Справа № 22-ц-2862/11 04.10.2011 04.10.2011 07.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа N 22ц 2862/2011. Головуючий у І інстанції Притуляк І.О.
Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України.
4 жовтня 2011 року м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Лівінського І.В. та Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,
за участі:
представника боржника – ОСОБА_2,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2011 року, постановлену за результатами розгляду подання підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Миколаївській області про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі у зв’язку з його ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, -
у с т а н о в и л а :
7 червня 2011 року заступник начальника Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Миколаївській області Довгань Г.Г. звернувся до суду із зазначеним поданням, яке обґрунтував наступним.
17 квітня 2009 року Корабельний районний суд м. Миколаєва видав судовий наказ № 2-н-439/2009 р., про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 886 365 гривень.
Наказ набрав чинності і був переданий для примусового виконання Корабельному відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції.
8 липня 2009 року той відкрив по ньому виконавче провадження і став проводити необхідні виконавчі дії.
За спливом певного часу виконавче провадження було передано підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Миколаївській області для продовження його виконання.
29 червня 2010 року воно було прийняте до свого провадження заступником начальника названого підрозділу Довгань Г.Г., який, пославшись на більш чим дворічне невиконання ОСОБА_3 судового рішення, звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з поданням, в якому поставив питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання ним судового наказу.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2011 року таке подання задоволено у повному обсязі.
Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_2 оскаржила цю ухвалу, пославшись на її невідповідність чинному цивільно-процесуальному законодавству та міжнародним нормам про свободу пересування.
Апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржену ухвалу суду І інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив її з точним додержанням норм процесуального права.
Вирішуючи подання таким чином, як викладено в оскаженій ухвалі, районний суд виходив з того, що підстави, як фактичні так і юридичні, для тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання ним судового наказу є, а тому подання слід задовольнити. Інше – може утруднити або, і, взагалі, зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його вірним, обґрунтованим й законним.
Дійсно, за ст. 33 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлено законом.
Такі обмеження встановлені п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» , п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 3771 ЦПК України
Відповідно до них, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.
При цьому, достатньо самого факту ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього цим рішенням.
Питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, виконавець, на виконанні якого знаходиться виконавчий документ погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Суд негайно розглядає подання, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Як вбачається із матеріалів справи, судовим наказом, який є особливою формою судового рішення, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто 886 365 гривень.
З 8 липня 2009 року наказ послідовно знаходиться на примусовому виконані двох різнорівневих органів виконавчою служби, проте, через ухилення боржника від його виконання, і до часу звернення державного виконавця, в провадженні якого він знаходиться, з даним подання - залишається невиконаним.
Зазначене вище вже саме по собі є достатньою підставою для обмеження ОСОБА_3 у праві на виїзд за межі України до виконання зобов’язання за судовим рішенням.
Інше може утруднити чи, взагалі, зробити неможливим виконання рішення суду.
Тому подання державного виконавця слід задовольнити.
Оскільки цього ж висновку, з таких же мотивів дійшов, задовольняючи подання, і районний суд, то підстав для скасування його ухвали немає.
Що стосується посилань особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що стягувач вважає зайвими вжиті заходи, то воно не може братися до уваги, оскільки остання обставина не має правового значення для правильного вирішення подання. Пред’явивши наказ до примусового виконання, стягувач втрачає право беззастережного впливу на процес виконання. З моменту відкриття виконавчого провадження саме на виконавця покладається повна відповідальність за правильний вибір способів виконання судового рішення і за результат таких його дій.
Стосовно ж вказівки названої особи на судову практику Верховного Суду України щодо вирішення питань про обмеження громадянина у праві на виїзд за межі України, то вона теж не може слугувати скасуванню оскарженої ухвали, оскільки вона базується на неправильному усвідомленні саме названої особи положень чинного законодавства щодо дії цивільних законів в часі.
Як вбачається з наданої до суду ксерокопії ухвали Верховного Суду України від 6 квітня 2011 року, то правовідносини, які були предметом вирішення, стосуються червня 2009 року і для їх врегулювання слід було застосовувати норми, що діяли на той час.
Проте Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)” від 4 листопада 2010 року до Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України внесено зміни, які по іншому вирішуються спірне питання, а саме, законодавець прямо передбачив право державного виконавця звернутися до суду з поданням про обмеження громадянина у праві виїзду за межі України до виконання ним судового рішення і право суду, за його доведеності, таке подання задовольнити.
Керуючись ст.ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді:
Справа N 22ц 262/2011. Головуючий у І інстанції Притуляк І.О.
Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
У Х В А Л А
іменем України.
(вступна та резолютивна частини)
4 жовтня 2011 року м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Лівінського І.В. та Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Бобуйок І.Ф.,
за участі:
представника боржника – ОСОБА_2,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2011 року, постановлену за результатами розгляду подання підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Миколаївській області про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі у зв’язку з його ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
Керуючись ст.ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 9 червня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: