Справа №1-38/11 Головуючий у суді у 1 інстанції - Шевченко

Номер провадження 11/1890/50/12 Суддя-доповідач - Сахнюк

Категорія - 60

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2012 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді -  Сахнюка В. Г.,

суддів -  Забари  І. К.,  Олійника  В. Б.,

з участю прокурора -    Савостьянової Л.В.,

виправданого – ОСОБА_2,

адвоката – ОСОБА_3, -

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Суми кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь в суді першої інстанції на вирок Тростянецького районного суду Сумської області, від 10 листопада 2011 року, яким: 

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1,

          не судимого, -

  виправданий за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України   

ВСТАНОВИЛА:

Органами досудового слідства ОСОБА_2  обвинувачується у тому, що працюючи  з 14.08.2009 року на посаді старшого оперуповноваженого  спеціального відділу  боротьби зі злочинами  у паливно-енергетичному комплексі УДСБЕЗ  ГУМВС України в Сумській області та будучи службовою особою, він відповідно до вимог ст. ст. 10, 11 Закону України «Про  міліцію» та своїх функціональних обов’язків, здійснював оперативно-розшукову діяльність з виявлення порушень на підприємствах торф’яної і вугільної промисловості, а також злочинів, предметом посягання яких є нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали, в порядку  провадження дізнання за дорученням  слідчих органів проводив обшуки, вилучення, допити та інші передбачені кримінально-процесуальним законодавством слідчі дії.

Так, 12.10.2009 року, начальником відділу боротьби зі злочинами  у паливно-енергетичному комплексі УДСБЕЗ ОСОБА_4 було доручено ОСОБА_2 виконання постанови слідчого СВ ГУМВС Моісеєнка В.В. про передачу на відповідальне  зберігання транспортних засобів, що визнані речовими доказами в порушеній досудовим  слідством 11.08.2009 року кримінальній справі. При виконанні  вказаного доручення  ОСОБА_2 недбало поставився до виконання своїх обов’язків, належним чином  не ознайомився з положеннями нормативних документів, зокрема, вимогами кримінально-процесуального закону, що визначають  долю речових доказів, регулюють їх зберігання та передачу у кримінальних справах органами дізнання та досудового слідства та суду, внаслідок чого зазначені у постанові  слідчого вимоги щодо передачі  автомобілів до штраф-майданчику ДАІ не виконав, а передав їх на відповідальне  зберігання ОСОБА_6

Продовжуючи неналежно виконувати  свої службові обов’язки,  ОСОБА_2, всупереч вимогам діючого кримінально-процесуального закону, не пересвідчився у  тому, чи є ОСОБА_6 посадовою особою Тростянецької нафтобази та чи має він  можливість і належні умови для відповідального зберігання речових доказів, не  попередив ОСОБА_6 про відповідальність при неналежному зберіганні речових доказів. Крім того, при складанні протоколу огляду території нафтобази та отримання  від ОСОБА_6 розписки про прийняття на відповідальне зберігання речових доказів, ОСОБА_2 неналежно віднісся до виконання доручення слідчого, не зазначив адреси проживання, посади ОСОБА_6  та дані про понятих ОСОБА_7, ОСОБА_5, як це передбачено ст. ст.79,85 КПК України.

Зазначені дії ОСОБА_2 призвели до незаконного заволодіння невстановленими особами вищезгаданими автомобілями, вчинення  з їх застосуванням інших злочинів, унеможливлення встановлення причетних до цього осіб, що підірвало авторитет правоохоронного органу – ГУМВС України в Сумській області і таким чином, ОСОБА_2 був обвинувачений  у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст.  367 КК України - у службовій недбалості, тобто неналежному  виконанні службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення д них, що заподіяло істотну шкоду  охоронюваним законом інтересам держави у вигляді підриву авторитету правоохоронного органу.

 Вироком  суду  ОСОБА_2 виправданий  за   пред’явленим обвинуваченням у зв’язку із відсутністю  складу  злочину у його діях.

