Судове рішення 22-ц-305/12 від 15.02.2012

Судове рішення #20956781

Справа № 22-ц-305/12 17.01.2012 17.01.2012 14.02.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-305/12 Головуючий у І інстанції Гречана С.І.

Категорія – 27 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

17 січня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Локтіонової О.В. та Шолох З.Л.,

із секретарем судового засідання – Недо К.А.,

представника відповідача – Васильчикова І.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2011 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства “Перший Український міжнародний банк” (далі Банк) про визнання кредитного договору недійсним, -

у с т а н о в и л а :

16 лютого 2011 року ОСОБА_3 пред’явив зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

10 квітня 2008 року сторони уклали кредитний договір № 6323339 за умовами якого Банк надав, а він взяв, цільовий кредит на придбання нерухомості у розмірі 80 700 доларів США під зобов’язання повернути позичені гроші частинами до 10 квітня 2028 року, зі сплатою процентів за користування ним, виходячи з процентної ставки 13,49 % річних.

Посилаючись на те, що в договорі відсутній запис про підстави та межі відповідальності Банку за невиконання ним взятого на себе обов’язку по видачі кредиту, що, як на його думку, є обов’язковим, просив визнати договір недійсним.

У письмових запереченнях представник відповідача позов не визнав, вважає, що оспорюваний договір повністю відповідає вимогам цивільного законодавства, а тому законних підстав для визнання його недійсним немає і у позові слід відмовити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2011 року у позові відмовлено за його безпідставністю.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити у справі нове рішення - про задоволення позову.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що при укладанні кредитного договору сторонами додержано усіх вимог цивільного законодавства, в тому числі, і законодавства, яке регулює банківську діяльність, а тому законних підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає, у зв’язку з чим у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статей 1, 15, 202-204, 215, 1054-1056 ЦК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних та трудових відносин.

Даний спір виник із цивільних відносин, а тому повинен вирішуватися за названими вище нормами чинного ЦК України, а не нормами ГК України, як бажав позивач.

За ними ж, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, коли:

- зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі;

- недотримано встановленої законом форми правочину;

- правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Під словосполученням “зміст правочину”, відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, слід розуміти, перш за все, відображення в ньому істотних умов цивільно-правового договору, якими є:

· умова про предмет договору;

· умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду;

· усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Структурно-системний аналіз положень Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого цивільно-правового договору, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України.

Іноді законодавець спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

За такого, при визначені переліку істотних умов договору слід виходити із тексту норми про певний договір або із загальної норми щодо правил укладення договорів.

Все зазначене вище стосується і договорів кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України кредитний договір визначено як договір за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Названа норма не містить застереження щодо обов’язку сторін зазначати в кредитних договорах їх підстави та межі їх відповідальності, а тому, з врахуванням вищевикладеного, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору - як цивільно-правового договору, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи не вбачається, що при укладені оспорюваного договору позивач наполягав на відображення підстав та меж відповідальності Банку за невидачу кредиту, а тому вважати названі обставину істотною умовою договору підстав немає, тим більш, що пунктом 6.3. договору (а.с.-5) сторони визначили, що відносини, які виникають під час та у зв’язку з укладанням цього договору та не врегульовані в ньому, регулюються чинним законодавством України.

За такого, з названої позивачем підстави оспорюваний кредитний договір не міг бути визнаний недійсним.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і районний суд, то апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: