РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" жовтня 2006 р. | Справа № 7/190-3166 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стадник М.С.
розглянув справу:
за позовом: Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції, м. Збараж, вул. Б. Хмельницького,1, Тернопільська область ,47300
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Дарт - Менс –Нью”, м. Київ-151, вул. Молодогвардійська, 11, 03151
до відповідача 2: Приватного підприємства „Глобо”, вул. Гріга, 3, м. Тернопіль, 46003.
За участю представників сторін:
позивача: Мельник Олександр Анатолійович –довіреність
відповідача 2: Магдич Ольга Олександрівна –доручення від 26.09.06р..
Суть справи:
Збаразька міжрайонна державна податкова інспекція звернулася з позовом про визнання недійсним господарського зобов’язання виконаного ТзОВ „Дарт - Менс –Нью” згідно договору № 1/3 від 01.03.2005р. укладеного з ПП „Глобо” на загальну суму 1260669,55 грн. та застосувати до сторін наслідки передбачені ч. 1. ст. 208. Господарського кодексу України.
Учасникам судового процесу роз’яснено його права та обов’язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що укладаючи угоду та здійснюючи господарські операції, ТзОВ „ Дарт –Менс –Нью” діяло з умислом, оскільки сума 210111,55 грн. податку на додану вартість, нарахована у зв’язку з виконанням зобов’язань по договору, не включена товариством до податкового зобов’язання та не сплачена до бюджету, чим порушено інтереси держави. Крім того, товариство зареєстроване за надуманою адресою, в період з січня по вересень 2005р. подавало податкову звітність з нульовими показниками, не декларувало обсягів продажу та придбання товарів (робіт, послуг), не нараховувало в зазначений період податкових зобов’язань по податку на додану вартість та не сплачувало даний податок до бюджету, що дає підстави вважати, що воно створено і діє з метою ухилення від сплати податків. Також, просить суд врахувати, що прокуратурою м. Тернополя по факту взаємовідносин між сторонами , порушена кримінальна справа.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Дарт –Менс –Нью” відзив на позов не подало, у зв’язку з поверненням відділенням зв’язку направленої судом поштової кореспонденції , по причині „адресат вибув” .
Приватне підприємство „Глобо” проти позову заперечує, посилаючись на те, що жодних підстав для визнання недійсним господарського зобов’язання немає, так як виконання зобов’язань сторонами підтверджуються договором, актом виконаних робіт, розрахунки проведені шляхом взаєморозрахунків, податкові накладні виписані платниками ПДВ і, крім того, позивач не довів порушення інтересів держави. Підприємство повідомило суд, що надати повний перелік документів на підтвердження виконання договору не має змоги , у зв’язку з їх вилученням згідно протоколу обшуку від 06.09.2006 р..
Сторони, відповідно до ст. 64. ГПК України, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, встановлено:
- між Приватним підприємством „Глобо” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Дарт –Менс –Нью” 01.03.2005р. укладено договір міни № 1/3, відповідно до п. 1 якого сторони взяли на себе зобов’язання по обміну продукції: бензин А-95 у кількості 580000 л., бензин А-76 - 450000 л., А-80 - 490000 л., дизпаливо –610000 л., крупа кукурудзяна - 100 т, яйце перепелине в кількості 60000 упаковок, м'ясо перепелине в кількості 100 000 кг., цукор в кількості 100000 т, власником якої є ПП „Глобо" на трубу чавунну у кількості 2000 т, рейка в кількості 50000 метрів погонних, металопрокат в кількості 600 т, переробку обладнання в кількості 2000 т, обладнання в кількості 100 штук, решітки в кількості 500 штук, трубу латунну в кількості 10 т, прес в кількості 3 шт., дріт в кількості 50 т, машини і устаткування в кількості 50 штук, власником якого є ТзОВ „Дарт –Мекс –Нью;
- згідно п. 4 договору , право власності на предмети обміну виникає у сторін з моменту його прийняття, що оформляється накладними або актами здачі –приймання;
- виконання господарського зобов’язання з боку товариства та прийняття його підприємством підтверджується накладними № 102 від 13.05.2005р., № 211 від 30.06.2005р., № 270 від 14.07.2005р., № 317 від 03.08.2005р., № 390, № 391 від 02.09.2005р., підписаними представниками сторін, згідно яких поставлено матеріальних цінностей на суму 1260669,55 грн.. Підтвердженням розрахунку за одержані товарно-матеріальні цінності є здійснена ПП „Глобо” поставка на суму 2028651,44 грн. по накладних № 04 від 31.03.2005р., № 07 від 31.03.2005р.,№ 012 від 26.05.2005р., № 016 від 30.06.2005р., № 023 від 28.07.2005р., № 028 від 27.08.2005р., № 030 від 08.09.2005р..Про застосовану форму розрахунків зазначено в графі податкових накладних „форма проведених розрахунків” виписаних товариством та підприємством на виконання договору.
