ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
«10» січня 2012 року м. Ялта
Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим
у складі: головуючого, судді – САВРАНСЬКОЇ Т.І.,
при секретарі – Юрченко С.В.,
за участю:
позивача – ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності від 21 липня 2011 року – ОСОБА_2,
представника відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі довіреностей від 13 серпня 2011 року – ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою і визначення порядку користування квартирою,
В С Т А Н О В И В :
4 листопада 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Ялтинського міського суду АР Крим із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просив суд :
- Усунути перешкоди у здійсненні права користування АДРЕСА_1, шляхов вселення ОСОБА_1;
- Визначити порядок користування АДРЕСА_1, надавши у володіння та користування ОСОБА_1 кімнату з окремим входом.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частки вказаної квартири, проте він не може домовитися із відповідачами про порядок володіння та користування спільним майном, внаслідок чого позивач позбавлений можливості реалізовувати повноваження власника.
У судовому засіданні позивач та його представник на підставі довіреності ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з наведених підстав.
Представник відповідачів на підставі довіреностей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі довіреностей від 13 серпня 2011 року ОСОБА_6 заперечувала наявність фактичних обставин, що є необхідними для задоволення заявлених позовних вимог.
ОСОБА_6 надала суду копію рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 26 серпня 2011 року у цивільній справі № 2-2416/2011 р.
Сторони та їх представники сторін не заявили у суді, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому не вирішувалося питання про їх допит як свідків згідно зі ст. 184 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивача і представників сторін, з’ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовної заяви з таких підстав.
Свідоцтвом про право приватної власності на квартиру № 8912-І від 14 липня 1995 року і Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» № 30650200 від 18 липня 2011 року, посвідчується, що ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 і ОСОБА_3 є співвласниками кожен по 1/5 частки квартири АДРЕСА_1, АР Крим.
Свідоцтвом про переміну прізвища, імені, по батькові Серії НОМЕР_1 від 22 травня 1996 року посвідчується зміна прізвища і по батькові ОСОБА_7 на ОСОБА_1, тобто на час вирішення цієї справи ОСОБА_1 є власником 1/5 частки зазначеної квартири.
Відповідно до ч. 3 статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Позивач, на якого у відповідністю зі ст. ст. 11, 60 ЦПК України, покладений тягар доказування обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, не надав суду копію технічного паспорту квартири, тобто суд не має фактичних даних, на підставі яких суд встановить наявність обставин, які мають значення для вирішення спору щодо надання у володіння та користування позивача ОСОБА_1 частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
При цьому суд відзначає, що сторони зобов’язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті (ч. 1 статті 131 ЦПК України).
Дійшовши таких висновків, суд також зауважує, що вимога про надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає частці співвласника у праві спільної часткової власності, позивачем та його представником не сформульована із зазначенням конкретних приміщень квартири, які мають бути за рішенням суду передані у володіння та користування кожного із співвласників.
За змістом ст. 11 ЦПК України позивач сам обирає спосіб захисту, відтак, ураховуючи, що судом не встановлено підстав для надання ОСОБА_1 у володіння та користування частини спільного майна в натурі, а вимог про матеріальну компенсацію до співвласників, які володіють і користуються таким майном, позивачем не заявлено, - у задоволенні цього позову має бути відмовлено.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню також й тому, що позов не пред’явлений до усіх співвласників квартири АДРЕСА_1, АР Крим, а вирішення справи стосовно їх обов’язків у такому випадку порушуватиме не тільки їх процесуальні, але й цивільні права співвласників.
Щодо решти позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном та вселення, то в їх задоволенні належить відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто негаторний позов передбачає вимогу власника до особи, яка не має прав на спірне майно, усунути перешкоди у здійсненні повноважень користування та розпорядження. Позов про вселення походить з віндикаційного, адже заявляється у випадку позбавлення володіння майном.
Без урахування наведених вимог закону позивач звернувся із такими позовами до інших співвласників щодо захисту права на спільне майно, проте усі спори з приводу здійснення права спільної часткової власності до моменту поділу майна в натурі або визначення порядку володіння та користування ним мають вирішуватися між співвласниками спільної часткової власності у відповідністю з іншими засобами захисту, зокрема тими, застосування яких передбачено ст. ст. 358, 360 ЦК України тощо.
Дійшовши таких висновків, суд зауважує, що Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 26 серпня 2011 року № 2-2416/2011 р. встановлено, що сам ОСОБА_1 постійно проживає у АДРЕСА_1, тобто забезпечений житлом.
Отже, позивачем пред’явлений негаторний позов і позов про вселення до інших співвласників у праві спільної часткової власності з хибних підстав, при тому, що ч. 3 статті 358 ЦК України прямо передбачає наслідки неможливості надання у володіння та користування частки майна в натурі – право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Позов про вселення є взагалі неприйнятним до виниклих правовідносин спільної часткової власності, оскільки є способом захисту у житлових правовідносинах. Разом із тим, ОСОБА_1 не є наймачем або членом сім’ї наймача квартири у будинку державного, громадського або приватного житлового фонду за договором житлового найму, тобто виниклі спірні правовідносини є суто цивільними, а відповідно до Постанови № 2 від 12 квітня 1985 року Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.
Звертаючись до суду, позивач та його представник також не врахували, що позов про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном (негаторний позов) не може пред’являтися разом із позовом про вселення, який походить від позову про витребування майна (віндикаційного), оскільки у випадку усунення перешкод власник, який вимагає захисту у такий спосіб, не позбавлений права володіння, а заявляючи позов про вселення – він має доводити наявність обставин, що свідчать про позбавлення його саме права володіння, що у свою чергу виключає наявність підстав позову про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.
Зважаючи на таке, позивач ОСОБА_1 вправі при належному обґрунтуванні позовів і за наявності фактичних та правових підстав заявляти вимоги або про надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, стягнення відповідної матеріальної компенсації (ч. 3 статті 358 ЦК України), або про виплати компенсації вартості частки квартири у разі неможливості її виділу в натурі (ч. 2 статті 364 ЦК України), а відповідачі у свою чергу – праві заявляти вимоги про припинення права ОСОБА_1 на частку у праві спільної часткової власності з виплатою відповідної компенсації вартості частки квартири з урахуванням вартості поліпшення спільного майна (стаття 365 ЦК України).
Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності позивача і представників сторін, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 15, 16, 358, 391 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 154, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою і визначення порядку користування квартирою – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Т.І. Савранська