КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2012                                                                                           № 14/2428

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Дзюбка П.О.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Сотнікова С.В.

за участю секретаря:                    Карпюк О.С.

за участю представників сторін:

від скаржника : представник - ОСОБА_1. (дов. № 12 від 01.06.2010р.)

арбітражний керуючий  Ярмолінський Ю.В.

ініціюючі кредитори не з’явились

розглянувши апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю  «Золотоніський бекон»

на ухвалу Господарського суду Черкаської області  від 06.12.2011р.

у справі № 14/2428 (суддя: Хабазня  Ю.А. )

за заявою  Ліквідатора  банкрута , арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.                                    

до Товариства з обмеженою відповідальністю  «Золотоніський бекон»                                                     

про визнання недійсним договору купівлі-продажу векселя у  справі за заявою

ініціюючих кредиторів : 1.  Звенигородського районного центру зайнятості,

                                            2. Управління Пенсійного фонду України  у Звенигородському районі,

                                            3. Державної податкової інспекції у Звенигородському районі

до боржника   Сільськогосподарського  товариства  з обмеженою відповідальністю  «Княжа»

про визнання банкрутом.          

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.12.2011 року у справі № 14/2428    визнано недійсним  договір купівлі продажу від 29.04.2009р. простого векселя серії АА №0297433 від 28.04.2009р., укладений між  сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Княжа»  та  ТОВ  «Золотоніський бекон»

Не погоджуючись із даною ухвалою суду ТОВ  «Золотоніський бекон» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 06.12.2011 року у справі №14/2428, прийняти нове рішення, яким відмовити  в задоволенні  заяви ліквідатора  СТОВ «Княжа», арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. до відповідача  ТОВ  «Золотоніський бекон»  про визнання  недійсним договору купівлі-продажу векселя у справі № 14/2428  за заявою ініціюючих кредиторів звенигородського центру зайнятості, управління пенсійного фонду України  у Звенигородському району, Державної податкової інспекції  у Звенигородському районі  до боржника  сільськогосподарського ТОВ «Княжа»  про визнання банкрутом повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2012р. було прийнято до розгляду апеляційну скаргу  «Золотоніський бекон»  та призначено розгляд справи на 31.01.2012 р.

31.01.2012р. через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від  СТОВ «Княжа», в якому останній просить  відмовити  повністю   у задоволенні апеляційної скарги, а  ухвалу  господарського суду  Черкаської області від 06.12.2011р.  залишити  без змін.

31.01.2012р. у судове зсідання представники ініціюючих кредиторів не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи  представники сторін  були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист  Вищого господарського суду  від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом  на 29.06.2010 року „Про деякі питання  застосування нори Господарського процесуального кодексу України”).

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу  у відсутності  представників ініціюючих кредиторів, за наявними у справі доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України (Стаття 5 ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”).

Ліквідатором банкрута подано заяву про визнання недійсним договору купівлі продажу від 29.04.2009, укладеного між СТОВ "Княжа (продавець) та ТОВ "Золотоніський бекон" (покупець), згідно з яким продавець передав у власність покупця простий вексель серії АА №0297433 на суму 470800,00 грн. за ціною 22862,00 грн. (вексель).  Підставами визнання вказаного договору недійсним ліквідатором банкрута у поданій заяві та наступних уточненнях вказано ч.1 ст.25 та ч.10 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ч.1 ст.215, ст.216, 233, 229, 232 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.  

Ухвалами господарського суду Черкаської області від 25.09.2009 порушено провадження у справі про банкрутство боржника, від 10.11.2010 визначено розмір об’єднаних вимог ініціюючих кредиторів у сумі 194669,77 грн. та від 30.03.2010 затверджено реєстр вимог кредиторів із загальною сумою вимог 740861,16 грн., постановою суду від 11.05.2010 боржника визнано банкрутом і призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2009 (тобто менш як за пів року до порушення провадження у справі про банкрутство) боржником, у особі його директора ОСОБА_3., укладено договір купівлі-продажу простого векселя від 28.04.2009 серії АА №0297433 номінальною вартістю 470800 грн. (договір), який згідно з Договором продано ТОВ "Золотоніський бекон" за ціною 22862 грн. та передано згідно з актом прийому передачі векселя від 30.04.2009.

Вказаний договір укладено під час дії арешту на усе майно боржника, накладеного органом ДВС, про що наявні відповідні записи станом на 12.01.2010 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (запис 2, зареєстрований 17.01.2009 16:35 за №8377326) та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна (запис 1, зареєстрований 17.01.2009 16:33 за №8377325). Згідно з цими записами органом ДВС встановлено заборону відчуження арештованого майна.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців вбачається, що засновником відповідача (ТОВ "Золотоніський бекон") є громадянин ОСОБА_2. Згідно з протоколом №12 від 20.02.2009 позачергових загальних зборів засновників СТОВ "Княжа", на якому керівником боржника обрано ОСОБА_3., ОСОБА_2 має частку 100% статутного фонду боржника та ним підписано протокол зборів.

Відповідно до п.4 пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 господарський суд в рамках провадження справи про банкрутство вирішує спори безпосередньо пов’язані з такою справою.

Згідно  ст.25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Відповідно до ч.10.ст. 17 Закону підставами визнання договору недійсним вказано, зокрема: виконання договору завдає збитків боржнику; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

З матеріалів справи вбачається,  що розмір плати за отриманий товар (вексель) згідно з Договором складає суму в 20,6 разів меншу від дійсної вартості товару.

 Статтею 13 Цивільного кодексу України, встановлені межі здійснення цивільних прав якою зокрема, визначено обов’язок будь-якої особи (в т.ч. ОСОБА_3.) при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, боржника), заборонено дії особи (в т.ч. ОСОБА_3.), що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі (зокрема, боржнику), а також зловживання правом в інших формах.  Зобов'язання, згідно зі ст. 509, п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Частиною 1 ст.189 Господарського кодексу України визначено ціну як форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Отже визначення ціни у договорі повинно відповідати певним правилам, визначеним законодавством, а не здійснюватися на немотивований і бездоказовий розсуд сторін, як про це зазначає відповідач у своїх доводах.

До правовідносин обігу векселів застосовується або вексельне законодавство або цивільне законодавство (зокрема ч.4 ст.656 Цивільного кодексу України). У останніх вексель виступає як товар.

Зміна вартості "векселя одержаного" і включеного до балансу підприємства має обумовлюватися об’єктивними обставинами та здійснюватися у встановленому законодавством порядку (приклад 4 у Положенні (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року №237 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за №725/4018)

Колегія суддів вважає, що будь-яка ж мотивація продажу векселя боржником наступного дня після передачі його боржнику векселедавцем (за реально поставлений товар на суму векселя) за явно заниженою ціною відсутня, не підтверджується жодним з доказів (в тому числі і на підтвердження хоча-б однієї з вищеназваних передбачених законодавством обставин), а тому правомірно було  визнано судом першої інстанції як не обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно чинного законодавства щодо порядку формування ціни на активи юридичної особи,  виконання Договору завдає збитків боржнику щонайменше на суму різниці його продажу 447938. Враховуючи ж відсутність доказів сплати коштів по Договору взагалі   фактичні збитки боржника складають 470800 грн. З огляду ж на установлені по справі обставини вартості пасивів боржника на час порушення провадження у справі (25.09.2009) ініціюючих кредиторів (194669,77 грн.) та згідно з реєстром вимог кредиторів (740861,16) за таких обставин, виконання Договору також створює   умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.          

Законодавець чітко закріплює вимогу про те, що первинний бухгалтерський документ повинен бути таким, що дає змогу ідентифікувати осіб, якими здійснено господарську операцію.

Судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що   копія яка знаходиться в матеріалах справи та пред’явлена в оригіналі у судовому засіданні квитанція до прибуткового касового ордеру №14 не відповідає зазначеним вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що квитанція до прибуткового касового ордера №14 не може бути визнана документом, що має необхідні "юридичну силу і доказовість" внесення плати за Договором, яка прийнята уповноваженими на те посадовими особами боржника. Відповідно до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, у зв’язку з чим доводи боржника про наявність доказу сплати коштів на виконання Договору правомірно відхилені судом першої інстанції.

Закон пов’язує обставити з якими установлено визнання угод недійсними. При цьому вказані підстави  є спеціальними для визнання  угод недійсними у справі про банкрутство і передбачені  ст.17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а тому  судом першої інстанції правомірно було відхилено  доводи боржника, що передбачені законом підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1ст.203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором.  

Відповідно до ст.57 Закону України “Про виконавче провадження” під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.          

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки спірний Договір укладено 29.04.2009, тобто під час дії публічного обтяження, оскільки згода обтяжувача на укладення Договору чи інші підстави можливості відчуження векселя, на який накладено арешт, відсутні, то суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відчуження векселя як товару відбулося в супереч ст. 9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст. 57 Закону України “Про виконавче провадження”. За відсутності Договору будь-які підстави передачі векселя згідно із законодавством про обіг векселів відсутні.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законну обґрунтовану ухвалу, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищесказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.12.2011 року у справі № 14/2428, отже підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  «Золотоніський бакон»  на ухвалу господарського суду Черкаської області від 06.12.2011 року у справі №14/2428 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Черкаської області від 06.12.2011 року у справі № 14/2428 залишити без змін.

Матеріали справи № 14/2428 повернути господарському суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      Дзюбко П.О.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Сотніков С.В.