КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2012                                                                                           № 20/107

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:            Сотнікова С.В.

          Разіної  Т.І.

за участю секретаря:                    Карпюк О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 ( за довіреністю)          

від відповідача: ОСОБА_2 ( за довіреністю)

від третьої особи:           не з’явився                      

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011

у справі № 20/107 (Палій В.В. )

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення 919459,53 грн.

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.09.2011 у справі № 20/107 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" про стягнення 919459,53 грн. задоволено частково, а саме стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житловик-плюс" на користь  Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 348389,40 грн. – основного боргу , 3483,89 грн. – державного мита, 89,42 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 20/107 в частині відмови в стягненні відповідача на користь позивача коштів в розмірі  571 070,13 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року відкрито апеляційне провадження у справі № 20/107 та призначено до розгляду на 10.01.2012 р. в складі колегії головуючий суддя Дзюбко П.О., суддів Разіної Т.І., Гарник Л.Л..

06.01.2012р. через загальний відділ документального забезпечення суду  від третьої особи надійшли пояснення стосовно апеляційної скарги, в яких останній зазначає, що немає чіткої позиції з приводу доводів апелянта викладених у апеляційній скарзі.

06.01.2012р. через загальний відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2011р.  залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати київського апеляційного господарського суду  № 01-22/3/1 від 10.01.2012р. змінено склад колегії судді, здійснено розгляд у наступному складі: головуючий суддя Дзюбко П.О., судді:  Разіна Т.І., Сотніков С.В.

10.01.2012р. у судове засідання представник третьої особи не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, як вбачається з матеріалів справи про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У судовому засіданні оголошено перерву до 24.01.2012р.

23.01.2012р. через загальний відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення.

24.01.2012р.  у судове засідання представник третьої особи не з’явився, про причини неявки суд не повідомив. У судовому засіданні оголошено перерву до 07.02.2012р.

06.02.2012р. через загальний відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі та додаткові матеріали.

07.02.2012р. у судове засідання у судове засідання представник третьої особи не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

 Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06963/2-01 (договір).

Відповідно до п. 1.1, зазначений Договір укладається у відповідності із Законом України “Про питну воду та питне водопостачання”.

За умов  Договору постачальник зобов’язувався надати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов’язувався здійснити своєчасну оплату наданих йому постачальником  послуг на умовах даного договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрований в Міністерстві юстиції 22.07.1994 р. за № 26.04.2002 року за № 403/6691 (далі-Правил), а також дотримуватись норм, визначених  іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

В силу положень п. 1.3 Договору, обсяг води, що підлягає постачанню, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку, який узгоджується з постачальником і є невід’ємною частиною договору.

Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії Договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що находить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильників (п.2.1.4 Договору та п.п. 21.1, 21.2 Правил).

Пунктом 2.1.1 Договору, сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об’єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об’ємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячні платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання водо- лічильника за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Як передбачено п. 2.2.2 та п. 2.2.4 Договору відповідач здійснює оплату отриманих вищезгаданих послуг щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до установи банку, а у разі неотримання від позивача поточного щомісячного платіжного документу відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи із фактичної кількості спожитих послуг та діючого тарифу (відповідно до п. 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України тарифи на користування водою від комунальних водопроводів та приймання стічних до комунальної каналізації визначаються згідно з чинним законодавством України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентами розмірів цих тарифів та термінів їх введення).

В   апеляційній скарзі  позивач посилається на те, що свої зобов’язання по Договору виконав в повному обсязі за період з 01.08.2010р. по 01.05.2011р., надавши відповідачу послуг на суму 2 265 640,11 грн., однак, відповідач взяті на себе зобов’язання по Договору виконав частково, внаслідок чого у останнього за вказаний період виникла заборгованість у розмірі 810 514,61грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача з нарахуванням пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідач у відзиві просить  задовольнити позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 273 581,58грн. – основного боргу, 17 847,69грн. –збитків від інфляції, 3826,66грн. -3% річних, 19 771,22грн. –пені. У відзиві відповідач зазначає, що 13.07.2011р. відповідачем здійснено оплату по коду 1-1712 на суму 6943,30грн., що не враховано позивачем у розрахунку. Балансоутримувачем теплових пунктів, в яких відбувається процес приготування питної  (холодної) води  є АЕК “Київенерго”, а не відповідач. Предметом укладеного між сторонами договору є надання послуг з постачання питної води та прийняття від нього стічних вод. Щодо постачання теплової енергії у гарячій воді відповідачем укладені договори з АЕК “Київенерго”. Таким чином, вимога про  стягнення з відповідача за питну воду, що іде на підігрів –безпідставна. Також, відповідач вказує, що заборгованість відповідача перед позивачем  підлягає зменшенню по нарахованих населенню пільгах та субсидіях.

Матеріали справи свідчать , що між позивачем та відповідачем виникли зобов’язання за договором про надання послуг з постачання води, згідно якого в силу ст. 901 ЦК України  одна сторона зобов’язується за завдання другої сторони надати послуг з постачання води, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а друга сторона (абонент за договором) зобов’язується оплатити надані послуги, якщо інше не встановлено договором. За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір про надання послуг –це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи складовою частиною  вимог є вимога про оплату послуг з гарячого водопостачання (питна вода, що іде на підігрів за кодом 1-51382). При цьому, згідно наданого позивачем розрахунку, таких послуг надано за спірний період на суму 462 125,21грн., із яких відповідачем сплачено 220 622,11грн. Відповідно, борг за таку послугу складає 241 503,10грн.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що  заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу по оплаті вартості питної води, використаної для потреб гарячого водопостачання, задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб’єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Споживач оплачує холодну воду, яка іде на підігрів лишу у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води. При цьому, розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення здійснюються на основі укладених договорів.

Колегія суддів вважає, що  укладений сторонами договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №06963/2-01 не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, а інші договори (у тому числі, додаткові угоди до договору №06963/2-01), які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, в матеріалах справи відсутні. Натомість, згідно ст. 16, ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.  Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Зазначена позиція підтверджується у постановах Вищого господарського суду України у справі №1/418 від 19.07.2011р., у справі №1/443 від 21.07.2011р., у справі №17/333 від 05.07.2011р.

Згідно з наявними доказами на балансі відповідача перебуває лише один тепловий пункт,  з якого  йому здійснюється постачання гарячої води (що обслуговує будинки 23 та 25 по просп.  40-річчя Жовтня).

Статтею 257 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство  відпускає електричну енергію, пару, гарячу та підігріту воду (енергію) споживачеві, який зобов’язаний оплатити таку енергію. Тобто, гаряча та підігріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової водопостачання є виробник та/або постачальник електроенергії.

За таких обставин, апелянт не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання, як самостійного різновиду енергії (продукції). Кошти, сплачені відповідачем позивачу, є коштами сплаченими за водопостачання та водовідведення. Враховуючи, що за період з 01.08.2010р. по 01.05.2011р.  позивачем надано відповідачу  послуги з водопостачання  питної води  водовідведення на суму 1803 514,90грн.  за холодну питну воду (код 1-1382, код 1-1711, код 1-1712), яку останнім сплачено у розмірі 1 234 503,39грн., а також сплачено 220 622,11грн.  за кодом 1-51382 (питна вода, що іде на підігрів), яку слід врахувати як оплату за водопостачання та водовідведення   згідно умов укладеного сторонами договору (всього сплачено 1 455 125,50грн.), отже, заборгованість відповідача по оплаті спожитої води за заявлений у позові період складає 348 389,40грн. (1 803 514,90грн. –1 234 503,39грн. –220 622,11грн. = 348 389,40грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові №42/230 від 03.03.2011р.

Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що 13.07.2011р. ним здійснено оплату на користь позивача  у розмірі 6943,30грн., що не враховано апелянтом у розрахунку, а тому судом першої інстанції правомірно відхилено, оскільки у призначенні даного платежу вказано: “оплата за послуги водопостачання згідно рахунку –фактури від 18.07.2011р.”Таким чином, у даному призначенні платежу відсутнє посилання на договір №06963/2-01 та на заборгованість за ним.

Посилання відповідача на те, що позивачем у розрахунку не було враховано субсидій та пільг кінцевих споживачів послуг з водопостачання (мешканців будинків, яких обслуговує відповідач), судом першої інстанції правомірно було відхилено, з наступних підстав.

Діючим законодавством України передбачено надання малозабезпеченим громадянам пільг та субсидій  на оплату комунальних послуг. При цьому, тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для малозабезпечених верств населення частково оплачується з державного бюджету, іншу частину сплачує населення самостійно (Постанова КМУ №20 від 11.01.2005р. “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій).

Порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги встановлений ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, відповідно до якої у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Відповідно до ст. 31 вказаного Закону та ст. 9 Закону України “Про ціни і ціноутворення” відшкодування різниці в тарифах виробникам/виконавцям послуг з водокористування відбувається за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

За таких обставин, апелянт  в розрахунках до споживачів послуг з водопостачання не  виставляє суми пільг, субсидій та різницю в тарифах, оскільки відшкодування відбувається за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Апелянт  просить стягнути з відповідача 51 581,23грн. –збитків від інфляції, 9 302,22грн. -3% річних, 48 061,47грн. –пені.

Оскільки,  відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, на підставі п. 4.2. Договору, просить стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 48 061,47грн.

Як передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

За таких обставин, нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції на суму боргу є правомірним, оскільки відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення виконання грошового зобов’язання абонентом встановлена п. 4.2 договору, а обов’язковість сплати річних в розмірі 3% річних  та інфляційних втрат на вимогу кредитора встановлено ст. 625 ЦК України.

З додаткових матеріалів апелянта вбачається, що нарахування вказаних санкцій проведено  як  за послуги із постачання холодної питної води так і за послуги з постачання питної води, що іде на підігрів, отже неможливо встановити період прострочення зобов’язання та суми боргу при розрахунках вартості послуг окремо з постачання холодної питної води (з урахуванням того, що сплачена сума у розмірі 220622,11грн.  за кодом 1-51382 (питна вода, що іде на підігрів), врахована судом  як оплату за водопостачання та водовідведення   згідно умов укладеного сторонами договору, проте, конкретні дати її оплати позивачем у розрахунку не вказані).

Подані апелянтом  розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції не містять необхідних елементів для їх обчислення та перевірки правильності нарахування, а отже судом першої інстанції вірно визнав  зазначені позовні вимоги   необґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що  суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими заявлені позовні вимоги у частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 348 389,40грн., в іншій частині заявлених позовних вимог - відмовив, у зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 20/107, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :

Апеляційну скаргу   Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"   на рішення господарського суду   міста Києва від  27.09.2011 року у справі № 20/107   залишити без задоволення.

Рішення господарського суду  міста Києва від 27.09.2011 року у справі № 20/107     залишити без змін.

Матеріали справи № 20/107    повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Дзюбко П.О.

Судді                                                                                          Сотніков С.В.

                                                                                          Разіна  Т.І.