АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №  11-а-996           

Категорія: ч.1 ст. 128 КК України –Н.Т.                  Головуючий по 1й інстанції ПАРАХІНА Є.В.                                                        

Суддя-доповідач:  Хрипченко Л. Г.          

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року                                                                                           м.Полтава

Колегія суддів судової палати з  розгляду кримінальних справ  Апеляційного суду  Полтавської області в  складі:

                            головуючого судді   Хрипченко Л.Г.

                            суддів    Бурди К.І., Кожевнікова О.В.

                            при секретарях:  Федорченко О.В., Муравйові Ю.І.

                            технічних секретарях: Козин Н.В., Пашаєвої ЕВ.    

з участю:   прокурора           Кашициної О.Є.                                                                

                    захисника  - адвоката  ОСОБА_2

                           представника потерпілого ОСОБА_3

                           засудженого ОСОБА_4

                           потерпілого ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями помічника Полтавського транспортного прокурора та засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

цим вироком:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1  українець, громадянин України, з вищою освітою, не одружений, перебуває у фактичних шлюбних відносинах, працюючий головою Вільної профспілки Південної залізниці, раніше не судимий,

засуджений за ч.1 ст. 128 КК України до обмеження волі строком на 1 рік.

          На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 1 рік.

Вирішено питання речових доказів.

Стягнуто з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_5  53 грн. 55 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 1 000 грн. –в рахунок відшкодування моральної шкоди;

Згідно вироку суду ОСОБА_4 визнаний винним в спричиненні з необережності середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 за таких обставин:            

01 грудня 2008 року близько 8 год. 30 хв., ОСОБА_4 поряд з приміщенням резерву провідників Полтавської вагонної дільниці (ВЧ-4) по площі Слави, 1, в м. Полтаві на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час словесного конфлікту, утримуюючи руками за верхній одяг ОСОБА_5, здійснив три поштовхи останнього від себе, від яких ОСОБА_5 вдарився ліктем правої руки об цегляну стіну будівлі, поряд з якою він стояв.   

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_5 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: травматичного ураження правого ліктьового нерва на рівні ліктьової борозни, забою, крововилива в шкіру правого ліктьового суглобу, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 1292 від 30.06.2009 року відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров’я.   

В апеляції прокурор просить про скасування вироку в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує, що суд безпідставно перекваліфікував дії засудженого з ч.1 ст. 122 КК України на ст. 128 КК України, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам ст. 65 КК України. У зв’язку з цим просить скасувати вирок суду І інстанції і постановити новий, яким ОСОБА_4 засудити за ч.1 ст. 122 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

В апеляції засуджений ОСОБА_4 вказує, що вирок суду підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та в зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінально –процесуального закону, а кримінальна справа - закриттю за відсутністю в його діях складу злочину. При цьому зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які були присутні при його розмові з ОСОБА_5 і стверджують, що він не наносив тілесних ушкоджень потерпілому; а також свідка ОСОБА_10, який підтвердив отримання ОСОБА_5 тілесних ушкоджень за інших обставин. Посилається на те, що суд безпідставно відмовив в призначенні повторної судово –медичної експертизи.

Вважає, що органами досудового слідства порушено його право на захист, по справі допущено фальсифікацію процесуальних документів, порушено строки досудового слідства встановлені ст. 120 КПК України. В зв’язку з чим вважає, що пред’явлене йому обвинувачення і подальші слідчі дії по справі виконані в порушення вимог КПК.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_2 на підтримання апеляції засудженого, прокурора Кашицину О.Є., яка не підтримувала апеляцію помічника Полтавського транспортного прокурора та її позицію про залишення апеляцій без задоволення, а вироку суду –без змін, пояснення представника потерпілого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_5 який погодився з апеляцією помічника транспортного прокурора, перевіривши матеріали кримінальної справи, провівши часткове судове слідство, обговоривши доводи апеляцій, вважає, що підстав для їх задоволення не вбачається.

Зібраними по справі доказами, що були перевірені і досліджені місцевим судом та при проведенні часткового судового слідства при апеляційному розгляді справи, повністю підтверджується вина ОСОБА_4 у скоєнні злочину за обставин вказаних у вироку.

Із показань потерпілого ОСОБА_5 вбачається, що вранці 1 грудня 2008 року, коли він йшов до адміністративного приміщення резерву провідників, то побачив 2-х чоловіків: ОСОБА_4 і ОСОБА_7 та провідника ОСОБА_6, з якою у нього напередодні було непорозуміння по роботі.

Побачивши його, ОСОБА_6 вказала на нього засудженому ОСОБА_4, який перегородив йому дорогу, показав своє посвідчення і заявив, що бажає поговорити з ним з приводу конфлікту з ОСОБА_6.

ОСОБА_5 відмовився розмовляти на вулиці, після чого ОСОБА_4 схопив його за одяг і затягнув за ріг будинку, штовхнув до стіни, погрожував неприємностями. Схопивши обома руками за одяг, ОСОБА_4 тричі штовхнув його об стіну, через що він вдарився об неї ліктем руки і відчув сильний біль. Після чого йому вдалося втекти від ОСОБА_4. Будучи обуреним поведінкою ОСОБА_4, він пішов до начальника резерву провідників ОСОБА_11, але нарядчик сказала, що той знаходиться на «планьорці». Після цього ОСОБА_5 пішов до начальника ВЧ-4, де проводилась «планьорка», та сказав секретарю, що його побив ОСОБА_4. Його запросили до кабінету, де він в присутності начальника вагонної дільниці ВЧ –4 ОСОБА_12, головного інженера, начальника відділу кадрів повідомив, що його побив ОСОБА_4 Після чого ОСОБА_12 викликав працівників міліції.

Свідок ОСОБА_13 –секретар вагонної дільниці підтвердила, що зранку в приймальню разом з ОСОБА_6 заходив ОСОБА_4, який ходів зайти до начальника дільниці, але той проводив нараду. Через 20 хв. в приймальню швидко зайшов ОСОБА_5, обличчя якого було червоне і повідомив, що його побив ОСОБА_4, в зв’язку з чим були викликані працівники міліції.

Пізніше до приймальної знову зайли ОСОБА_4 і ОСОБА_6, і коли приїхали працівники міліції, то ОСОБА_5 вказав їм на ОСОБА_4 і сказав, що той його вдарив. ОСОБА_4 був у збудженому стані, вів себе агресивно.

Свідок ОСОБА_14 –провідник вагонів, підтвердила, що 1 грудня 2008 року близько 8 год., вона підходила до свого вагону, який стояв біля входу в приміщення резерву провідників і почула сварку. Повернувши голову побачила, що під стіною будинку стояв ОСОБА_5, а перед ним –ОСОБА_4, який кричав на нього. Поруч стояла ОСОБА_6 Вона бачила, як ОСОБА_4 взяв ОСОБА_5 за куртку і вдарив його об стіну. Вигляд у потерпілого був розгублений. Вона знаходилась від них на відстані близько 4-х метрів.

Допитаний в суді свідок ОСОБА_15 також підтвердив, що вранці 1 грудня 2008 року він бачив біля будівлі резерву провідників ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_6. Бачив як ОСОБА_4  тримав ОСОБА_5 за грудки і штовхав об стіну. При цьому він знаходився на відстані 98 м., оскільки на колії стояло 4 вагони довжиною по 24 м. кожний.

При цьому в судовому засіданні місцевого суду свідок склав схему, на якій вказав хто і де  знаходився при вищевказаних подіях (т.2, а.с. 35).

Крім того, свідок ОСОБА_15 пояснив, що на досудовому слідстві ОСОБА_4 просив його дати свідчення про те, що ОСОБА_5 начебто отримав травму руки на підробітках та продиктував йому текст пояснення, копія якого залучена до справи (т.2, а.с. 36).

В ході проведення часткового судового слідства по справі призначена і проведена комісійна судово –медична експертиза, згідно висновків якої ОСОБА_5 заподіяно забій правого ліктьового суглобу з травматичним ураженням правого ліктьового нерва.

При огляді членами експертної комісії у потерпілого ОСОБА_5 встановлені наслідки травматичної нейропатії правого ліктьового нерва з сенсорними розладами, атрофією м’язів кисті та руховими порушеннями 5-го пальця правої кисті.

За висновками експертизи тілесні ушкодження заподіяні ОСОБА_5 відносяться до середнього ступеню тяжкості по критеріях тривалого розладу здоров’я та стійкої втрати загальної працездатності до однієї третини (т.2, а.с. 270-285).