 В апеляції на вирок суду першої інстанції прокурор просив вирок скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі, у зв’язку з істотним порушенням вимог  кримінально-процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю та неповнотою судового слідства, що істотно вплинуло на вирішення питання про невинуватість ОСОБА_2 та його виправдання.

 Заслухавши пояснення прокурора, який підтримав апеляцію і просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі, думку ОСОБА_2 та адвоката про необхідність залишення вироку  суду без зміни, колегія суддів вважає, що апеляцію прокурора необхідно задовольнити частково.

 Відповідно до  вимог ст. ст. 323, 324   КПК України ,  вирок  суду повинен  бути  законним та обґрунтованим.

Законним є вирок,  постановлений  за  умови правильного застосування  у ньому  матеріального  закону  та  дотримання  при проваджені справи  кримінально- процесуального  закону. Вимога законності  вироку означає, що вирок  за своєю формою відповідає  закону, та за  своїм  змістом ґрунтується  на матеріалах  справи,  попереднє розслідування  і судовий розгляд якої  проведені  у точній  відповідності  з вимогами кримінально-процесуального  закону. При  постановленні  вироку  суд повинен  дати оцінку  всім  доказам по справі з точки  зору  їх   належності,  допустимості, достовірності та достатності.

Підставами для скасування вироку згідно ст. 367 КПК України є однобічність або неповнота  досудового і судового слідства, а згідно ч. 4 ст. 374 КПК України підставами для скасування  вироку  та повернення справи на додаткове  розслідування є неповнота, яка не може бути усунута в судовому засіданні.

Органи досудового слідства та прокурор не в повній мірі виконав вимоги  ст. 22 КПК України щодо повного, всебічного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, в ході досудового слідства достовірно встановлено, що 12.10.09 р. ОСОБА_2 начальником  відділу боротьби зі злочинами у ПЕК ОСОБА_4 було доручено виконання постанови слідчого Моїсеєнка В.В. про передачу на відповідальне зберігання транспортних засобів, що визнані речовими доказами по кримінальній справі.

В той же час для виконання  фактично  свого наказу, ОСОБА_4 надав номер мобільного телефону знайомого ОСОБА_6 та вказав  про необхідність використати останнього при  вирішенні питання про передачу на зберігання автомобілів.

Разом з тим, ні органи досудового слідства, ні суд не дали належної оцінки та не встановили, з яких причин ОСОБА_2 вирішив передати речові докази саме ОСОБА_6 на зберігання з Охтирського району до м. Тростянець.

Чиї саме розпорядження в цьому випадку виконував ОСОБА_2 та чи не були ці розпорядження злочинні.

Крім того, суд не в повній мірі  з’ясував причини та не дав належної оцінки доказам  щодо неналежної передачі на зберігання  речових доказів сторонній особі (ОСОБА_6) і недбалість ОСОБА_2 при оформленні  відповідних документів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення  про відмову в порушенні кримінальних справ стосовно ОСОБА_4 та скаргою Моїсеєнка В.В. ( т.1, а.с.34,37,47) є прийняте  без урахувань всіх обставин справи та передчасно і може унеможливити  притягнення до кримінальної відповідальності  лише ОСОБА_2

Виходячи з викладеного, колегія суддів  вважає за необхідне вирок суду скасувати, а справу  направити прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування, оскільки неповнота досудового слідства не може бути  усунута в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 366, 367, 368, 374 КПК України , -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію прокурора, який брав участь в суді першої інстанції Савостьянової Л.В. – задовольнити частково.

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області, від 10 листопада 2011 року відносно ОСОБА_2, який виправданий за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України – скасувати у зв’язку з неповнотою та  однобічністю досудового та судового слідства, а  справу направити прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 залишити підписку про невиїзд.

СУДДІ:

Сахнюк В. Г.        Забара І. К.         Олійник В. Б.