РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" вересня 2006 р. | Справа № 7/188-3113 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув справу:
за позовом: Борщівська міжрайонна державна податкова інспекція, м. Борщів, вул. Кондри, 5, Тернопільської області, 48700
до відповідача 1: Унітарного приватного підприємства „Металоресурси”, м. Борщів, вул. Промислова, 3, Тернопільської області, 48700
до відповідача 2: Приватного підприємства „УкрРесурсПром”, м. Київ, вул. Туполєва, 17, 04128.
За участю представників сторін:
Позивача: Скорохід Володимир Любомирович –довіреність № 2844 від 21.04.06р.;
Іванців Юрій Степанович –довіреність № 1511 від 07.04.06р.;
Відповідача 1: Пньов Петро Олександрович –довіреність від 27.04.06р..
Суть справи:
Борщівська міжрайонна державна податкова інспекція звернулася з позовом про визнання недійсними господарських зобов’язань по поставці брухту чорних металів, що виникли на підставі договору поставки № 409/КП-001 укладеного між унітарним приватним підприємством „Металоресурси” та приватним підприємством „УкрРесурсПром”, як такі що суперечать інтересам держави і суспільства та стягнути з сторін договору в доход державного бюджету по 314975 грн. з кожного.
Позивач , 15.08.2006р. , подав уточнення позовних вимог, згідно яких просить суд визнати недійсним господарське зобов’язання виконане ПП „УкрРесурсПром” з поставки 357910 т. Брухту чорного металу на суму 314975 грн., як таке що вчинене з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства та застосувати наслідки передбачені ч.1ст.208 Господарського кодексу України. а саме стягнути з Приватного підприємства „УкрРесурсПром” 314975 грн. вартості поставленого брухту на користь Унітарного приватного підприємства „Металоресурси” які в подальшому стягнути з нього в доход державного бюджету.
Сторони, відповідно до ст. 64. ГПК України, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Учасникам судового процесу роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. 22 ГПК України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що здійснюючи господарську операцію Приватне підприємство „УкрРесурсПром” діяло з умислом, оскільки не задекларував за звітний період у складі податкового зобов’язання суму 52495,84 грн. податку на додану вартість від суми реалізованої продукції - 314975 грн., чим порушило інтереси держави. Крім того, звертає увагу суду на те, що ПП „УкрРесурсПром” зареєстроване за надуманою адресою, установчі документи ПП „УкрРесурсПром” та свідоцтво про реєстрацію його платником податку на додану вартість, визнані рішенням Святошинського районного суду м. Києва недійсними, оскільки були зареєстровані невстановленими особами і дане рішення є обов’язковим для господарського суду відповідно до ст..35. ГПК України.
Унітарне приватне підприємство „Металоресурси” проти позову заперечує, посилаючись на те, що жодних підстав для визнання недійсним господарського зобов’язання не має, так як виконання зобов’язань сторонами підтверджуються договором, видатковими накладними ,актами виконаних робіт, платіжними дорученнями. Просить суд врахувати , що на момент укладення та виконання угоди сторони діяли відповідно до чинного законодавства , податкові накладні виписані платником ПДВ і в діях постачальника не вбачається порушень інтересів держави.
Приватне підприємство „УкрРесурсПром” відзив на позов не подало.
Спір розглядається за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 75. ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановлено:
- між Приватним підприємством „УкрРесурсПром” (Постачальник) та Унітарним приватним підприємством „Металоресурси” (Покупець) 27.09.2004р. укладено договір № 409/КП-001, відповідно до якого сторони взяли на себе зобов’язання: Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити лом і відходи чорних металів в номенклатурі та по ціні зазначеній в специфікації, яка є невід’ємною частиною договору. Оплата за поставлену продукцію проводиться згідно договору на підставі актів приймання –здачі.
- Виконання господарського зобов’язання передбаченого договором та специфікацією №1 від 01.10.2004р.з боку Постачальника та прийняття його Покупцем підтверджується: видатковими накладними № 13 від 01.10.2004р., № 15 та № 16 від 04.10.2004р., № 17 та № 18 від 05.10.2004р., № 19, № 20 від 08.10.2004р., № 21, № 22 від 20.10.2004р., № 23 ,№ 24 від 21.10.2004р., № 25, № 26 від 22.10.2004р., № 27 ,№28 від 25.10.2004р., № 36,№37 від 26.10.2004р., № 38 від 27.10.2004р., № 90 від 01.11.2004р., № 91 від 02.11.2004р. та № 92 від 03.11.2004р.; актами приймання –здачі металобрухту, підписаних представниками сторін без заперечень, згідно яких Покупцю поставлено 366,916 т. брухту чорного металу, вартість якого складає 262479,16 грн. без ПДВ, на вартість продукції нараховано 52495,84 грн. ПДВ, всього сума поставки складає –314975 грн.; податковим накладними № 300905 від 30.09.2004р., № 201008 від 20.10.2004р., № 011104 від 01.11.2004р. та № 031105 від 03.11.2004р.. Підтвердженням розрахунку за поставлену продукцію УПП „Металоресурси” в сумі поставки є платіжні доручення № 1 від 29.09.2004р., № 17 від 20.10.2004р. та № 35 від 02.11.2004р..
