24.01.2012                                                                                                    < копія >

                                                             ПОСТАНОВА

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/10909/11

                    Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. < Текст > 

при секретаріТроценко О.О.       

за участю представників сторін:

від позивача:

від відповідача:      Щербань О.Ю.

Крашевський М.І.    

Кривова Г.Ю

< Текст > 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Вода Плюс Тепло» до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень – рішень від 20.06.2011р. № 0000932320 та № 0000902320, -

ВСТАНОВИВ:

 31.08.2011р. Приватне підприємство «Вода Плюс Тепло» звернулося з адміністративним позовом до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції та просить:

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення – рішення Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції № 0000932320 від 20.06.2011р.;

- визнати недійсним та скасувати податкове – повідомлення рішення Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції № 0000902320 від 20.06.2011р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за результатами перевірки Нікопольською ОДПІ підприємства відповідача був складений акт № 507/232/33518160 від 07.06.2011р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Вода Плюс Тепло» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Колідо» за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р.», якою встановлено, що зазначені в акті перевірки правочини здійснені ПП «Вода Плюс Тепло» з покупцями: ТОВ «М’ясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольське УЕГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» є нікчемними в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. На підставі вищезазначеного акту,  за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР та пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення № 0000932320 від 20.06.2011р. та № 0000902320 від 20.06.2011р. якими визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 20 252, 92 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14 999, 08 грн. Позивач не погодився з винесеними податковими повідомлення – рішеннями посилаючись на те, що твердження податкових органів ґрунтуються на недостовірних даних. Так, ТОВ «Колідо» на період співпраці з позивачем, було зареєстровано належним чином, в усіх державних контролюючих органах Дніпропетровської області і знаходилось у м. Нікополь, зокрема, контроль за нарахуванням та сплатою податків й обов’язкових платежів обох підприємств здійснювався відповідно Нікопольської ОДПІ. Підприємства успішно співпрацювали, складали та реально виконували угоди, передавали та приймали товарно-матеріальні цінності (роботи, послуги). Всі первинні документи, даних угод відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між сторонами по придбанню товарів. Відповідачу було надано в повному обсязі документи позивача щодо оформлення яких з боку відповідача не надано жодного зауваження. Крім того, відповідачем не було встановлено жодного порушення в бухгалтерському обліку відносно вказаних операцій. Товар був реально придбаний позивачем, проведена сплата за нього, після чого він використовувався у господарській діяльності про що свідчать первинні документи. Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Також позивач зазначає, що частиною 3 ст. 228 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним – судом. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішення суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Тому, позивач зазначає, що відповідач прийняв рішення, що суперечать законодавству, та разом з цим вийшов за межі повноважень контролюючого органу, встановлених Податковим кодексом України та іншими законами України. Твердження Нікопольської ОДПІ, якими обґрунтовано акт перевірки та винесені в подальшому оскаржувані податкові повідомлення – рішення, на думку позивача, є незаконними, необґрунтованими, формальними та такими, що ґрунтуються на недостовірних даних та підлягають скасуванню.

Представники  позивача в судовому засіданні  вищезазначені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні посилаючись на те, що Нікопольською ОДПІ була проведена виїзна документальна перевірка ПП «Вода Плюс Тепло» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Колідо» за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено акт № 507/232/33518160 від 07.06.2011р. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було винесено оскаржувані податкові повідомлення – рішення. Під час проведення перевірки позивача були встановлені наступні порушення: пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства у сумі 12339,49 грн., у т. ч. за 2010 р.- 10634,34 грн., за І квартал 2011р. – 1704,15 грн. та пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, 188, 198.4, 198.6 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 16628,20 грн., у т.ч. у грудні 2010р. – 14494,87 грн., у лютому 2011р. – 2133,33 грн. Також було встановлено, що ТОВ «Колідо» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені в порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України. Товар по вказаним правочинам не був переданий в порушення ст.ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Тобто, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Фактично, згідно податкової звітності та використаних при перевірці документів було встановлено, що у ТОВ «Колідо» відсутні необхідні умови для здійснення фінансово-господарської діяльності, а саме: за фактичним місцезнаходженням підприємства не встановлено та ніякої фінансово-господарської діяльності не здійснюється. Також, перевіркою було встановлено недодержання позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, 228 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Вода Плюс Тепло» з покупцями; відсутність бази та об’єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 3, 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідач також вважає, що операції продажу ТОВ «Колідо» на адресу ПП «Вода Плюс Тепло» є нікчемними, а ПП «Вода Плюс Тепло» товарно-матеріальні цінності та послуги, які придбало у ТОВ «Колідо», використовувало у власній господарській діяльності, а саме: для здійснення ремонтних робіт та інших послуг для сторонніх споживачів, при цьому бухгалтерський розрахунок № 23 не ведеться в розрізі виконаних робіт, а отримані від ТОВ «Колідо» матеріали та послуги формували собівартість послуг в адресу ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД» і ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», то ПП «Вода Плюс Тепло» є вигодонабувачем (в частині матеріалів і послуг, придбаних у ТОВ «Колідо», що в подальшому були використані при наданні послуг в адресу ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД» і ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський») і «транзитером» (в частині придбаних у ТОВ «Колідо» матеріалів, які в подальшому були реалізовані в адресу КП «Нікопольське ВУВКГ» та Нікопольське УЕГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»). У зв’язку з тим, що нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому він підлягає виключенню з податкового обліку. Крім того, відповідач зазначає, що Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 3-2469/11 від 29.08.2011р. (яка набрала законної сили) ОСОБА_6 (головного бухгалтера ПП «Вода Плюс Тепло») було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП та на гр. ОСОБА_6 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. за порушення встановленого законодавством порядку ведення податкового обліку щодо включення до складу валових витрат та податкового кредиту правочинів укладених з ТОВ «Колідо», які визнано нікчемними.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.12.2011р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та  відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм  належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про  необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України  закони та інші  нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (серпень 2010р. – лютий 2011р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на  2010р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у червні 2011р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход – загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності  до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті  1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду  складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання   в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом,   спорудженням)   основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій  в   необоротні капітальні   активи),  у  тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для  оподатковуваних  операцій  у  межах  господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового  кредиту  виникає  незалежно від  того,  чи  такі  товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних    операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду,  а також  від  того,  чи  здійснював  платник податку оподатковувані операції  протягом такого   звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися  в  операціях,  які не є об'єктом оподаткування згідно  зі  статтею  3   цього   Закону   або   звільняються   від оподаткування  згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до  складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні  фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного  станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Аналогічні норми визначені також і Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011р.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 23.05.2011р. по 31.05.2011р. Нікопольською об’єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Водо Плюс Тепло» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Колідо» за період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р.

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт № 507/232/33518160 від 07.06.2011р. за висновками якого встановлені наступні порушення, допущені позивачем (а.с. 37-80 Том 1):

1. Відсутність як бази, так і об’єкта оподаткування податком на прибуток:

- порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. із змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла на момент вчинення правочину, в результаті чого завищено витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) за 2010 рік на суму 44521,35 грн., за І квартал 2011 р. на суму 7341,60 грн.;

- порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла на момент вчинення правочину, в результаті чого завищено доходи за І квартал 2011р. в сумі 2583,33 грн.

2. Відсутність як бази, так і об’єкта оподаткування податком на додану вартість:

- порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла на момент вчинення правочину, в результаті чого завищено податковий кредит за грудень 2010 року на суму 14891,67  грн.;

- порушення ст. 185, 188, ст. 198.4, ст. 198.6 Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 2133,33 грн.;

- порушення ст. 185, ст. 186, ст. 188 Податкового кодексу України, а саме: завищено податкові зобов’язання за січень 2011 року в сумі 516,67 грн.

3. Перевіркою встановлено порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла на момент вчинення правочину, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього в сумі 12339,49 грн., у тому числі: за 2010 р. – 10634,34 грн., за І квартал 2011р. – 1705,15 грн.

4. Перевіркою встановлено порушення пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, в редакції закону, що діяла на момент вчинення правочину, ст. 185, ст. 188, ст. 198.4, ст. 198.6 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 16628,20 грн., у тому числі: грудень 2010 р. – 14494,87 грн., лютий 2011р. – 2133,33 грн.

Також в акті перевірки міститься посилання і на те, що  господарські операції здійснені   між позивачем та його контрагентами ТОВ «М’ясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольське УЕГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» є нікчемними, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655,656 ЦК України, оскільки актами перевірок контрагентів встановлено відсутність необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності у контрагентів позивача, що поставило під сумнів факти здійснення суб’єктами господарювання задекларованих поставок та надання послуг (а.с.109-137 Том 1).

На підставі вищезазначеного акту перевірки, 20.06.2011р. податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0000932320 в якому зазначено про порушення позивачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем 16628,2 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3624,72 грн. (а.с. 34 Том 1);

- податкове повідомлення – рішення № 0000902320 в якому зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. та визначено до сплати податок на прибуток за основним платежем 12339,49 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2659,59 грн. (а.с. 35 Том 1).

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається із наданих суду документів, позивачем в період з серпня 2010 року по лютий 2011 року укладалися договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей у спосіб, визначений ст. 181 ГК України шляхом виписки накладних, розрахунків, складання актів здачі-приймання виконаних робіт, які наявні в матеріалах справи (а.с. 11 – 33 Том 1).

Отже, між ПП «Вода Плюс Тепло» та ТОВ «Колідо» договори купівлі-продажу були укладені в усній формі та виконувалися у відповідності з вимогами ст. 181 Господарського кодексу України шляхом надання ТОВ «Колідо» рахунків на оплату і сплатою позивачем вказаних рахунків.

Факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Колідо» підтверджується копіями податкових, видаткових накладних, рахунками, актами здачі-приймання та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

Станом на момент проведення господарських операцій позивачем з ТОВ «Колідо», останній знаходився в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході  судового розгляду справи.

Також, позивач співпрацював з ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» з якими позивачем були укладені договори на виконання робіт по термоізоляції паропроводу, ремонту поверхневих каналізаційних мереж, поставки матеріалів для охолодження води та виконання інших робіт, а також була здійснена реалізація товарно-матеріальних цінностей іншим контрагентам, що підтверджується актом перевірки (а.с. 68-76 Том 1).

Факт реальності здійснення господарської операції позивачем з вище зазначеними підприємствами також підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме:

- копіями виписок банку позивача за 08.02.2011р., 27.01.2011р., 17.01.2011р., 30.12.2010р., 06.12.2010р., 27.12.2010р., 17.02.2011р., 14.01.2011р., 06.01.2011р., 12.01.2011р., 10.01.2011р., 31.01.2011р., 14.03.2011р.;

- копіями реєстру виданих податкових накладних за грудень 2010р., січень 2011р. та лютий 2011р.;

                    - копіями рахунків фактури № ЧП-00021 від 16.02.2011р., № ЧП-000005 від 24.01.2011р., № ЧП-00006 від 25.01.2011р., № ЧП-000035 від 24.12.2010р., № ЧП-000036 від 24.12.2010р., № ЧП-000032 від 21.12.2010р., № ЧП-000023 від 2.12.2010р, № ЧП-000037 від 24.12.2010р., № ЧП-000040 від 24.12.2010р„ № ЧП-000038 від 24.12.2010р., № ЧП-000030 від 14.12.2010р., № ЧП-000001 від 14.01.2011р., № ЧП-00019 від 10.02.2011р„ № ЧП-000003 від 19.01.2011р., № ЧП-000002 від 18.01.2011р., № ЧП-000039 від 24.12.2010р., № ЧП-00009 від 28.01.2011р.;

                    - копіями видаткових накладних № ЧП-00018 від 17.02.2011р„ № ЧП-000003 від 31.01.2011р., № ЧП-00008 від 07.02.2011р., № ЧП-000022 від 24.12.2010р., № ЧП-000027 від 24.12.2010р., № ЧП-000013 від 02.12.2010р., № ЧП-000021 від 29.12.2010р., № ЧП-000001 від 19.01.2011р., № ЧП-00013 від 16.02.2011р., № ЧП-000002 від 31.01.2011р., № ЧП-000004 від 31.01.2011р., № ЧП-000023 від 24.12.2010р., № ЧП-00006 від 07.02.2011р.;

                    - копіями податкових накладних № 000011 від 17.02.2011р., № 00002 від 31.01.2011р., № 000008 від 07.02.2011р., № 000025 від 24.12.2010р., № 0027 від 24.12.2010р., № 0023 від 21.12.2010р., № 00016 від 2.12.2010р., № 0029 від 24.12.2010р., № 0028 від 24.12.2010р., № 0030 від 24.12.2010р., № 0024 від 29.12.2010р., № 000003 від 19.01.2011р., № 000005 від 16.02.2011р., № 00004 від 31.01.2011р., № 00001 від 31.01.2011р., № 000026 від 24.12.2010р., № 000010 від 07.02.2011р.;

                    - копіями актів здачі - приймання № ЧП-000020 від 21.12.2010р., № ЧП-000025 від 24.12.2010р., № ЧП-000024 від 24.12.2010р., № ЧП-000026 від 24.12.2010р.;

          - бухгалтерською довідкою станом на 01.10.2011р. (а.с. 139, 143-216 Том 1).

          Станом на момент проведення господарських операції позивачем з ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», дані підприємства знаходилися в Єдиному реєстрі як юридичні особи та були платниками ПДВ, що не заперечувалося  відповідачем у ході  судового розгляду справи.

Отже,  вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та продукції у серпні 2010 року – лютому 2011 року від контрагентів – ТОВ «Колідо», ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, банківських виписках на оплату, в актах виконаних робіт, які наведені вище,  позивачем здійснено за ними оплату на користь зазначених вище контрагентів шляхом перерахування коштів на їх рахунки. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих фінансових документів видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки відносно ТОВ «Колідо», який був наданий податковою інспекцією щодо перевірки контрагента позивача ТОВ «Колідо» на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

Відповідно до ст. 19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції  податкових органів, а саме: державні  податкові інспекції в районах, містах без районного поділу,  районах  у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні  податкові  інспекції  виконують  такі  функції:  здійснюють   контроль  за  своєчасністю,  достовірністю, повнотою  нарахування  та  сплати  податків  та  зборів; забезпечують  облік  платників  податків,  інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження  цих  податків, платежів,  а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання  платниками  податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,  пов'язаних  з  обчисленням податків,  інших платежів,  а також перевіряють достовірність  цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових   санкцій,   передбачених   цим   Законом та іншими законодавчими    актами    України    за   порушення   податкового законодавства, а  також  стягнення  адміністративних  штрафів   за порушення  податкового законодавства,  допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують  причини  і  оцінюють  дані  про факти порушень податкового законодавства;  проводять  перевірки  фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України;  за   дорученням  спеціальних  підрозділів  по  боротьбі  з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та  достовірності  документів,  пов'язаних з обчисленням і сплатою податків,   інших   платежів  в  порядку,  встановленому  законом; подають   до  судів  позови  до  підприємств,  установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход  держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках  -  коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також  про  стягнення  заборгованості  перед бюджетом і державними цільовими  фондами  за  рахунок  їх майна;  звертаються  до  суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме: запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності  нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого  законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на  органи державної податкової  служби.  Письмові  повідомлення  про  такі запрошення надсилаються в порядку,  встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата  і  час,  на  які  запрошується платник податків (представник платника податків);  під час проведення  виїзних  перевірок  отримувати  у платників податків (представників  платників  податків)  копії документів  (засвідчені  підписом  платника  податків   або   його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль  за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників   податків   (крім Національного  банку  України)  в   порядку,   встановленому   цим Кодексом; вимагати  від платників податків,  що перевіряються в ході  перевірок,  проведення   інвентаризації   основних   фондів, товарно-матеріальних   цінностей,  коштів,  у  тому  числі  зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків  (його  посадових  осіб  або осіб,   які   здійснюють  готівкові  розрахунки  та/або  проводять діяльність,  що підлягає  ліцензуванню  та/або  патентуванню)  від проведення  інвентаризації  основних фондів,  товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки),  передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів,  їх  копій  (за  умови  наявності  таких документів)  застосовуються  заходи,  передбачені статтею 94 цього Кодексу; для   здійснення   функцій,   визначених   податковим законодавством,  отримувати  безоплатно від платників податків,  у тому числі  благодійних  та  інших  неприбуткових  організацій,  у порядку,  визначеному  цим Кодексом,  інформацію,  довідки,  копії документів  (засвідчені  підписом  платника  податків   або   його посадовою   особою   та  скріплені  печаткою  (за  наявності)  про фінансово-господарську  діяльність,  отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію,  пов'язану з обчисленням та сплатою  податків,   дотриманням   вимог   іншого  законодавства, здійснення   контролю   за  яким  покладено  на  органи  державної податкової служби,  а також фінансову та статистичну звітність,  в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під  час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені  підписом  платника податків  або  його  посадовою особою та скріплені печаткою),  які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль  за  дотриманням  якого  покладено  на  органи  державної податкової  служби,  та  отримувати  їх  у  платників  податків  у порядку, встановленому цим Кодексом;  під  час  проведення  перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в  бухгалтерському  та податковому   обліку,   інші   регістри,   фінансову,  статистичну звітність,  пов'язані з обчисленням і сплатою податків та  зборів, виконанням  вимог іншого законодавства,  контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються  до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо  встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених  суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

З наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 07.06.2011р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч. 1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

  1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

  2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, договори на виконання робіт та надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.

Твердження відповідача відносно того, що доказом вини посадових осіб позивача, головного бухгалтера ОСОБА_6 у порушенні порядку ведення обліку щодо включення до валових витрат та податкового кредиту правочинів укладених з ТОВ «Колідо», які визнано нікчемними є постанова Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.08.2011р., якою ОСОБА_6 (головного бухгалтера позивача) визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не може бути прийнято до уваги як доказ вини позивача, оскільки зазначеною постановою притягнуто головного бухгалтера підприємства позивача до адміністративної відповідальності лише за порушення порядку ведення податкового обліку та не може бути прийнято судом як доказ вини позивача у заниженні чи завищенні позивачем податків, оскільки така вина може бути встановлена лише у кримінальному порядку з урахуванням умислу посадових осіб позивача.

Акт перевірки від 07.06.2011р. не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу  позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 07.06.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини  очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини  посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень  як  представників позивача, так і  представника відповідача встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами  вищевказаних договорів  до  органів податкової міліції з відповідними службовими документами не звертався, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), які були  укладені  між позивачем та ТОВ «Колідо», ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» відсутні. Не надано суду також і вироків відносно посадових осіб як вищезазначених посадових осіб контрагентів, так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності позивача на підставі акту перевірки від 05.04.2011р. за яким встановлено нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Колідо».

Судом було встановлено, що позивачем у складі сплачених сум вартості товарів та виконаних робіт та наданих послуг сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та накладними (а.с. 11-33 Том 1).

Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.

           Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на 2010р. та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

          Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Також відповідачем безпідставно були застосовані до позивача штрафні санкції за оспорюваними рішеннями – повідомленнями на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України, оскільки норми ПК України набрали законної сили з о1.01.2011р. та можуть бути застосовані до порушень, вчинених суб’єктом господарювання лише з 01.01.2011р.

Крім того, суд виходить із того, що відповідно до ч. 5, ч. 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовувати до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  суб'єктів  владних  повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов’язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов’язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов’язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов’язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69  зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагенти позивача – ТОВ «Колідо», ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» не виконали своїх зобов’язань щодо сплати податків на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для ним та така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а  ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 07.06.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на серпень 2010р. – лютий 2011р. вищевказані контрагенти позивача не мали права на складання  податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій ТОВ «Колідо», ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз».

Не підтверджено також відповідачем належними доказами і твердження про те, що позивач є вигодонабувачем (в частині матеріалів і послуг, придбаних у ТОВ «Колідо») і транзитером (в частині придбаних у ТОВ «Колідо» матеріалів), оскільки такі твердження спростовані наданими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Колідо», ТОВ «Мясопереробний комплекс ЛТД», ТОВ «Птахокомплекс «Дніпровський», КП «Нікопольське ВУВКГ», Нікопольським УЄГГ ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних  первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

А виходячи з того, що позивачем податковий кредит було сформований правомірно, то останнім не було завищено і податок на прибуток, а тому посилання відповідача в акті перевірки від 07.06.2011р. на порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп.4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами.

За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, зазначені у акті перевірки від 07.06.2011р. щодо нікчемності правочинів є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті від 07.06.2011р. є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2011р. № 0000932320, № 0000902320 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже,  судові витрати, понесені позивачем та підтверджені вищенаведеними належними доказами підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача у розмірі 3,40 грн. з урахуванням його розміру, встановленого Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993р. «Про державне мито», чинного на момент звернення до суду.

 Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122,  160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -    

          ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Вода Плюс Тепло» до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень – рішень від 20.06.2011р. № 0000932320 та № 0000902320 – задовольнити повністю.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції № 0000932320  від 20.06.2011р. та № 0000902320 від 20.06.2011р.

Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Вода Плюс Тепло» (53211, м. Нікополь, вул. Микитинська, 44, код ЄДРПОУ 33518160) витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд  шляхом подання апеляційної скарги до суду  першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.  

          Повний текст постанови складено  26 грудня 2011 року

Суддя                  < (підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >С.О. Конєва

< Текст >