Справа № 0418/3361/2012

2/0418/1961/2012

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

04 жовтня 2012 року  Кіровський районний суд

                                                                                 м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого                              – судді Підберезного Г.А.

при секретарі                     – Макаренко Н.В.

Розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу  -

ВСТАНОВИВ:

В проваджені Кіровського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачка посилалася на те, що 06.02.2012 року на підставі наказу № 98/ос остання була прийнята роботу у Керченське пасажирське вагонне депо Придніпровської залізниці на посаду комірника.

16.03.2012 року, наказом начальника Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці № 189/ос позивачка була звільнена з посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на праці з 10.02.2012 року по 14.02.2012 рік.   

Вважає звільнення незаконним, оскільки 09.02.2012 року позивачкою була подана заява про надання відпуски без збереження заробітної плати з 10.02.2012 року по 14.02.2012 рік та термін відпустки був узгоджений з безпосереднім керівником, про  що свідчить відповідна резолюція. Однак вказана заява була зареєстрована лише 22.02. 2012 року.

Також зазначила, що вона є одинокою матір`ю, внаслідок чого позивач не мав право звільнити її з посади.

На підставі викладеного, просила суд:

·          визнати незаконним наказ начальника Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці № 189/ос від 16.03.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника;

·          поновити   ОСОБА_1 на посаді;

·          стягнути з Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці на користь ОСОБА_1 1435,00 грн  - середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача -  ДП «Придніпровська залізниця»  - в судове засідання з`явився, проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що позивачкою пропущений строк позовної давності та поважних причин його поновлення не має. Крім того, жодного наказу про надання відпуски не видавалося. Питання пов`язані з наданням відпуски працівників структурного підрозділу Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці вирішує керівник підприємства ОСОБА_2 та саме на його ім`я була адресована заява про надання відпуски та зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції лише 22.02.2012 року.  Також зазначив, що   ОСОБА_1 не має статусу одинокої матері.

Вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає можливим у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Так, ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Приймаючи той факт, що позивачка, фактично мешкала у м. Феодосія, звернулася до суду за захистом своїх прав за місцем свого мешкання, однак позовна заява їй була повернена та роз`яснено її право на звернення до суду за своїм місцем реєстрації.   

Таким чином, приймаючи до уваги тривалість збору документів для звернення до суду, суд вважає можливим  поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом своїх прав, передбачений ст.. 233 КЗпП України.   

Судом встановлено, що  06.02.2012 року на підставі наказу № 98/ос ОСОБА_1 була прийнята роботу у Керченське пасажирське вагонне депо Придніпровської залізниці на посаду комірника.

16.03.2012 року, наказом начальника Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці № 189/ос позивачка була звільнена з посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на праці з 10.02.2012 року по 14.02.2012 рік.   

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України однією із підстав розірвання трудового договору є  прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи позивачкою 09.02.2012 року була подана заява про надання відпуски без збереження заробітної плати з 10.02.2012 року по 14.02.2012 рік та термін відпустки був узгоджений з безпосереднім керівником, про  що свідчить відповідна резолюція. Однак, як вбачається з пояснень сторін питання пов`язані з наданням відпуски працівників структурного підрозділу Керченського пасажирського вагонного депо Придніпровської залізниці вирішує керівник підприємства ОСОБА_2 , що також підтверджується текстом заяви на ім`я ОСОБА_2 та така заява була зареєстрована лише 22.02. 2012 року. Будь яких наказів по підприємству з приводу надання ОСОБА_1 відпустки за власний рахунок на період часу з 10.02.2012 року по 14.02.2012 рік  не видавалося.

К доводам позивачки, що остання має статус одинокої матері, внаслідок чого відповідач не мав право звільняти суд відноситься критично.  

Отже  ч.3 ст.184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.   

П.9 постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Ч.1 ст.135 СК України встановлено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Будь яких підстав вважати, що за вказівкою позивачки  у книзі реєстрації народжень зроблений запис про батька у суду не має.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження на ім`я   ОСОБА_3 у графі «батько» - вказаний ОСОБА_4 , а у графі «мати» - ОСОБА_1 .  

Аналізуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що   ОСОБА_1 не підпадає під статус одинокої матері.

Крім того, як вбачається з копії протоколу № 44/13 засідання профспілкового комітету Керченського пасажирського вагонного депо від 01.03.2012 року останні також надали згоду на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України  

Таким чином суд приходить до висновку про законність звільнення ОСОБА_1 та вважає у задоволені позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58,60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.  

Суддя                                                                                                Г.А. Підберезний