Факт виконання сторонами зобов’язань за договором, засвідчено актом про результати планової виїзної перевірки № 51/23-02/32808560 від 25.11.2005р. проведеної на предмет своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства УПП „Металоресурси” в період з 24.05.2004р. по 30.06.2005р., додатковим актом невиїзної документальної перевірки № 105/23-02/32808560 від 20.02.2006р. до акту від 25.11.2005р. № 51/23-02/32808560 планової виїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства УПП „Металоресурси”.
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому суд виходив із наступного:
- відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. (далі Кодекс), ст. 509 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (далі ЦК України), господарське зобов”язання (зобов’язання), виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Такі зобовязання регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей Кодексу;
- згідно ст. 11. ЦК України, ст. 174. Кодексу, підставою для виникнення таких зобов’язань є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені ст.ст. 202., 203., 205., 206. ЦК України, відповідно до яких, правочин є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, вчинена у формі встановленій законом на виконання договору та спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, до яких застосовуються загальні положення про зобов”язання та про договори.
Господарські зобов’язання виникли між підприємствами, на підставі договору № 409/КП-001 від 27.09.2004р., який за своєю правовою природою згідно ст. 712. ЦК України є договором поставки, відповідно до якого постачальник зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Укладений між сторонами договір складається з господарських зобов’язань (правочинів) підприємства та Унітарного підприємства. Норми ЦК України та Кодексу передбачають можливість визнання недійсним одного з господарських зобов’язань (правочину) сторони договору, при цьому не визнаючи недійсним договору в цілому.
Відповідно до ст.ст. 15., 16. ЦК України, ст. 207. Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу, а органи державної влади за захистом інтересу держави і суспільства, у спосіб визначеним даними нормами закону, одним з яких є визнання правочину (господарського зобов’язання) недійсним.
Правом захисту інтересів держави і суспільства наділені органи державної податкової служби згідно п. 10. ст. 11. Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, відповідно до якої ними подаються позови про визнання недійсними угод (господарських зобов’язань) та стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за такими угодами (зобов’язаннями). Норми ЦК України не містять такої санкції, як стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за угодами укладеними з метою суперечною інтересам держави, такі санкції передбачені ч. 1. ст. 208 Кодексу.
Отже, подаючи позов, позивач повинен довести належними та допустимими доказами , в порядку ст.ст. 33., 34. ГПК України, що господарське зобов’язання вчинено сторонами (стороною) з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки заявлені позивачем правові наслідки (стягнення в доход держави з відповідача одержаних коштів) залежать від наявності умислу сторін (сторони) та виконання ними зобов’язань.
В заявленому позові, податкова інспекція просить визнати недійсним господарське зобов’язання здійснене ПП „УкрРесурсПром” на виконання договору поставки на суму 314975 грн., при цьому не оспорює сам договір, тим самим погоджується, що його умови не суперечать чинному законодавству.
Матеріалами справи: актами перевірки, довідкою головного управління статистики у м. Києві, виданої станом на 31.05.2006р.,довідкою відділу Державного реєстратора Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 11.09.2006р. № 1477, довідки ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 16.11.2005р.,первинними документами, що засвідчують виконання зобов’язання, підтверджено, що:
- станом на момент укладення договору, виконання господарського зобов’язання (правочину), а саме вересень –листопад 2004 року, підприємство „УкрРесурсПром” мало обсяг цивільної правоздатності (дата державної реєстрації-01.07.2003р.) та дієздатності (документи, що підтверджують виконання господарського зобов’язання, підписані повноважною особою, директором підприємства Бездєтко В.О.), а отже набуло цивільних прав та обов’язків в порядку передбаченому нормами ЦК України;
- виконане підприємством зобов’язання не є таким, що порушує інтереси держави, так як позивач не довів належними доказами, що підприємство не мало права здійснювати поставку такого виду продукції, як брухт чорного металу, тобто було обмежене в таких правах згідно норм Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Разом з тим , норми даного закону , передбачають види відповідальності такого суб’єкта підприємницького діяльності за його порушення, а саме стягнення санкцій та відшкодування шкоди, при цьому виконане господарське зобов’язання не визнається недійсним.
