ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
«31» січня 2012 року м. Ялта
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді – САВРАНСЬКОЇ Т.І.,
при секретарі – Юрченко С.В.,
за участю:
позивача – ОСОБА_1;
представника позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності від 24 жовтня 2011 року – ОСОБА_2;
відповідача – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В :
12 січня 2012 року представник ОСОБА_1 на підставі довіреності ОСОБА_2 звернулася до Ялтинського міського суду АР Крим із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і остаточно просила суд :
• Зобов’язати ОСОБА_3 знести капітальну перегородку у приміщенні туалету V у будинку АДРЕСА_1;
• Зобов’язати ОСОБА_3 прибрати замок двері у приміщення IV у будинку АДРЕСА_1;
• Зобов’язати ОСОБА_3 прибрати камеру відеоспостереження, встановлену у приміщенні кухні ІІІ у будинку АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовуються з підстав статті 387 ЦК України як позов про витребування із чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3 приміщень загального користування квартири АДРЕСА_1, співвласником якої разом із ОСОБА_4 є ОСОБА_1
У судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволенні позовної заяви з викладених підстав.
Відповідачка ОСОБА_3 проти задоволення позовної заяви заперечувала, обґрунтовуючи це тим, що є співвласницею спірних приміщень і на підставі цього здійснила їх поточний ремонт.
Сторони або їх представники не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Вислухавши пояснення сторін і представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, виходячи з такого.
На підставі договору купівлі-продажу від 12 серпня 2011 року (реєстровий № 2184) ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 набули у спільну часткову власність, кожен по Ѕ частці, квартиру АДРЕСА_1, АР Крим, що також посвідчується Витягом про державну реєстрацію прав № 31106052 від 29 серпня 2011 року.
У відповідністю з частиною 1 статті 61 ЦПК України сторони визнали, що ОСОБА_3 є власницею квартири № 1 зазначеного будинку.
З плану квартири № 2, експлікації приміщень до плану квартири № 2, а також технічного паспорта квартири № 1 вбачається, що вказані квартири є по суті однією комунальною квартирою, яка складається з жилої кімнати літера 2-1 площею 13.3 кв.м. (власність ОСОБА_1 та ОСОБА_4), жилої кімнати 1-1 площею 11.5 кв.м. (власність ОСОБА_3.) і приміщень загального користування власників квартир – коридорів літери І і ІІ, кухонь літери ІІІ, IV і туалету літера V.
Відповідно до ч. 2 статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування.
Здійснення права спільної сумісної власності відбувається у відповідністю з положеннями статті 369 ЦК України, тобто шляхом спільного володіння і користування майном, що є у спільній сумісній власності.
Посилаючись на зміст Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 і вимагаючи захисту права володіння майном, що належить йому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а саме кухнями літери ІІІ і IV, а також туалетом літера V, позивач та його представник заявили вимоги з підстав статті 387 ЦК України, якою визначений спосіб захисту права володіння шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Разом із тим, зазначений спосіб захисту є неналежним і не може бути застосований у виниклих правовідносинах спільної сумісної власності між співвласниками, оскільки при задоволенні такого позову суд має виходити з позбавлення власника права володіння своїм майном особою, яка, проте, не є власником цього майна.
ОСОБА_3 має рівне з іншими співвласниками право володіння і користування спільним майном, тому вирішення віндикаційного позову відносно неї по суті буде способом позбавлення її такого права, що є неприпустимим.
Вимог у порядку вирішення спору між співвласниками щодо порядку володіння і користування спільним майном у справі не заявлялось, і суд, керуючись положеннями ст. ст. 10, 11 ЦПК України не вправі з власної ініціативи визначати зміст позовних вимог та їх правові підстави.
Заявивши позовні вимоги з хибних правових підстав, позивач та його представник не врахували, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог (стаття 11 ЦПК України).
Таким чином, розглянувши справу в присутності сторін і представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. 387 ЦК України , ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.І. Савранська