Справа № 2-5071/11

ЗАОЧНЕ  Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

24 січня 2012 року                                                                            м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

                                         головуючого судді           Мовчан Д.В.,

                                         при секретарі                     Волкобоєвій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернулася  до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі -  Відповідач)  про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог вказала,  що між нею та Відповідачем  було укладено договір позики, згідно якого вона передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6 080(шість тисяч вісімдесят)грн., про що було видано письмову розписку. Термін повернення грошей зазначено в розписці –01 грудня 2008 р. та проценти за користування грошима в розмірі 30 % річних. У вищевказаний строк відповідач на порушення своїх договірних зобов’язань позику не повернув, на прохання про добровільну сплату заборгованості ніяким чином не реагував, від спілкування або зустрічі ухиляється. Позивач зазначає, що час користування коштами відповідачем, відповідно до розписки складає 2 роки та 10 місяців. Таким чином, відсотки за користування коштами на момент подачі позову складають 85 % ( 30% за першій рік + 30 % за другий рік + 25 % за десять місяців) від суми 6 080с(шість тисяч вісімдесят) грн., що становить 5 168 (п’ять тисяч сто шістдесят вісім) грн. Індекс інфляції з 02 грудня 2008року по вересень 2011року згідно даних офіційного сайту Державної служби статистики України становить 129, 3%. Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення складає 129,3 % *6080грн. /100%, тобто становить 7 861      (сім тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 44коп. Загальна сума боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також розміру процентів, встановленого договором за весь час прострочення, яку має повернути відповідач становить 7861грн. 44коп. + 5 168грн. = 13 029( тринадцять тисяч двадцять дев’ять) грн. 44коп. Таким чином сума боргу становить 13 029( тринадцять тисяч двадцять дев’ять) грн. 44коп. , яку і просить стягнути з відповідача, а також відшкодування моральної шкоди  у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.  та судові витрати по даній справі.

Позивач в судове засідання не з’явилася,   надала суду письмову заяву, в якій просить здійснити розгляд справи без її участі за наявними матеріалами, а позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала (а.с.19).  

Відповідач у судове засідання  не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить його підпис в повідомленні про вручення судової повістки (а.с. 16).

У відповідності до ч.4 ст. 169 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.  

Суд, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дослідивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду  на нижчевикладене.    

Так, судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01 червня  2008 року відповідач - ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошову  суму у розмірі 6 080 (шість тисяч вісімдесят) грн., одночасно з цим зобов’язавшись сплатити позивачеві  проценти за весь час користування такими грошовими коштами у розмірі 30% річних, про що склав власноруч написану розписку.  Зі змісту вказаної розписки вбачається, що відповідач зобов’язався повернути вказану грошову суму до 01 грудня 2008 року. (а.с.9).

За змістом ч. 1 ст. 1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.   Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України на підтвердження договору позики та його умов може бути пред’явлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За вищевказаних обставин та вимог матеріального закону суд доходить висновку, що між сторонами по справі укладено договір позики, за умовами якого відповідач зобов'язувався прийняти позику, сплачувати передбачені в договорі проценти за користування позикою та повернути позику у визначений договором строк. Доказів повернення вказаної грошової суми позивачеві матеріали справи не містять.  

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно  ст. 530  ЦК України, якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).   Відповідно  ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі у строк та в порядку, встановленому договором. У відповідності до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.    

За вказаних обставин та вимог чинного законодавства, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача суми грошових коштів, що були отримані відповідачем згідно вказаного договору позики у загальному розмірі 6080грн.

Разом з цим, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення відсотків у розмірі 30 % річних від суми позики є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства з огляду на викладене.  

Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцевих положень»Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(далі —закон) передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом.

Відповідно до положень зазначеного закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п.6 ст.4 Закону); фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п.5 ч.1 ст.1 Закону). При цьому,  надання  у  позику грошей юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент є фінансовим кредитом (п.3.ч.1 ст.1 Закону); Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами —суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

Частина друга статті 34 Закону України “Про фінансові послуги та  державне регулювання ринків фінансових послуг” передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.  

Оскільки сторони у справі не є ні фінансовими установами, ні фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів за користування такими грошовими коштами відбулося без наявних на те законодавчих підстав, тому позов в частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у відповідних ухвалах Верховного суду України  від 08.07.2009 р. по цивільній справі № 6-4824св08 р.

Вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошима у розмірі 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, тобто у якості відповідальності за прострочене зобов’язання, позивачем не заявлялось. Відповідно до приписів ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, лише в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до змісту норм ст. ст. 3, 4, 11, 27, 31 ЦПК України право визначати предмет і підставу позову та спосіб захисту порушеного права належить позивачеві.   

Разом з цим, позивач в позові зазначає про необхідність стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням  встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Тому з відповідача також підлягає стягненню  суму інфляційних витрат від простроченої суми зобов’язання у розмірі 1 781 грн. 44 коп. (129,3 %*6080/100).

Заяв про застосування терміну позовної давності суду не заявлялось.

Окрім цього, суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 (десяти тисяч) грн.   Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.  2 постанови  від 31 березня 1995 р.  N 4  "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", спори про відшкодування заподіяної фізичній  чи  юридичній  особі  моральної  (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо   передбачено   нормами    Конституції  або   випливає   з  її  положень;  у  випадках, передбачених статтями  7,  440 (1)  ЦК  та   іншим законодавством, яким  встановлено  відповідальність  за заподіяння  моральної шкоди;  при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону від  12  травня 1991 р.  N 1023-XII "Про захист прав  споживачів"  чи  інших  законів,  якими  врегульовано   такі  зобов'язання і  передбачено  відшкодування  моральної (немайнової)  шкоди.

Однак в даному випадку правовідносини, що  виникли  між  сторонами  є  договірними, відшкодування  моральної  шкоди  у  випадку їх порушення законом не передбачено,  у зв’язку з чим  в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Також, на підставі ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд, присуджує з другої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Суд також позбавлений можливості стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу у зв’язку із тим, що статтю 81 ЦПК України виключено на підставі Закону України «Про судовий збір»№ 3674-VI (3674-17) від 08.07.2011року.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 526, 615, 625, 1046, 1049, 1050  ЦК України, ст. 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики –задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі основного боргу за договором позики у розмірі  6 080 (шість тисяч вісімдесят) грн., та суму понесених інфляційних витрат від суми простроченого зобов’язання за договором позики  у розмірі 1 781 (одна тисяча сімсот вісімдесят одна) грн. 44 коп., а разом 7 861 (сім тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 44 коп.

3. В решті позову - відмовити.

4.Стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з ОСОБА_2 (і.п.н. НОМЕР_1)  на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді  судового збору в розмірі  78 (сімдесят вісім)  грн. 61 коп.    

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Ленінський районний  суд м. Дніпропетровська.

Суддя:                                                                                   Д.В. Мовчан