Справа № 22-ц-496/12 07.02.2012 07.02.2012 15.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-496/12 Головуючий у 1-й інстанції Гаврасієнка В.О.
Категорія 44 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
У Х В А Л А
Іменем України
07 лютого 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання – Скопенко В.О.,
за участю позивача - ОСОБА_2, його представника – ОСОБА_3,
відповідачки – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю „Миколаївдомсервіс-1” про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2011 р. ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позивач зазначав, що він зареєстрований та мешкає в квартирі АДРЕСА_1 з 1993 року. За рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.12.2007 року його колишню дружину ОСОБА_5 було визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням, після чого разом із донькою ОСОБА_4 27 грудня 2007 року були зняті з реєстрації за вказаною адресою. У листопаді 2010 року йому стало відомо, що за даною адресою з 18 липня 2008 року зареєстрована його дочка ОСОБА_4, 1992 року народження, але з 2000 року і по теперішній час вона проживає разом із матір’ю в с.Артемівка, Новоодеського району, Миколаївської області. З моменту реєстрації відповідачка за вказаною адресою жодного разу не з’являлася, комунальні платежі не сплачує.
Посилаючись на викладені обставини, просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи.
Відповідно до наданих ОСОБА_4 заперечень, рішення суду є обґрунтованим, підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26 липня 1991 року ( а.с.18).
Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.30).
Квартира АДРЕСА_1, складається із однієї кімнати, житловою площею 11 кв.м., загальною площею 22 кв.м. та належить до державного житлового фонду. З 13 листопада 1993 року ОСОБА_2 є наймачем квартири АДРЕСА_1. Разом з ним були зареєстровані та проживали: колишня дружина - ОСОБА_5 та їх неповнолітня донька ОСОБА_4
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 вересня 2006 року шлюб між сторонами розірвано ( а.с.17,18).
Відповідно до довідки №958 від 09.07.2007 року, служба у справах неповнолітніх адміністрації Заводського району виконкому Миколаївської міської ради, не заперечувала проти перереєстрації ОСОБА_5 з вищевказаної квартири без неповнолітньої доньки ОСОБА_4, 1992 року народження, оскільки за згодою батька ОСОБА_2 остання залишилася зареєстрованою за місцем його проживання ( а.с.25)
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 грудня 2007 року ОСОБА_4( дружину позивача) було визнано такою, що втратила право користування даною квартирою ( а.с.16).
Згідно довідок ТОВ „ Миколаївдомсервіс-1” від 14.07.2008 р., 04.11.2010 р., 29.03.2011 р. за вказаною адресою зареєстровані – з 13.11.1993 р. ОСОБА_2, з моменту реєстрації батьків та послідуючої реєстрації з 18.07.2008 року - відповідачка ОСОБА_4 ( а.с.4, 7, 31)
Відповідно до актів про непроживання, засвідчених директором ТОВ „Миколаївдомсервіс-1” від 15.11.2010 року та №5 від 28 березня 2011 року, ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 не проживає з 1997 року ( а.с. 5, 8).
Згідно довідки №369 від 10 вересня 2010 року ОСОБА_4 є студенткою факультету іноземної філології Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського 1У рівня акредитації, денної форми навчання з 01 вересня 2010 року( а.с.22). Маючи місце реєстрації у м. Миколаєві, можливості проживати у студентському гуртожитку навчального закладу вона не має.
Виявивши бажання проживати за місцем своєї реєстрації, отримала відмову батька у її проживанні у спірній квартирі, ключів від квартири не має.
У жовтні 2010 року відповідачка звернулася до Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області із заявою про прийняття заходів до ОСОБА_2, який перешкоджає її проживанню у спірній квартирі ( а.с.24). Постановою від 27 жовтня 2010 року у порушенні кримінальної справи за ст.296 КК України у відношенні ОСОБА_2 відмовлено.
В даний час відповідачка винаймає житло у м. Миколаєві.
Як вбачається із позовної заяви, підставами для визнання відповідачки такою, що вона втратила право користування жилим приміщенням є - непроживання останньої за вказаною адресою с 18 липня 2008 року з посиланням на ст.71,72 ЖК України.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Відповідно до ст. 72 Житлового Кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться у судовому порядку.
За роз’ясненнями в п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах цієї категорії необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, оскільки останній перешкоджає ОСОБА_4 проживати у спірній квартирі, яка зареєстрована з 13 листопада 1993 року разом з батьками за вказаною адресою, іншого житла не має. Так, факт непроживання відповідачки у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин позивачем не доведено. А зібраними по справі доказами встановлено, що непроживання ОСОБА_4 у спірному жилому приміщенні обумовлено поважними причинами, а саме: неприязними стосунками з батьком, створення ним перешкод у користуванні спірною квартирою.
Вірно встановивши обставини справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2
За приписами ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Згідно з ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Як убачається із встановлених обставин, на час вибуття зі спірної квартири відповідачка була малолітньою, за такого доводи апелянта про те, що остання у 2000 році вибула разом з матір’ю в с. Артемівна, Новодеського району Миколаївської області на постійне місце проживання, що встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.12.2007 року, а тому факт непроживання відповідачки у спірній квартирі не підлягають доказуванню є помилковими, оскільки на момент вибуття зі спірного житлового приміщення вона не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності та не могла самостійно приймати рішення про вибуття на інше місце проживання. По досягненню повноліття ОСОБА_4 має право на проживання будь з ким із батьків
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи щодо незаконності даного рішення, висновків суду першої інстанції не спростовують.
За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 - відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: