КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.01.2012 № 58/336
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів: Скрипка І.М.
Остапенка О.М.
за участю представ- ників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. № 05 від 03.01.2012 року
від відповідача : ОСОБА_2, дов. № 08-03-28/105-11 від 21.02.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист”
на рішення
Господарського суду
міста Києва
від 23.09.2011 року
у справі № 58/336 (суддя: Блажівська О.Є.)
за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист”
до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”
про відшкодування шкоди в порядку регресу, пені та трьох процентів річних, 25 005, 03 грн.
В судовому засіданні 19.01.2012 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2011 року у справі № 58/336 у позові Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист” (далі-позивач) до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (далі – відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу, пені та трьох процентів річних, 25 005, 03 грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що рішення підлягає скасуванню з підстав неповного з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає таким, що не відповідає обставинам та матеріалам справи висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано належних доказів, які можуть підтверджувати визначений в страховому акті розрахунок суми виплати в розмірі 23 195, 05 грн., про неможливість здійснення перерахунку суми виплати. Так, скаржник вказує на наявність в матеріалах справи всіх належних доказів сплати страхового відшкодування, як то страховий акт, звіт про визначення вартості матеріального збитку, платіжне доручення, бухгалтерська довідка про взаємозалік частини суми страхового відшкодування та частини належної до сплати суми страхового платежу. При цьому, позивач зазначає, що частину страхового платежу в розмірі 1 340, 39 грн., що не була сплачена на дату настання страхового випадку, останнім було утримано з суми страхового відшкодування відповідно до умов п. 10.17 Договору.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2011 року відкладено розгляд справи на 13.12.2011 року та зобов’язано позивача надати суду докази (банківські виписки з особового рахунку, платіжні документи тощо), підтверджуючі сплату страхувальником страхових платежів за договором № 10/17/1-3194 від 16.02.2010 року (із зазначенням періоду, протягом якого відповідний платіж повинен бути внесений і був внесений, та дат внесення страхових платежів); письмові пояснення щодо порядку розрахунку суми страхового відшкодування, передбаченого п. 10.17. Договору, у випадку не сплати страхувальником чергового чи чергових страхових платежів.
В судовому засіданні 13.12.2011 року представник позивача надав письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначив, що на дату настання ДТП 30.09.2010 року черговий платіж був сплачений, а отже, на думку апелянта, договір страхування на момент ДТП був чинний, та заявив письмове клопотання про продовження строку розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги, що подана у справі №58/336, відкладено розгляд справи на 18.01.2012 року та зобов’язано позивача до 13.01.2012 року надати суду письмові пояснення щодо механізму розрахунку суми страхового відшкодування у разі не сплати страхувальником чергових страхових платежів (яким чином вираховується із суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті, сума не сплаченого страхувальником станом на дату ДТП чергового платежу чи усіх платежів, що підлягають сплаті), надати розгорнутий розрахунок позовних вимог із зазначенням:
- які платежі були сплачені станом на дату ДТП і які мали бути сплачені;
- які суми страхового відшкодування були виплачені страхувальнику станом на дату вчинення ДТП і на підставі чого;
- які страхові платежі і за який період було зараховано (вираховано) в страхові платежі;
- який розмір матеріального збитку взято за основу під час виплати страхового відшкодування за наслідками ДТП, що мала місце 30.09.2010 року – та подати відповідні докази на підтвердження викладених обставин.
17.01.2012 року від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає, що розмір матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу „Форд Фієста”, державний номер НОМЕР_1, було визначено на підставі рахунку-фактури № СФ-0000022 від 05.10.2010 року, який складає 24 306 грн. При цьому, згідно звіту № 429 від 14.10.2011 року вартість матеріального збитку становить 24 345, 28 грн. Згідно з наданою до матеріалів письмових пояснень бухгалтерською довідкою № 2856 від 28.05.2010 року взаємозалік належного до сплати страхового відшкодування у сумі 2 444, 26 грн. був проведений 27.05.2010 року в рахунок погашення страхових платежів.
Страхувальником було сплачено страхову премію 16.02.2010 року в розмірі 1 261, 55 грн. (копія прибуткового касового ордеру № 00095 в матеріалах справи).
Згідно з бухгалтерською довідкою № 1031 від 23.11.2011 року було проведено взаємозалік частини суми страхового відшкодування та частини належної до сплати суми страхового платежу в розмірі 1 340, 39 грн.
В судовому засіданні 18.01.2012 року представник відповідача заявив письмове клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, в зв’язку з чим було оголошено перерву до 19.01.2012 року.