Колегія суддів вважає, що наведені докази в своїй сукупності повністю підтверджують вину ОСОБА_4 у вчиненні вказаних протиправних дій. Ці докази є послідовними і узгоджуються між собою.  Показання свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 послідовні, деталізовані. Будь –яких підстав не вірити в їх правдивість і об’єктивність, у суду І інстанції не було. Не встановлено таких підстав і при апеляційному розгляді справи.

Місцевий суд обгрунтовано не взяв до уваги показання свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, з якими ОСОБА_4 того дня вирішував їх проблеми, і які були присутніми при вказаних подіях, але в своїх показаннях стверджували, що ОСОБА_4 лише поспілкувався з ОСОБА_5, сварки між ними не було і тілесних Ушкоджень ОСОБА_4 ОСОБА_5 не наносив.

Такі показання цих свідків суперечать фактичним обставинам справи, зокрема показанням свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_5, та послідуючим діям ОСОБА_5, який відразу доповів про інцидент керівництву, дав пояснення працівникам міліції та звернувся за медичною допомогою.

Раніше ОСОБА_5 не був знайомий з ОСОБА_4 і будь –яких підстав обмовляти останнього у потерпілого не було.

Тому доводи засудженого про те, що свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підтвердили його невинуватість, а суд безпідставно не взяв їх до уваги, є неспроможними.

Заперечуюючи свою вину, ОСОБА_4 висунув версію про те, що  ОСОБА_5 отримав травму напередодні, тобто 30 листопада 2008 року на підробітках, про що він довідався від ОСОБА_15. Але свідок ОСОБА_15 спростував ці заяви ОСОБА_4 в судовому засіданні.

ОСОБА_4 в своїх показаннях даних по справі, не міг з твердістю довести яким же чином ним був встановлений свідок ОСОБА_10, який як з’ясувалось давно знав ОСОБА_4 як лікаря.

Обставини встановлення свідка ОСОБА_10, про які повідомляв ОСОБА_4, судом І інстанції визнані сумнівними.

В своєму поясненні від 28.08.2009 року (т.1, а.с. 45-49) ОСОБА_4 вказував про те, що ОСОБА_5 отримав травму при падінні під час виконання ремонтних робіт. З цією метою він знайшов «Жовту газету»з оголошеннями в яких громадяни потребували виконання ремонтних робіт, телефонував їм та з’ясовував чи не траплявся у них нещасний випадок з працівником, який міг впасти з драбини. Перевіряв оголошення, які були розміщенні в інших місцях. По цим оголошенням він встановив свідка, який підтвердив, що саме ОСОБА_5 приходив до нього і пропонував свої послуги, дивився об’єм ремонтних робіт і при цьому впав з драбини, пошкодивши руку в області лівого ліктьового суглобу та коліно.

Саме про пошкодження лівого ліктьового суглобу йде мова і в поясненні ОСОБА_15, яке той за його твердженнями написав зі слів ОСОБА_4.

Разом з тим, згідно медичної документації, у ОСОБА_5 виявлена травма правого ліктьового суглобу, а не лівого.

Суд обґрунтовано не взяв до уваги свідчення свідка ОСОБА_10, який пояснив в суді, що ОСОБА_5 зо листопада 2008 року прийшов до нього по оголошенню, показав своє посвідчення і коли з’ясовував об’єм роботи, впав. Процесу падіння він не бачив.

При проведенні очної ставки з ОСОБА_5 7.09.2009 року, свідок ОСОБА_10 заявляв, що ОСОБА_5 впав чи з драбини, чи з «козла», але як той падав він не бачив, а стверджував, що бачив, як у нього набрякав лікоть. Більше з ОСОБА_5 він не спілкувався, і раніше його не знав.

Даючи відповідь на питання чи могли тілесні ушкодження у ОСОБА_5 утворитись 30 листопада 2008 року за обставин на які вказує свідок ОСОБА_10, комісійна судово –медична експертиза дала відповідь, що в показаннях свідка ОСОБА_10 не вказаний механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5, а давність їх заподіяння, на яку він посилається (30.11.2008 року) не відповідає об’єктивним судово –медичним даним.

Допитана в судовому засіданні апеляційного суду судово –медичний експерт ОСОБА_17 аргументувала доведеність судово –медичних даних, що вказують на отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_5 1 грудня 2008 року, а не 30 листопада 2008 року.

Матеріалами справи встановлено, що потерпілий ОСОБА_5 в зв’язку з отриманою травмою знаходився на амбулаторному і стаціонарному лікуванні з 2 грудня 2008 року по 26 січня 2009 року, тобто 56 діб, що є критерієм тривалого розладу здоров’я.

Як пояснила судово –медичний експерт ОСОБА_17, вивчена медична і експертна документація не містить будь –яких протиріч чи ознак симуляції хвороби ОСОБА_5.

Доводи захисту, що ОСОБА_5 лікувався лише 13 днів, а вказані раніше в лікарняних листах діагнози не відповідають висновкам експертизи, також були спростовані експертом з оглядом на той факт, що комісійною судово - медичною експертизою досліджувались медичні записи та результати обстежень, прояви протікання захворювання, спричиненого внаслідок травмування правого ліктьового суглобу ОСОБА_5.

Доводи засудженого ОСОБА_4 про те, що він як лікар за фахом не може погодитись з висновками комісійної судово –медичної експертизи є неспроможними і не заслуговують на увагу.

При перевірці доводів апеляції засудженого ОСОБА_4 не знайшли свого підтвердження і доводи про порушення органами досудового слідства його права на захист, фальсифікацію та незаконність зібраних по справі доказів.

Засуджений вказує на фальсифікацію протоколів від 27.08.2009 року про забезпечення підозрюваному (обвинуваченому) права на захист та роз’яснення прав підозрюваному (т.1, а.с. 137-138), про те, що він не бажає участі захисника, стверджуючи, що слово «не»дописане, чим орган досудового слідства порушив його право на захист.

Натомість 17.03.2010 року при складенні таких же протоколів, ОСОБА_4 власноручно записав: «від послуг захисника відмовляюсь, буду захищатись самостійно».

Достовірність цих записів ОСОБА_4 не оспорює (т.1, а.с. 144-145).

Вподальшому, починаючи з квітня 2010 року, по справі приймав участь адвокат ОСОБА_2, який представляє його інтереси.

За цих обставин твердження ОСОБА_4 про порушення його права на захист є безпідставними.

Засуджений також посилається на проведення досудового слідства з порушенням строків, встановлених ст. 120 КПК України, в зв’язку з чим вважає це істотним порушенням вимог кримінально –процесуального закону, у зв’язку з пред’явлення йому обвинувачення і ознайомлення з матеріалами справи поза встановленого законом 2-х місячного строку проведення досудового слідства.

Вказані порушення строків досудового слідства не свідчать про отримання доказів незаконним шляхом, ці порушення не обмежували учасників процесу у здійсненні своїх прав та не перешкоджали суду об’єктивно розглянути справу і винести законний, обґрунтований та справедливий вирок. Тому це не є безумовною підставою для скасування вироку.

Таким чином колегія суддів вважає, що зібрані по справі докази є достовірними і допустимими, які з очевидністю викривають ОСОБА_4 у вчиненні злочину.

Судом правильно кваліфіковані дії ОСОБА_4 за ст. 128 КК України як спричинення необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 і потерпілий ОСОБА_5 раніше не були знайомі. Будь –яких даних про направленість умислу ОСОБА_4 на умисне спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень по справі не встановлено. Фактичні обставини справи свідчать про те, що в ході сварки, ОСОБА_4 штовхаючи ОСОБА_5 в напрямку стіни, не допускав можливості спричинення тілесних ушкоджень, хоча за вказаних обставин повинен і міг передбачити настання таких наслідків, в результаті яких був травмований ліктьовий суглоб правої руки ОСОБА_5, яка знаходилась в зігнутому положенні в кишені.

Отже за наведених обставин колегія суддів не знаходить підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч.1 ст. 122 КК України, та призначення більш суворого покарання у вигляді 2-ох років позбавлення волі зі звільненням від покарання на підставі ст. 75 КК України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляції помічника Полтавського транспортного прокурора та засудженого ОСОБА_4 залишити без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 3 вересня 2010 року відносно ОСОБА_4 –без змін.

СУДДІ:

Хрипченко Л.Г.                                   Бурда К.І.                                Кожевніков О.В.

          Копія