УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2є

____________________________________________________________________________

Справа №2-600/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2012 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

Головуючого                                      судді О.В. Диби

Секретарі                                            Євдоченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю представника прокуратури Оболонського району м. Києва про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся із позовом до відповідача в якому посилаючись на те, що між ним та відповідачем фактично було укладено не договір дарування квартири, а фактично договір довічного утримання в результаті чого, відповідач отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 при цьому не виконував умов договору довічного утримання вказував на удаваність договору дарування та просив визнати останній недійсним з підстав невиконання договору довічного утриманя.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та пояснили, що між позивачем та матір’ю відповідача, яка була співробітником територіального центру соціального обслуговування Оболонського району м. Києва та в межах своїх професійних обов’язків надавала послуги по обслуговуванню позивача було досягнуто усної домовленості про те, що за останньою, ОСОБА_3 буде здійснювати постійний догляд та піклуватись про неї, а за це, квартиру АДРЕСА_1 (далі –квартира) позивач передасть у власність сина ОСОБА_3  –відповідача по справі. Раніше позивач із відповідачем близько знайомий не був, а лише інколи спілкувався оскільки той допомагав своїй матері у роботі та інколи приносив харчі позивачу. Так дійсно, 14.07.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування квартири на підставі якого, право власності на неї було передано відповідачу. Після укладення договору дарування ОСОБА_3 постійно навідувалась до позивача, купувала харчі та ліки, всіляко утримувала її. В час коли ОСОБА_3 не мала змоги це робити її обов’язки виконував її син –відповідач по справі. Однак, близько останніх шести місяців ні від відповідача ні від його матері позивач перестав отримувати будь –яку допомогу та піклування. За таких обставин позивач вважає договір дарування удаваним правочином та визнати його недійсним з підстав невиконання відповідачем узятих на себе обов’язків по догляду та піклування за позивачем тобто, не виконала договору довічного утримання.

Відповідач та його представник, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі та пояснили, що жодних домовленостей ні між відповідачем ні між членами його родини про утримання позивача після укладення договору дарування не було. Посильну допомогу відповідач та його мати надавали у зв’язку із тим, що мати працювала у територіальному центрі соціального обслуговування Оболонського району м. Києва та в силу своїх повноважень піклувалась про позивача. В моменти коли вона цього зробити не могла, її син –відповідач по справі допомагав їй у цьому. Пропозиція про укладення договору поступила саме від позивача яка запропонувала відповідачу переписати на нього квартиру, що й призвело до укладення договору дарування. Під час укладення договору дарування нотаріус роз’яснював позивачу зміст правових норм та наслідок укладеного договору дарування які позивачу були зрозумілі та з якими вона була згодна. Таким чином вважати укладений договір дарування удаваним правочином підстав не має та відсутні підстави визнавати його недійсним.

Представник прокуратури Оболонського району м. Києва В.О. Павліченко в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що мати відповідача ОСОБА_3 неодноразово давала пояснення як РУ ГУ МВС України в Оболонському районі м. Києва так і при перевірці відмовного матеріалу по факту вчинення шахрайських дій про те, що між нею та позивачем дійсно існувала домовленість про догляд та її утримання та про те, що ОСОБА_3 фактично взяла на себе обов’язок, разом із відповідачем повернути у власність спірне майно про що засвідчила отриманою довідкою БТІ м. Києва. В результаті таких пояснень було прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 КК України. За таких обставин представник прокуратури прийшов до висновку, що оспорюваний догорів є саме удаваним правочином та здійснений з метою приховати дійсний правочин щодо виконання якого у сторін виник намір. Вважає, що факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань по догляду та утриманню тягне за собою визнання оспорюваного договору недійсним.  

Заслухавши пояснення позивача та його представника, відповідача та його представника, вислухавши пояснення допитаних в судовому засіданні свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем  14.07.2009 року було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 був посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської нотаріальної контори ОСОБА_5 (а.с.3).

На підставі укладеного вище договору дарування право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача, що визнається сторонами та не потребує додаткового доказування.

Починаючи з дня укладення договору дарування та на момент розгляду справи позивач постійно продовжує проживати у спірній квартирі та залишається у ній зареєстрованим, що визнається сторонами.

На питання суду чому позивач досі проживає у спірній квартирі та продовжує сплачувати за неї комунальні послуги відповідач та свідок ОСОБА_3 надали відповідь в якій вказали на те, що оскільки позивач не має іншого житла крім спірної квартири відповідач дозволив позивачу в ній проживати із поваги до її похилого віку.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що передумовою укладення договору дарування була домовленість між нею та ОСОБА_3 яка є матір’ю відповідача та з 25.06.2002 року по 12.08.2011 року працювала у територіальному центрі соціального обслуговування Оболонського району м. Києва, що підтверджується відповідною довідкою (а.с. 86) про її догляд за позивачем до її смерті.

Як вбачається із копії угоди на обслуговування одинокого непрацездатного громадянина з 3 групою рухомої активності від 02.04.2008 року (а.с.85) ОСОБА_3, будучи соціальним працівником зобов’язана була доглядати за позивачем відповідно до умов вказаної вище угоди по день її звільнення (12.08.2011 року).

Інколи, відповідач, на прохання своєї матері приходив до позивача та приносив їй харчі, купував ліки, відвозив на кладовище, допомагав по господарству тощо. Раніше вона не знала відповідача.

З пояснень позивача та її представника слідує, що приблизно у середині серпня 2011 року ОСОБА_3 та її син –відповідач по справі перестали навідуватись до позивача, ігнорували її телефонні дзвінки, відмовлялись купувати їй ліки оскільки позивач почала їх звинувачувати в тому, що вони крадуть в неї грошові кошти та у зв’язку із цим не хотіли проблем із правоохоронними органами.

Намагання позивача зв’язатись із відповідачем та його матір’ю не увінчались успіхом в результаті чого, позивач вимушена була звертатись за допомогою до своїх сусідів щоб ті на її прохання приносили  харчі та надавали іншу посильну допомогу. Також, припинення піклування за позивачем стало підставою для звернення останнього до правоохоронних органів з вимого порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Із вільних пояснень відповідача вбачається, що йому було відомо про наявність домовленості між позивачем та його матір’ю про догляд за позивачем до її смерті і як наслідком цього, було укладення договору дарування квартири.

Обставини постійної турботи та піклування за позивачем із свого боку також підтвердив допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 який повідомив, що така домовленість про догляд за позивачем з її сторони в замін на те, що позивач подарує її сину квартиру була та фактично виконувалась до середини серпня 2011 року.

Суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що позивач самостійно виявив бажання подарувати відповідачу належні їй квартиру виходячи із того, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що квартиру спочатку пропонувалось відчужити на її ім’я однак вона на той час перебувала на державній службі та здійснювала догляд за позивачем. ОСОБА_3 з власної ініціативи запропонувала позивачу подарувати належну спірну квартиру її сину –відповідачу по справі.

Дані обставини також підтверджуються матеріалами на підставі яких винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою позивача (а.с.59-82).

Суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_3 про те, що в матеріалах про відмову в порушенні кримінальної справи містяться неправдиві відомості про якісь домовленості між нею та позивачем оскільки це не підтверджується належними та допустимими доказами. Також суд бере до уваги ту обставину, що вказаний вище свідок факт наявної в неї домовленості із позивачем підтвердив. Суд також враховує при дачі оцінці як свідчень ОСОБА_3 в судовому засіданні так і при дачі її пояснень в правоохоронних органах за фактом звернення позивача про вчинення відносно неї злочину ту обставину, що свідок ОСОБА_3 особисто зацікавлена в результаті розгляду справи оскільки відносно саме її дій проводились перевірки за заявою позивача, а відповідач по справі є її рідним сином.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердила ту обставину, що ОСОБА_3  декілька разів на день, до середини серпня 2011 року навідувалась до позивача та приносила їй харчі та інші необхідні речі чим фактично утримувала позивача та доглядала за ним.

Свідок ОСОБА_7 також підтвердила ту обставину, що позивач потребувала стороннього догляду і вона з серпня 2011 року  часто допомагала їй та придбавала необхідні продукти харчування та інші необхідні речі. З відповідачем по справі вона не знайома.

Свідок ОСОБА_5 повідомила суду лише порядок стандартної процедури яка передує укладенню даного виду договорів оскільки події які відбулись були досить давно і вона їх чітко не пам’ятає.

При вирішенні питання про дійсний характер правовідносин, які склались між позивачем, відповідачем та членами його родини суд бере до уваги те, що позивач не має рідних, має досить похилий вік, потребує постійного догляду, була знайома тривалий час із матір’ю відповідача, яка фактично доглядала її, з відповідачем фактично знайома не була та не довіряла йому і юридичну необізнаність самого позивача.

Відповідно до положень ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили

Зважаючи на зібрані в судовому засіданні докази суд приходить до висновку про те, що договір дарування укладений між позивачем та відповідачем є удаваним правочином і такий, що здійснений з метою  приховати фактично укладений договір довічного утримання оскільки із матеріалів справи (а.с.59-82), свідчень ОСОБА_3, пояснень відповідача вбачається, що в обставинах які склались між сторонами укладення саме цього виду договору та тривалий час його виконання, наявність усіх істотних умов договору довічного утримання між позивачем та ОСОБА_3 який був вчинений сторонами по справі у зв’язку із неможливістю укладення договору довічного утримання саме між позивачем та ОСОБА_3 тому що остання була працівником соціальної служби.

Згідно із ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до частин 1,2 ст. 749 ЦК України У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Згідно п.1 ст.755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Таким чином враховуючи покази допитаних в судовому засіданні свідків, досліджених доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що ні відповідач ні його мати не виконували належним чином взяті на себе зобов'язання по утриманні та догляду за позивачем, які згодом взагалі припинили виконувати, що є порушенням прав позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку про законність заявленого позову.

Судові витрати необхідно розподілити в рамках ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 235, 744, 749, 755 ЦК України, ст. ст. 10,  57-61,88, 208 - 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити;

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 14 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої Київської нотаріальної контори;

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 120 (сто двадцять) грн.;

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) на користь держави судовий збір в розмірі 51 (п’ятдесят одна) грн.;  

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва.

Суддя:                                                                                                     О.В. Диба

 09.02.2012 Справа № 2-600/12