19.01.2012 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
В судове засідання 19.01.2012 року з'явились представники сторін та підтримали свої вимоги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 25005,03 грн., з яких: 23 195, 05 грн. страхове відшкодування, 1 516, 89 грн. пеня та 293, 59 грн. 3% річних.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2010 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов’язаних з експлуатацією транспортного засобу № 10/17-1-3194 (далі - договір страхування), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов’язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно розгорнутої довідки ВДАІ з обслуговування Солом’янського району м. Києва, 30.09.2010 року в місті Києві на перехресті вул. Борщагівська та вул. Гарматна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під управлінням Зволінського О.Г. та автомобіля “ВАЗ - 2105”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_4
Постановою Солом’янського районного суду міста Києва від 19.10.2010 року по справі № 3-3910-1/10 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований позивачем автомобіль “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу “ВАЗ - 2105”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застраховано у Відкритому акціонерному товаристві “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № ВА/3350119.
Згідно зі звітом № 429 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1., складеним ФОП ОСОБА_5, вартість матеріального збитку, заподіяного ТЗ “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого в результаті ДТП, складає 24 345, 28 грн.
01.10.2010 року вигодонабувачем ОСОБА_3 подано заяву позивачу на виплату страхового відшкодування відповідно до укладеного договору добровільного страхування наземного транспорту.
Страховим актом № 219/11/10 від 10.11.2010 року даний випадок визнано страховим (сума страхового відшкодування – 23 195, 05 грн.). При цьому, з наявної в матеріалах справи бухгалтерської довідки № 1031 від 23.11.2010 року вбачається, що 10.11.2010 року на підставі страхового акту № 219/11/10 від 10.11.2010 року було проведено взаємозалік частини суми страхового відшкодування та частини належної до сплати суми страхового платежу по договору № 10/17-1-3194 від 16.02.2010 року на суму 1 340, 39 грн., в зв’язку з чим страхове відшкодування виплачено в розмірі 21 854, 66 грн. (23 195, 05 грн. - 1 340, 39 грн. = 21 854, 66 грн.), що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 2053 від 10.11.2010 року.
14.01.2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою вих. №014 від 11.01.2011 року про виплату страхового відшкодування, в якій просив перерахувати страхове відшкодування в сумі 23 195, 05 грн.
Вказана вимога була отримана відповідачем 17.01.2011 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, та залишена відповідачем без відповіді і належного реагування, в зв’язку з чим позивач звернувся до місцевого господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 25 005,03 грн., з яких: 23 195, 05 грн. страхове відшкодування, 1 516, 89 грн. пеня та 293, 59 грн. 3% річних.
Дослідивши зазначені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої доводи тим, що страховий акт № 219/11/10 від 10.11.2010 року складений з порушенням п.5.11 Договору страхування, а сума страхового відшкодування в розмірі 23 195, 05 грн., зазначена в розділі 3 Страхового акту № 219/11/10 від 10.11.2010 року, визначена не вірно.
При цьому, як зазначив суд першої інстанції, відповідно пункту 5.4 договору страховий платіж складає 5046, 20 грн., умови сплати:
1.сплатити до 18.02.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.02.2010 р. по 17.05.2010 р.;
2.сплатити до 18.05.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.05.2010 р. по 17.08.2010 р.;
3.сплатити до 18.08.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.08.2010 р. по 17.11.2010 р.;
4.сплатити до 18.11.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.11.2010 р. по 17.02.2011 р.
В розділі 1 страхового акту № 219/11/10 від 10.11.2010 року зазначено розмір попередніх виплат здійснених страхувальником, а саме, 2 444, 26 грн.
Страховий випадок за договором настав 30.09.2010 року, черговий платіж, що мав бути здійснений 18.08.2010 року, страхувальником не сплачено за період з 18.08.2010 по 17.11.2010 року. Тому, за твердженням місцевого господарського суду, сума попередніх виплат в розмірі 2444, 26 грн. є не повною, оскільки за періоди з 18.02.201 року по17.05.2010 року, з 18.05.2010 року по 17.08.2010 року загальна сума становить 2523,10 грн.
Таким чином, на думку суду першої інстанції, відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог по даній справі, оскільки позивачем не надано належних доказів, які можуть підтверджувати визначений в страховому акті розрахунок суми виплати в розмірі 23 195, 05 грн., а здійснити перерахунок суми виплати не вбачається можливим.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з пунктом 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, якщо вона завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу “ВАЗ - 2105”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована у Відкритому акціонерному товаристві “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів поліс № ВА/3350119 (нульова франшиза).
Враховуючи те, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, на думку колегії суддів, відповідач відповідно до статті 22 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” повинен відшкодувати нанесену його страхувальником шкоду у межах встановленого полісом страхового ліміту.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно із п. 22.1. ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, передбачені ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до ст. 12.1 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 5.4 Договору № 10/17/1-3194 добровільного страхування наземного транспорту від 16.02.2010 року страховий платіж складає 5046, 20 грн. та сплачується частками в такому порядку:
1.сплатити до 18.02.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.02.2010 р. по 17.05.2010 р.;
2.сплатити до 18.05.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.05.2010 р. по 17.08.2010 р.;
3.сплатити до 18.08.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.08.2010 р. по 17.11.2010 р.;
4.сплатити до 18.11.2010 року 1261, 55 грн. за період з 18.11.2010 р. по 17.02.2011 р.
16.02.2010 року страхувальником – ОСОБА_3 було сплачено страхову премію в сумі 1 261, 55 грн. за період з 18.02.2010 року по 17.05.2010 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином завіреною копією прибуткового касового ордеру № 00095.
З наданої позивачем 18.01.2012 року до матеріалів справи бухгалтерської довідки № 2856 від 28.05.2010 року вбачається, що 27.05.2010 року відповідно до службової записки до страхового акту № 117/05/10 від 27.05.2010 року по договору №10/17/1-3194 від 16.02.2010 року (страхувальник – ОСОБА_3) було проведено взаємозалік належного до сплати страхового відшкодування у сумі 2 444, 26 грн. в рахунок погашення страхових платежів.
Страховий випадок за договором настав 30.09.2010 року. Таким чином, сума попередніх виплат становить 3 705, 81 грн., отже, несплаченою залишилась частина страхового платежу за період з 18.08.2010 року по 17.11.2011 року в розмірі 78, 84 грн. та страховий платіж за період з 18.11.2010 року по 17.02.2011 року в сумі 1 261, 55 грн., що має бути сплаченим до 18.11.2010 року.
Відповідно до Звіту № 429 від 14.10.2010 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля “Ford Fiesta”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 24 345, 28 грн. Вартість відновлювального ремонту відповідно до рахунку-фактури № ОФ-0000022 від 05.10.2010 року склала 24 306 грн. Розділом 3 страхового акту № 219/11/10 від 10.11.2010 року визначено суму страхового відшкодування, що підлягає сплаті страхувальнику, в розмірі 23 195, 05 грн. (за мінусом вартості довідки ДАІ, експертизи та франшизи).
З наявної в матеріалах справи бухгалтерської довідки № 1031 від 23.11.2010 року вбачається, що 10.11.2010 року на підставі страхового акту № 219/11/10 від 10.11.2010 року було проведено взаємозалік частини суми страхового відшкодування та частини належної до сплати суми страхового платежу по договору № 10/17-1-3194 від 16.02.2010 року на суму 1 340, 39 грн., в зв’язку з чим страхове відшкодування виплачено в розмірі 21 854, 66 грн. (23 195, 05 грн. - 1 340, 39 грн. = 21 854, 66 грн.), що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 2053 від 10.11.2010 року.
Враховуючи викладені вище обставини справи, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду про невірне визначення в страховому акті № 219/11/10 від 10.11.2010 року суми страхового відшкодування, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 23 195, 05 грн. є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 516, 89 грн. пені колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу на підставі ст.27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України виплаченого страхового відшкодування, отже, між сторонами у справі відсутні як договірні зобов’язання, так і грошові зобов’язання.
При цьому, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", на який позивач посилається в обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача пені, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Таким чином, зазначена стаття передбачає право на нарахування та сплату пені саме особі, що має право на отримання страхового відшкодування, а не особі, яка має право регресного позову до страховика.
Отже, положення п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобов'язань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресні вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному, випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею).
Оскільки спеціальними законами, які застосовуються до даних правовідносин – Закон України “Про страхування” та Закон України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП, а договірних відносин між сторонами немає, відповідно відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 516, 89 грн. пені є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, зокрема, із завдання майнової шкоди.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Таким чином, способи відшкодування шкоди обирає потерпілий.
У даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу 23 195, 05 грн. виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.
При цьому, грошове зобов’язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов’язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку колегії суддів, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 293, 59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з відповідача 23 195, 05 грн. страхового відшкодування та 293, 59 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, з огляду на викладене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 23 195, 05 грн. страхового відшкодування та 293, 59 грн. 3% річних.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист” на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2011 року у справі № 58/336 задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2011 року у справі № 58/336 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист” (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24/11-13В, код ЄДРПОУ 31571133) страхове відшкодування у розмірі 23 195 (двадцять три тисячі сто дев’яносто п’ять) грн. 05 коп., 293 (двісті дев’яносто три) грн. 59 коп. 3% річних, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 89 коп. державного мита та 221 (двісті двадцять одну) грн. 68 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовити.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Добробут та захист” (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 24/11-13В, код ЄДРПОУ 31571133) 117, 44 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
4.Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.
5.Матеріали справи № 58/336 направити до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Іваненко Я.Л.
Судді Скрипка І.М.
Остапенко О.М.