Головуючий у 1 інстанції - Стахова Н.В.                                                                                                Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

                                                     Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

     Іменем України

15 травня 2008 року                                                                  справа № 22-а-4713/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

В С Т А Н О В И  Л  А :

02 січня 2008 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання дій незаконними, зобов'язання до перерахунку, стягнення компенсації у зв'язку із втратою годувальника та щорічної допомоги до 5 травня.

            Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 13.03.2008 року позовні вимоги позивача було задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 23620 гривень 70 копійок та допомогу до 5 травня  у сумі 1900 гривень 30 копійок.

            Суд першої інстанції задовольнив позов про стягнення недоотриманої суми за втрату годувальника і виходив з того, що ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає одноразову компенсацію сім`ям, які втратили годувальника, в розмірі 60 мінімальних заробітних плат, яка на час виплати частини допомоги позивачу дорівнювала - 400 грн. та у відповідності до ч.5 ст. 15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право як дружина померлого інваліда ВВВ, яка не була одружена вдруге на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

            Не погодившись з таким рішенням, управління праці та соціального захисту Управління праці та соціального захисту Лисичанської міської ради Луганської області подало апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позову.

Особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне останню залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

            Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є вдовою учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с. 9). Відповідно до висновків МСЕК, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) передбачена одноразова компенсація сім`ям, які втратили годувальника у розмірі - 60 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент втрати годувальника. В такій редакції існувала ст. 48 Закону № 796 на час смерті чоловіка позивачки, відтак уОСОБА_1 виникло право на отримання зазначеної компенсації саме у розмірі 60 мінімальних заробітних плат.

17.07.2007 року Управління виплатилоОСОБА_1 допомогу у розмірі 379,30 грн., установлену постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - постанова № 836).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеною постановою № 836 усупереч Закону № 796 (який встановив розмір одноразової компенсації як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час втрати годувальника) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для сімей, які втратили годувальника - 379,30 гривень.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796 та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2005 рік, а не постанова № 836.

               Положення пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 р.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу одноразової компенсації у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 379,30 гривень суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.

На час смерті чоловіка позивачки статтею 76 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати було встановлено в сумі 400 грн.

Таким чином, недоплата позивачеві належної допомоги у зв'язку з втратою годувальника склала 400 х 60 - 379,30 = 23620 гривень 70 копійок, які й підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.

            Відповідно до ч. 5 ст.15 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня дружинам (чоловікам) померлих інвалідів ВВВ, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

 Позивач отримала від управління 150 грн., хоча має право на отримання за 2007 рік вказаної допомоги у розмірі (410,06 х 5) = 2050,30 грн. Виплата позивачеві проведена вчасно, принаймні спору з цього приводу між сторонами не заявлено.

Відтак, недоотримана сума складає (410,06 х 5 - 150) =  1900,30 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України; права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством України, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим законом, є недійсними.

Відповідно до ст. 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні соціальні державні гарантії, які є основним джерелом існування, не могуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, розмір якого встановлений законом; мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється лише Законами України та є виключно обов'язковим для всіх державних органів влади, органів місцевого самоврядування, та інших.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Ст. 8 Конституції України передбачає, що Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.

Відповідно до ч.1 ст. 8, ч.2,3,4 ст. 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, застосовує Конституцію, закони України, інші нормативно-правові акти; у разі невідповідності акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу.

Посилання відповідача на необхідність застосування Закону „Про Державний бюджет на 2007 рік" та на вищу юридичну силу даного Закону над Законом, який надав позивачеві певне майнове право, є безпідставним, таким, що суперечить діючому законодавству і Конституції, засадам адміністративного судочинства, оскільки ст. 22 Конституції України передбачає, що конституційні права та свободи гарантуються законом і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання відповідача на ту обставину, що виплата вказаної грошової допомоги здійснена в межах фінансування, передбаченого державним бюджетом на 2007 рік, є також безпідставним, оскільки факт відсутності коштів не є сам по собі підставою для звуження змісту існуючого у позивача права на отримання грошової допомоги і не є підставою для звільнення відповідача від виплати допомоги у передбаченому законом розмірі.

В даному випадку є суперечність стосовно визначеності розміру даної грошової допомоги в двох різних законах. Враховуючи рішення Конституційного суду, наведене вище, а також приймаючи до уваги вимоги Конституції України щодо верховенства права і заборони щодо звуження іншими законами змісту вже встановлених законом прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку має виконуватись Закон, який встановив конкретне право, і таке право не може бути обмежене іншим законом, в тому числі і законом „Про державний бюджет".

Посилання відповідача на ту обставину, що Законом „Про Державний бюджет на 2007 рік" було зупинено дію ст. 15 Закону „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру допомоги до дня перемоги, також суперечить закону, з наведених вище підстав.   

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову  з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області - залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 березня 2008 року у справі № 2-а-9/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа - Головне управління Державного казначейства в Луганській області, «про визнання дій незаконними, зобов'язання до перерахунку, стягнення компенсації у зв'язку із втратою годувальника та щорічної допомоги до 5 травня» - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.

            Головуючий:

            Судді: