П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 січня   2011 року                                           м.  Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

                                           головуючого судді                                  Мовчан Д.В.                                                                                                       при секретарі                                           Волкобоєвої А.О.

за участю: позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

             ОСОБА_1 ( далі –Позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного  фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»від 17.04.1991року №962-ХІІ, вона є реабілітованою особою, що підтверджується довідкою Верховного Суду України від 30.10.2002року №5-214 н 66 та посвідченням від 09 січня 2003року. Позивач також зазначає, що з 04 травня 1993року їй призначена пенсія за віком та вона перебуває на пенсійному обліку в Управлінні пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська. Відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 05.11.1991року №1788-ХІІ громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованих і згодом реабілітованим, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Це також зазначено ч.1 ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Згідно ч.2 преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»репресії можуть бути вчинені в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.  Позивач зазначає, що згідно з довідки про реабілітацію Верховного суду України від 30.10.2002року №5-214 нн 66 вона була заслана в Омську область постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 07.04.1945р. Таким чином, на підставі викладеного, вона має право на зарахування періоду її заслання, переселення в примусовому порядку з постійного місця проживання за межі УРСР, з 07.04.1945р. по 10.09.1955року, до її трудового (страхового) стажу  для призначення трудової пенсії  у потрійному розмірі, тобто її стаж повинен бути збільшений на 30 (тридцять) років. Однак, відповідачем при призначені позивачу пенсії не були прийняті до уваги вище вказані норми закону та її стаж був зарахований на загальній підставі, не зважаючи на те, що період на який її було репресовано підтверджується довідкою ВІТ при УМВС України в Тернопільській області від 02.08.2007року №6/81. Крім того, згідно п. «г»ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком.  Позивач вказує, що на підставі зазначеної норми вона має право і на підвищення призначеної пенсії на 50 % мінімальної пенсії за віком.  Однак, відповідач в порушені ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»не здійснює підвищення їй пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком, не дивлячись на її численні звернення, що підтверджується листом відповідача №640/10-37 від 02.03.2009року. У зв’язку з  чим, позивач змушена звернутися до суду  і просити зобов’язати відповідача зарахувати у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення їй, ОСОБА_1,  трудової пенсії час її заслання з 07.04.1945р. по 10.09.1955р. –30(тридцять) років, та зобов’язати відповідача, з 04.05.1993року здійснити перерахунок та виплату їй пенсії з урахуванням збільшення стажу її роботи на 30 років, а також з 04.05.1993року здійснити підвищення призначеної їй пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком.         

           Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні викладеному в адміністративному позові, та просила позов задовольнити повністю з викладених у позовній заяві підстав.

          Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволені позову з огляду на його необґрунтованість.

Суд, вислухавши позивача та представника відповідача,  з’ясувавши обставини справи та перевіривши  їх доказами, знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні  Пенсійного Фонду України  в Ленінському  районі м. Дніпропетровська, та з 04 травня 1993року отримує пенсію за віком. Спір з цього приводу між сторонами відсутній.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»від 17.04.1991року №962-ХІІ, ОСОБА_1 є реабілітованою особою, що підтверджується довідкою Верховного Суду України від 30.10.2002року №5-214 н 66 (а.с.8) та посвідченням від 09 січня 2003року(а.с.9).

           Судом також встановлено, що позивач звернулася до Управління  Пенсійного Фонду України  в Ленінському  районі м. Дніпропетровська  року щодо  зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення їй, ОСОБА_1, трудової пенсії за час її заслання з 07.04.1945 р. по 10.09.1955р. –30 (тридцять) років, та зобов’язати відповідача, з 04.05.1993року здійснити перерахунок та виплату їй пенсії з урахуванням збільшення стажу її роботи на 30 років, а також з 04.05.1993 року здійснити підвищення призначеної їй пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком(а.с.20), однак в задоволенні таких вимог позивачу було відмовлено (а.с. 21).

          Задовольняючи частково адміністративний позов, суд виходив з наступного.

Способом реалізації відповідачем владних управлінських функцій як суб’єктом владних повноважень  є розпорядження щодо призначення (перерахунку) або рішення про відмову  у призначенні (перерахунку) пенсії.  

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), завдання Кодексу адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, з боку  у тому числі, органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб що передбачені  Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991року №1788-ХІІ громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, необґрунтовано репресованих і згодом реабілітованим, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Це також зазначено ч.1 ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Згідно ч.2 преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»репресії можуть бути вчинені в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, на підставі наказу НКВС СРСР № 7129-44 як член сім’ї учасника підпілля ОУН-УПА в адміністративному порядку була виселена на спец поселення в Іркутську область з конфіскацією майна (а.с. 10).

З матеріалів справи вбачається, що підставою для заслання ОСОБА_4 разом із дітьми (у тому числі позивач ОСОБА_1)  були неперевірені оперативно-слідчі матеріали, про те що ОСОБА_5, є учасником „банди” ОУН. Судом також встановлено, що згодом позивач є реабілітованою за ст.1 Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, що підтверджується довідкою про реабілітацію Верховного суду України від 30 жовтня 2002 року від № 5-214 н 66 (а.с.8).

Згідно п.»г»ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 15 травня 1992 року, з наступними змінами і доповненнями, передбачено підвищення призначеної пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, на 25% мінімальної пенсії за віком. В п.6 розділу ХУ  «Прикінцеві положення»Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», зазначається, що прийняття відповідного закону , до пенсій, передбачених цим Законом , установлюються надбавки  та здійснюється їх підвищення.   

З огляду на викладені обставини та вказані вимоги матеріального закону, суд доходить висновку що вимога позивача про підвищення пенсії на 50% не ґрунтується на вимогах закону, оскільки безпосередньо позивач відноситься до категорії громадян, що охоплюється поняттям  „члени сім’ї особи, якого було примусово переселено”, у зв’язку з тим, що безпосередньо позивач була переселена в адміністративному порядку  не за скоєння відповідних протиправних діянь, а саме як член сім’ї особи - ОСОБА_5, яка з наявними на той час оперативно-слідчими матеріалами начебто скоїла суспільно-небезпечне діяння.

Суд також не знаходить підстав, для задоволення позовних вимог в частині призначення трудової пенсії через зарахування в потрійному розмірі стажу роботи в засланні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував в засланні з 07.04.1945 р. по 10.09.1955 р., при цьому на початок заслання позивачеві виповнилося лише сім років, будь-яких доказів наявної трудової діяльності позивача під час такого заслання чи зайнятості його на виробництві, суду надано не було. Тобто, такі доводи позивача про наявну трудову діяльність під час заслання не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Разом з цим судом встановлено, що станом на момент звернення позивача до суду виплати , які проводяться   відповідачем  позивачу щомісячно в розмірі 43 грн. 52 коп.,  як особі, що є членом   сім’ї особи, яку було примусово переселено,  виплачується  у меншому, ніж передбачено законом розмірі.   

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні їй відповідати.     

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб ,  що втратили працездатність.   

Відповідно до ст. 2 ч.  1  Закону України «Про прожитковий мінімум»від  15 липня  1999 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної  пенсії   за  віком.   При цьому розмір прожиткового мінімум на 2011 рік було встановлено: з 1 січня - 750 грн., з 1 квітня - 764 грн.,  з 1 жовтня - 784  грн.,  з  1  грудня  - 800 грн.

На    підставі  наведеного , суд вважає   за  необхідне  відповідно до  ч.2  ст.11  КАС  України  захистити  права  позивача , зобов’язавши Управління Пенсійного фонду України в Ленінському  районі м. Дніпропетровська здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату недоотриманої надбавки до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, як особі, що була реабілітована, з 14.01.2011року у відповідності з пунктом «г»ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням абзац у 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та виплачених сум та до внесення змін в пенсійне законодавство.        

Разом з цим, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення виплати недоотриманої надбавки до пенсії позивачеві  01.03.2011року.  Так, відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється  шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважних причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом судом не встановлено.   

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення виплати недоотриманої надбавки до пенсії особі, яка була реабілітована до 01.03.2011 року.  підлягає залишенню без розгляду.

На  підставі   наведеного ,керуючись  ч.2 ст.152 Конституції України , Закону України   «Про державний   бюджет  України  на  2011  рік»,  Закону України  «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  Закону України   «Про   реабілітацію  жертв  політичних  репресій», ЗУ №3491-VI  від  14.06.2011  року,ст.ст.5, 12, 17,86 ,128,   159 - 163  Кодексу адміністративного судочинства України,  суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Дніпропетровська, про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії –задовольнити частково.

          2.Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському  районі м. Дніпропетровська щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги, як особі, що необґрунтовано загнала політичних репресій і згодом була реабілітована, за період з 01.03.2011року відповідно до п. «г»ст. 77 закону України «Про пенсійне забезпечення»- неправомірною.   

    3.Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ленінському  районі м. Дніпропетровська здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату недоотриманої надбавки до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, як особі, що була реабілітована, з 14.01.2011року у відповідності з пунктом «г»ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням абзац у 1 ст. 28 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та виплачених сум та до внесення змін в пенсійне законодавство.        

    4. В решті адміністративного позову щодо позовних вимог про призначення  позивачеві трудової пенсії за час заслання та збільшення пенсії з урахуванням стажу роботи під час заслання - відмовити.

              5. Адміністративний позов в частині заявлених позовних вимог про стягнення виплати недоотриманої надбавки до пенсії, як  особі, що була реабілітована до 01.03.2011 року –залишити без розгляду.    

         6.Судові витрати покласти на Відповідача.  

Постанова суду може бути оскаржена до Апеляційного Адміністративного  суду Дніпропетровської  області  через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цієї постанови.    

 У разі складання постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови в письмовому  провадженні апеляція, скарга подається протягом десяти   днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанови суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України .   

Суддя:                                                                                            Д. В. Мовчан