акті опису й арешту серед іншого майна описане і те, що придбано ним особисто, то просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності на майно, а саме: 10 шт. диванів розміром 1,5 х 1 м., 10 шт. диванів розміром 1,30 х 1,50 м., 10 стільців, 5 дерев’яних столів та звільнити з під арешту дане майно.
________________________________________________________________________________
Справа № 2/0911/781/2011 Головуючий у І інстанції – Флоряк Д.В.
Провадження № 22ц/0990/163/2012 Суддя-доповідач - Васильковський В.М.
Категорія 5
Ухвалою Надвірнянського районного суду від 26 серпня 2011 року в якості співвідповідача залучено стягувача – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Рішенням Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на майно, а саме: 10 шт. диванів розміром 1,5 х 1 м., 10 шт. диванів розміром 1,30 х 1,50 м., 10 стільців, 5 дерев’яних столів та звільнено з під арешту дане майно.
Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду від 13 грудня 2011 року визначено вартість звільненого з під арешту майна, всього на загальну суму 23 650 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права зазначає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту здійснення купівлі-продажу описаного та арештованого майна та належності йому цього майна на праві власності. Вчинення договору купівлі-продажу майна фізичною особою-підприємцем оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Долучена позивачем накладна від 25.03.2009 року не є розрахунковим документом, що підтверджує факт придбання оспорюваного майна. Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що право власності на арештоване майно стверджується виключно накладною. Однак, приватним підприємцем ОСОБА_7 не надано жодних розрахункових документів, які б підтверджували факт оплати придбаного ОСОБА_2 арештованого майна, зокрема книги обліку розрахункових операцій. Подана копія накладної є без номерною. Крім того, суд на порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, визнавши за ОСОБА_2 право власності на арештоване майно, хоча така вимога у позові не заявлялась. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.
У засіданні апеляційного суду представник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з’явились, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
У порушення зазначених правових норм та роз'яснень, наданих у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.76 р. "Про судову практику у справах про виключення майна з опису", суд першої інстанції не дотримався правил про належність і допустимість доказів, не застосував закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що останній придбав за власні кошти у суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 10 диванів низьких, 12 диванів з високою спинкою, 19 стільців, 11 столів, оплативши відразу 16 000 грн., а в подальшому сплатив їх повну вартість згідно накладної від 25.03.2009 року, що підтвердив свідок ОСОБА_5 Тому суд вважав, що за позивачем слід визнати право власності на 10 шт. диванів розміром 1,5 х 1 м., 10 шт. диванів розміром 1,30 х 1,50 м., 10 стільців, 5 дерев’яних столів та звільнити з під арешту зазначене майно.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він суперечить обставинам справи та вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, визнаючи за позивачем право власності на частину описаного майна та звільняючи його з-під арешту, суд першої інстанції визнав встановленим придбання ОСОБА_2 у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 меблів згідно накладної від 25.03.2009 року.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Згідно п. 7 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів” договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
Статтею 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначено поняття «розрахунковий документ» - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.
Відповідно до п. п. 5, 6 ст. 3 цього Закону суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення; забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення. Книга обліку розрахункових операцій - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг) (ст. 2 цього Закону). Згідно п. 18 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених Міністерством економіки України 19.04.2007 року № 104, розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із
застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до законодавства. Разом з товаром споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару та/або надання послуги.
Суд першої інстанції зазначені положення норм матеріального права до уваги не взяв, а обмежився у рішенні в обґрунтування задоволення позову лише вказівкою на видану 25.03.2009 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 накладну та його поясненнями в якості свідка.
Як видно із ксерокопії зазначеного документу, порядковий номер його видачі відсутній, прізвище особи у реквізитах не відповідає прізвищу на відтиску печатки підприємця, кількість виданого товару (диванів, стільців, столів) не відповідає їх кількості, зазначеному в рішенні суду як майна позивача.
Суд першої інстанції на порушення вимог ч. 2 ст. 64 ЦПК України не дослідив оригінал поданого письмового доказу. На вимогу суду підприємець ОСОБА_7 книги обліку розрахункових операцій про продаж зазначеного товару не надав.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.
Позивач на підтвердження своїх вимог розрахункового документу установленої форми на повну суму проведеної операції, який засвідчує факт купівлі товару, не представив.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено вимоги ст. ст. 58, 59 ЦПК України про належність і допустимість доказів, у зв’язку з чим обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, не доведені.
Крім того, як видно з позовної заяви, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту. Суд на порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 11 ЦПК України) та вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, без подання позивачем відповідної письмової заяви, розглянув позовну вимогу про визнання права власності на описане та арештоване майно.
Таким чином, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене у справі рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.
Рішення Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2011 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання права власності та звільнення майна з під арешту відмовити.
Вжиті ухвалою Надвірнянського районного суду від 09 серпня 2011 року заходи забезпечення позову у виді зупинення продажу арештованого згідно акту опису й арешту майна серії АА № 962894 від 06.07.2011 року, скасувати.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Васильковський В.М.
Судді: Матківський Р.Й.
Проскурніцький П.І.