- підприємство зареєстровано платником ПДВ , на що йому видано свідоцтво № 36365321 та присвоєно індивідуальний податковий номер 325308726577, а отже мало право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних. Як випливає з податкових накладних, підприємство поставило продукцію за договірною ціною з додатковим донарахуванням ПДВ, які знайшли відображення в податкових зобов’язаннях УПП „Металоресурси” та при формуванні ним податкового кредиту, про що свідчить акт перевірки та в податкових зобов’язаннях підприємства „УкрРесурсПром” , про що свідчить довідка ДПІ Святошинського району, згідно якої підприємство задекларувало податкові зобов’язання з ПДВ за вересень 2004 р. -98015грн.( сплачено 761грн.), за жовтень 115054 грн. (сплачено до бюджету 721грн.) , за листопад -62424 грн. ( сплачено615 грн.), що спростовує доводи позивача. Згідно даних Реєстру платників податку на додану вартість, який ведеться центральним органом державної податкової служби, в порядку передбаченому Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість затвердженого наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000р. і дана інформація оприлюднюється на web –сайті ДПА України (www.sta.gov.ua), свідоцтво підприємства анульовано 18.08.2003р.( дата видачі свідоцтва) комісією ДПІ Святошинського району згідно акту № 27 від 03.08.2005р. „Про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36365321” , на підставі рішення Святошинського районного суду м Києва у справі № 2-1414-1/05 від 30.03.2005р.. Слід відмітити, що в рішенні суду зазначено дату визнання свідоцтва недійсним з моменту його видачі 08.09.2003р. , а в довідці ДПІ від 11.09.2006р. № 1477 зазначена дата його видачі 01.07.2003р.,а дата анулювання 30.03.2005р.. З наявних у справі матеріалів не можливо встановити , яка з зазначених дат є достовірною.
Посилання відповідача на рішення суду у цивільній справі № 2-1414-1/05 від 30.03.2005р., як на одну із підстав в обґрунтування позовних вимог, судом до уваги не приймаються, оскільки згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Сам факт визнання установчих документів підприємства недійсними не тягне за собою недійсність господарських зобов’язань виконаних на підставі угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту прийняття рішення, оскільки судом не встановлювалися факти щодо їх відповідності закону.
Крім того: заст. голови Святошинського районного суду м Києва повідомив , що справа 24.05.2006р. направлена до Верховного суду України для розгляду в касаційній інстанції;
- державний реєстратор Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації підтвердив , що запис про судове рішення внесено до Єдиного державного реєстру 16.12.2005р.і , що державна реєстрація ПП „УкрРесурсПром” станом на 11.09.2006р. не припинена;
- довідкою статуправління підтверджено , що станом на 31.05.2006р. керівником підприємства значиться Іштіак Ахмед і що останні реєстраційні зміни проводилися 30.11.2005р..
Приймаючи до уваги, що процесуальну дієздатність підприємство набуває через свої органи та посадові особи, що його представляють (ст. 92.ЦК України, ст. 89. Кодексу), а тому доказом того, що господарське зобов’язання вчинене директором підприємства з умислом та метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства є вирок суду щодо доведення його вини за фактом ухилення від сплати податків, оскільки відповідно до ст. 62. Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Позивач таких доказів суду не надав, а отже не підтвердив порушення інтересів держави.
У зв’язку з цим, не заслуговують на увагу доводи інспекції про те, що підприємство не знаходиться за місцем його реєстрації та не декларує податкові зобов’язання і не сплачує податки, оскільки законодавство, що регулює порядок укладання та виконання договорів, правочинів, не ставить в залежність їх дійсність від порушення сторонами податкового законодавства, якщо податковий орган не доведе зловмисної домовленості сторін (сторони) на укладення угоди спрямованої на його порушення. Подані позивачем докази не підтверджують такої домовленості з боку ПП „УкрРесурсПром”, а можуть бути предметом перевірки правильності формування ним податкових зобов’язань, що не є предметом даного спору.
У зв’язку з недоведеністю порушення інтересів держави і суспільства, безпідставними є вимоги позивача про стягнення в дохід держави 314975 грн. суми зобов’язання на виконання договору поставки продукції.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43.,82., 84. ГПК України господарський суд
ВИРІШИВ:
1.В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “27” жовтня 2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя М.С. Стадник