КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2012                                                                                           № 48/374

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лобаня О.І.

суддів:            Ткаченка Б.О.

          Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.01.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2011року

у справі              № 48/374 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом           фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до                      фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа     товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

про                    стягнення 25740,57 грн.

                                               в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2011 року позовні вимоги  ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення  25740,57 грн. задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 21627, 88 грн. суму основного боргу, 2587,13 грн. інфляційних втрат, 885,53 грн. три проценти річних та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10.10.2011 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить, зазначене рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог позивачу.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

У судових засіданнях 12.12.2011 року та 11.01.2012 року представник ФОП ОСОБА_2  надав суду свої пояснення по справі в яких просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представники ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» у судових засіданнях 28.11.2011 року, 12.12.2011 року та 11.01.2012 року також надали суду свої пояснення по справі в яких заперечили проти задоволення апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 Представники позивача та третьої особи, просили апеляційний господарський суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 10.10.2011 року залишити без змін.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

17.09.2007 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_2 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 070917-26/ФЛ-Ф-О (надалі – договір).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом даного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в специфікації (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно з п. 3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі до 29 числа поточного місяця відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.

Пунктами 3.2 та 3.3 договору сторони визначили, що загальна вартість майна на момент укладення договору складає 31 399,99 грн. (в т.ч. ПДВ 20% - 5 233,33 грн.), а загальна сума винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 7 739 грн. при умові дотримання лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів. Порядок здійснення платежів лізингоодержувачем передбачений п. 3.4 договору.

Відповідно до п. 4.3 договору приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформлюється шляхом складання акта приймання-передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору.

Додатками №1 та №2 до договору сторонами було погоджено специфікацію предмету лізингу та графіки лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування визначений договором предмет лізингу, а саме: «Прес-вайма складальна», модель ВС-250-180, 2007 року випуску, що підтверджується актом прийому-передачі майна в користування за договором від 26.10.2007 року.

Згідно з графіком лізингових платежів (додаток №1 до договору) відповідач у період з 29.05.2009 року по 29.06.2010 року зобов’язаний був сплатити грошові кошти у розмірі 21 627,88 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 29.06.2010 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_3 (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 100629-3/І (надалі - договір № 2).

Відповідно до п. 1 договору № 2 первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, належне первісному кредиторові, і стає кредитором (лізингодавцем) за договором фінансового лізингу № 070917-26/ФЛ-Ф-О від 17.09.2007 року, укладений між первісним кредитором та ФОП ОСОБА_2

Згідно з п. 2 договору № 2 з моменту підписання сторонами цього договору, до нового кредитора переходять у повному обсязі усі права та обов’язки лізингодавця за основним договором.

Пунктом 7 договору № 2 сторони погодили, що одночасно з укладенням цього договору сторони зобов’язуються укласти договір купівлі-продажу предмета лізингу за основним договором, а саме: «Прес-вайма складальна», модель ВС-250-180, 2007 року випуску за ціною 31 грн., в т.ч. ПДВ 20%. Право власності на предмет лізингу переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами такого договору купівлі-продажу.

На виконання умов договору № 2 сторонами було укладено договір купівлі-продажу №100629-3/П, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_3 приймає у власність та сплачує ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» загальну вартість товару.

Так як вірно вказав суд першої інстанції, згідно з графіком лізингових платежів (додаток №1 до договору)  та з урахуванням рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2009 року у справі № 26/298, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» заборгованість за договором у розмірі 6809,52 грн., штраф у розмірі 1256 грн., 3% річних у розмірі 50,43 грн. та збитки від інфляції у розмірі 214,13 грн., нараховані за період з грудня 2008 року по квітень 2009 року (період, відмінний від спірного у даній справі), що зумовило зменшення розміру позовних вимог у даній справі, відповідач у період з 29.05.2009 року по 29.06.2010 року зобов’язаний був сплатити грошові кошти у розмірі 21627,88 грн.

За таких обставин у серпні 2011 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 25740,57 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2011 року позов ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 21627, 88 грн. суму основного боргу, 2587,13 грн. інфляційних втрат, 885,53 грн. три проценти річних та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову з урахуванням уточнених позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно положень п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Відповідно до ч. 1 ст. 16 вказаного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частинами 1 та 2 статті 8 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов’язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.   

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції,  згідно графіку лізингових платежів (додаток №1 до договору) відповідач у період з 29.05.2009 року по 29.06.2010 року зобов’язаний був сплатити грошові кошти у розмірі 21 627,88 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України). Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача лізингових платежів у розмірі 21627,88 грн. у період з 29.05.2009 року по 29.06.2010 року на підставі договору. Відповідач, ні під час розгляду справи у суді першої, ні під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції не надав суду доказів погашення зазначеної суми боргу по договору.

Доводи відповідача про неотримання від позивача інформації про зміну курсу валют та довідок банківської установи за весь період дії договору як підставу несплати лізингових платежів, судова колегія вважає помилковими та необґрунтованими. Як вірно вказав суд першої інстанції, п. 3.4.1 договору передбачає обов’язок лізингоодержувача здійснювати платежі за цим договором незалежно  від надання/ненадання такої інформації позивачем, а наступне направлення таких довідок може бути підставою для збільшення розміру платежів. До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення курсу валюти Національним Банком України є загальновідомою інформацією.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що заборгованість відповідача перед позивачем за період з 29.05.2009 року по 29.06.2010 року у розмірі 21627,88 грн. погашена не була, колегія суддів апеляційного господарського суду перевіривши розрахунок суду першої інстанції трьох відсотків річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3» нарахованих позивачем за період з 30.05.2009 року по 01.08.2011 року  становить 1411,44 грн., тобто у більшому розмірі ніж заявлено позивачам. Так з урахуванням того, що суд не може вийти  за межі позовних вимог, колегія суддів вважає нараховані позивачем три відсотки річних за період з 30.05.2009 року по 01.08.2011 року  підлягають стягненню з відповідача в сумі 885,53 грн.

Крім того, судова колегія здійснивши перевірку правильності нарахування  позивачем інфляційних втрат в сумі 3227,16 грн. за вказаний вище період за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», вважає його помилковим та  погоджується з перерахунком суду першої інстанції. Суд першої інстанції вірно зробив перерахунок інфляційних втрат вказавши, що останні,  були невірно обраховані позивачем. Отже з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 2587,13 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, судова колегія перевіривши рішення суду першої інстанції,  погоджується з його висновками про часткове задоволення заявленого позову ФОП ОСОБА_3 та стягнення з відповідача заборгованість у сумі 21627,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 2587,13 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 885,53 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_2 не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2011 року, прийняте після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2011 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, господарський апеляційний суд, -

                                                П О С Т А Н О В И В:

1.          Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2011року у справі № 48/374 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2011 року у справі № 48/374 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 48/374 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Лобань О.І.

Судді                                                                                          Ткаченко Б.О.

                                                                                          Федорчук Р.В.