Факт виконання сторонами зобов’язань за договором засвідчено актом перевірки, без дати та номера, оформленого за результатами позапланової документальної перевірки ПП „Глобо” по питанню дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.09.2005р..
Суд, на підставі ст. 43 ГПК України, давши оцінку поданим сторонами доказам та наведеним доводам, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому суд виходив із наступного:
- відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. (далі Кодекс), ст. 509 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (далі ЦК України), господарське зобов”язання (зобов’язання), виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Такі зобов’язання регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей Кодексу;
- згідно ст. 11. ЦК України, ст. 174. Кодексу, підставою для виникнення таких зобов’язань є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені ст.ст. 202., 203., 205., 206. ЦК України, відповідно до яких, правочин є дія особи, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності, вчинена у формі встановленій законом на виконання договору та спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, до яких застосовуються загальні положення про зобов”язання та про договори.
Господарські зобов’язання які виникли між товариством та підприємством на підставі договору № 1/3 від 01.03.2005р., який за своєю правовою природою згідно ст. 715., 716. ЦК України є договором міни (бартеру), відповідно до якого кожна зі сторін зобов’язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший. В договорі міни кожен із учасників договору вважається продавцем майна, яке він передає, і покупцем майна, яке він набуває, а тому до договору міни застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з відносин сторін. Укладений між сторонами договір складається з господарських зобов’язань (правочинів) товариства та підприємства. Норми ЦК України та Кодексу передбачають можливість визнання недійсним одного з господарських зобов’язань (правочину) сторони договору, при цьому не визнаючи недійсним договору в цілому.
Відповідно до ст. 15., 16. ЦК України, ст. 207. Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу, а органи державної влади за захистом інтересу держави і суспільства, у спосіб визначеним даними нормами закону, одним з яких є визнання правочину (господарського зобов’язання) недійсним.
Правом захисту інтересів держави і суспільства, наділені органи державної податкової служби згідно п. 10. ст. 11. Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, відповідно до якої ними подаються позови про визнання недійсними угод (господарських зобов’язань) та стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за такими угодами (зобов’язаннями). Норми ЦК України не містять такої санкції, як стягнення в доход держави коштів одержаних сторонами за угодами укладеними з метою суперечною інтересам держави, такі санкції передбачені ч. 1. ст. 208 Кодексу.
Отже, подаючи позов, позивач повинен довести належними та допустимими доказами , в порядку ст.ст. 33., 34. ГПК України, що господарське зобов’язання вчинено сторонами (стороною) з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки заявлені позивачем правові наслідки (стягнення в доход держави з відповідача одержаних коштів) залежать від наявності умислу сторін (сторони) та виконання ними зобов’язань.
В заявленому позові, податкова інспекція просить визнати недійсним господарське зобов’язання здійснене товариством на виконання договору міни на суму 1260669,55 грн., при цьому не оспорює сам договір, тим самим погоджується, що його умови не суперечать чинному законодавству.
Матеріалами справи: актом перевірки, довідкою головного управління статистики у м. Києві виданої станом на 26.09.2006р., довідкою ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 24.01.2006 р., первинними документами, що підтверджують виконання зобов’язань підтверджено, що:
- станом на момент виконання господарського зобов’язання (правочину), а саме в період березень –вересень 2005 року, товариство мало обсяг цивільної правоздатності (дата державної реєстрації товариства –12.01.2005р.) та дієздатності (документи, що підтверджують виконання господарського зобов’язання, підписані директором товариства Терновим Дмитром Анатолійовичем ), а отже набуло цивільних прав та обов’язків в порядку передбаченому нормами ЦК України;
- виконане зобов’язання не є таким, що порушує інтереси держави, так як позивач не довів належними доказами, що товариство не мало права здійснювати поставку такого виду продукції та надання послуг , тобто було обмежене в таких правах згідно норм Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Разом з тим , норми даного закону , передбачають види відповідальності такого суб’єкта підприємницького діяльності за його порушення, а саме стягнення санкцій та відшкодування шкоди, при цьому виконане господарське зобов’язання не визнається недійсним.
- товариство зареєстровано платником ПДВ 21.01.2005р. на що йому видано свідоцтво № 36105730 та присвоєно індивідуальний податковий номер 333431626588, а отже мало право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних. Як випливає з податкових накладних № 102 від 13.05.2005р., № 211 від 30.06.2005р., № 270 від 14.07.2005р., № 317 від 03.08.2005р., № 390, № 391 від 02.09.2005р., товариство продало продукцію та надало послуги за договірною ціною з додатковим донарахуванням ПДВ, які знайшли відображення в податкових зобов’язаннях ПП „Глоба” та при формуванні ним податкового кредиту, про що свідчить акт перевірки, а щодо формування податкового зобов”язання товариством, то така інформація відсутня , так як згідно довідки ДПІ у Солом’янському районі м. Києва документальна перевірка товариства не проводилася, що спростовує доводи позивача. Згідно даних Реєстру платників податку на додану вартість, який ведеться центральним органом державної податкової служби, в порядку передбаченому Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість затвердженого наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000р. і дана інформація оприлюднюється на web –сайті ДПА України (www.sta.gov.ua), свідоцтво товариства анульовано тільки 28.07.2006р. у зв’язку з поданням декларацій про відсутність поставок;
- розрахунки за надані послуги підприємство провело без оплати коштами у межах бартерної операції, що не забороняється Законом України „Про податок на додану вартість” (п. 4.2. ст. 4 Закону) та не заперечується позивачем;
Приймаючи до уваги, що процесуальну дієздатність товариство набуває через свої органи та посадові особи, що її представляють (ст. 92.ЦК України, ст. 89. Кодексу), а тому доказом того, що господарське зобов’язання вчинене директором товариства Д.А. Терновим з умислом та метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства є вирок суду щодо доведення його вини за фактом ухилення від сплати податків, оскільки відповідно до ст. 62. Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Позивач таких доказів суду не надав, а отже не підтвердив порушення інтересів держави.
У зв’язку з цим, не заслуговують на увагу доводи інспекції про те, що товариство не знаходиться за місцем його реєстрації та не декларує податкові зобов’язання і не сплачує податки, оскільки законодавство, що регулює порядок укладання та виконання договорів, правочинів, не ставить в залежність їх дійсність від порушення сторонами податкового законодавства, якщо податковий орган не доведе зловмисної домовленості сторін (сторони) на укладення угоди спрямованої на його порушення. Подані позивачем докази не підтверджують такої домовленості з боку ТзОВ „ Дарт –Менс –Нью”, а можуть бути предметом перевірки правильності формування ним податкових зобов’язань, що не є предметом даного спору.
Також, помилковими є доводи позивача щодо неправомірності включення до податкового кредиту сум сплаченого у вартості товару ПДВ без підтвердження їх сплати до бюджету продавцем товару, оскільки такі вимоги не встановлені Законом України „Про податок на додану вартість „,а згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посилання позивача на постанову заступника прокурора міста про порушення кримінальної справи, також судом не приймаються до уваги, оскільки кримінальна справа порушена стосовно службових осіб ПП „Глобо” по факту вчинення ними службового підроблення при складанні акту виконаних робіт та накладної № 077 від 31.03.2005р. на виконання укладеного між сторонами договору про переробку обладнання № 17 від 01.03.2005р., які не є предметом даного спору.
У зв’язку з недоведеністю порушення інтересів держави і суспільства, безпідставними є вимоги позивача про стягнення в доход держави 1260669,55 грн. суми виконаного товариством та одержаного підприємством зобов’язання на виконання договору міни.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 43.,82., 84. ГПК України господарський суд
ВИРІШИВ:
1.В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення “_27_” жовтня 2006р., через місцевий господарський суд.
Суддя М.С. Стадник