Справа № 22-ц-504/12 07.02.2012 07.02.2012 15.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-504/12 Головуючий у першій інстанції Черенкова Н.П.
Категорія 21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
У Х В А Л А
Іменем України
07 лютого 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання – Скопенко В.М.,
за участю : позивачки - ОСОБА_3, її представника – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_5
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2011 року
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договорів дарування недійсними.
Позивачка зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 2007 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.02.2009 року належала квартира АДРЕСА_1. Після смерті сина ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_3 р. та чоловіка ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_4 р. вона перебувала в тяжких сімейних обставинах, оскільки є хворою, престарілою людиною. Між нею та відповідачкою було досягнуто домовленості, що остання буде доглядати її разом зі своєю матір’ю ОСОБА_10, яка є їй ( позивачці) рідною сестрою та надаватимуть їй матеріальну та іншу допомогу. За таких обставин 13.11.2008 р. між нею та ОСОБА_7 було укладено договір дарування ? частки спірної квартир, а після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом 06.07.2009 р. між нею та ОСОБА_7 було укладено ще один договір дарування - ? частки даної квартири. Між тим, після посвідчення даних договорів досягнуті домовленості щодо її догляду відповідачкою не виконуються.
Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, позивачка остаточно просила визнати вищевказані договори дарування недійсними на підставі ст.235 ЦК України як удавані правочини, застосувавши правові наслідки, передбачені ст.744 ЦК України: припинити договір довічного утримання та стягнути судові витрати.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 грудня 2011 року позов задоволено частково. Постановлено: договір дарування, укладений 13 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, та договір дарування, укладений між тими ж сторонами 06 липня 2009 року, визнати недійсними як удавані правочини, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати: 202 грн.95 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні вимог щодо припинення договору довічного утримання відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В наданих до суду запереченнях позивачка зазначала, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування не має.
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку та її представника, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 2007 року, квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної часткової власності, кожному по ? частці, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ( а.с.105 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер син позивачки ОСОБА_8.(а.с.28).
ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її чоловік ОСОБА_9 ( а.с. 29).
13 листопада 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування належної позивачці ? частки квартири АДРЕСА_2. Даний договір посвідчено державним нотаріусом першої Миколаївської державної нотаріальної контори ( реєстраційний № 4-1153) ( а.с.25-26).
26 лютого 2009 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частку вищезазначеної квартири після смерті її чоловіка ОСОБА_9.( а.с.116).
06 липня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування належної їй в порядку спадкування 1/2 частки спірної квартири, який також посвідчено державним нотаріусом першої Миколаївської державної нотаріальної контори (а.с.24-25).
Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення позивачки та її внутрішня воля при укладання договорів дарування були спрямовані на отримання певної користі від ОСОБА_7, а остання згодна була на її надання. Але між ними склалися інші правовідносини, фактично вчинено договір довічного утримання. За такого договори дарування є удаваними, оскільки були вчинені для приховання іншого правочину, який сторони фактично вчиняли - договір довічного утримання. А оскільки договір довічного утримання не відповідає вимогам закону, то відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України він є нікчемним.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, на підставі якої вирішено спір, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладанні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила про той правочин, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Суб’єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином .
При цьому позивач повинен вказати, який правочин приховує укладений правочин.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Так, судом встановлено, що підтверджено матеріалами справи, зокрема поясненнями відповідачки, даними у судовому засіданні суду першої інстанції 04 грудня 2011 року, договори дарування укладалися на відплатній основі, а саме те, що після укладання спірних договорів дарування вона разом з ОСОБА_10( мати відповідачки) будуть надавати ОСОБА_3 допомогу в придбанні продуктів харчування, сплачувати комунальні послуги, провідувати. Лише за таких умов, позивачка погодилася на укладання договорів дарування, сподівалась отримувати допомогу, однак такої після укладання договору у липні 2009 року не отримувала. В спірній квартирі було зареєстровано сторонню особу без згоди ОСОБА_3
Таким чином, суд дійшов вірного висновку про доведеність удаваності спірних правочинів.
За правилами ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки.
Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Строк позовної давності в один рік, який зазначено в ст.728 ЦК України і на пропуск якого в апеляційній скарзі посилається апелянт, розповсюджується на вимоги про розірвання договору дарування. А для вимог про визнання договору дарування недійсний встановлено загальний строк - три роки. За такого доводи апелянта, що зазначений позов взагалі не повинен був бути прийняти до розгляду є необґрунтованими.
Посилання апелянта на те, що позивачка передумала та вирішила продати свою квартиру іншим особам, не заслуговують на увагу, оскільки відповідних доказів до суду не надано.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи щодо незаконності даного рішення, висновків суду першої інстанції не спростовують.
За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307,308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити, а рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 12 грудня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді