Апеляційний суд Рівненської області
______________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Іващука В.Я.,
Матюхи Ю.В.,
з участю обвинуваченого ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію адвоката ОСОБА_3 (захисника обвинуваченого ОСОБА_2.) на постанову Рівненського міського суду від 27 січня 2012 року.
Вказаною постановою щодо обвинуваченого ОСОБА_2 обраний запобіжний захід –взяття під вартою.
Як убачається з постанови про притягнення як обвинуваченого, ОСОБА_2 (який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року) обвинувачується в тому, що 21 грудня 2011 року незаконно придбав 3,2 гр.особливо небезпечного наркотичного засобу (канабісу) і збув його ОСОБА_4 за 80 грн.
У поданні слідчого (а.с. 1) зазначено що ОСОБА_2 повністю визнав себе винним і дав послідовні показання щодо інкримінованого йому злочину. З посиланням на можливе покарання за вчинення інкримінованого злочину слідчий завершив мотивувальну частину подання своїм припущенням—інші менш суворі запобіжні заходи не забезпечать виконання обвинувачений його процесуальних обов’язків.
Суд обираючи запобіжний захід (а.с. 16) теж послався на тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_2, той факт, що він не працює, а також на „системний характер вчинених злочинів”, не розкриваючи зміст цього визначення.
В апеляції захисника ОСОБА_3, викладене прохання постанову місцевого суду про обрання щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу, –взяття під варту, змінити і обрати йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. На обґрунтування апеляції захисник посилається на те, що дії інкриміновані її підзахисному були вчинені ним в неповнолітньому віці під впливом працівника, який мав здійснювати оперативну закупку, а в дійсності наполегливо спонукав придбати для нього наркотичний засіб. Тобто за змістом апеляції саме особа, яка діяла за завданням працівників міліції, підбурила неповнолітнього ОСОБА_2 до незаконного придбання наркотичного засобу і виступила пособником незаконного придбання наркотичного засобу, надавши 80 гривень для придбання ОСОБА_2 наркотичного засобу. Захисник оспорює, що оцінку судом таких дій вчинених під впливом особи, яка діяла за завданням міліції „системним скоєнням тяжких злочинів”. Таку оцінку суду адвокат вважає безпідставною.
Ще в апеляції захисник просить врахувати, що в збуті наркотику ОСОБА_2 визнав себе винним, вказав джерело придбання наркотичного засобу, сприяв розкриттю злочину, постійно проживає в сім’ї, яка позитивно характеризується, зобов’язався не перешкоджати слідчим діям.
В засіданні апеляційного суду захисник заявила, що просить змінити постанову і обрати запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. При цьому підтримала викладені в апеляції доводи.
ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду запевнив, що у випадку зміни запобіжного заходу не буде уникати явки до слідчого та суду чи перешкоджати досудовому слідству.
Прокурор в засідання апеляційного суду не з’явився.
Заслухавши суддю-доповідача, прохання захисника та обвинуваченого, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
За роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року № 10, від 24 жовтня 2008 року N 15) суди при вирішенні питань, пов'язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суди мають додержувати вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.50), і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.
За ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Постанова Рівненського міського суду від 14 лютого 2011 року не містить законних обґрунтувань для застосування саме найбільш суворого запобіжного заходу. Діючим законодавством не передбачене попереднє ув’язнення особи на досудовому слідстві лише на підставі тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа. Тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа відповідно до ст. 150 КПК України враховується поряд з іншими обставинами, зазначеними в цій статті.
Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства“ :
? (п.3) взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
? (п.13) Обов’язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Однак ні в поданні слідчого, ні у виступі прокурора в судовому засіданні місцевого суду не містилось жодних доводів для переконання суду в тому, що більш м’які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки обвинуваченого.
Під час судового розгляду подання органу дізнання, слідчого чи прокурора про взяття під варту предметом дослідження є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу (ст. 148 і ст. 150 КПК). Суд вказані обставини не досліджував. Розглядаючи подання суд не зажадав від прокурора, щоб той відповідно до засади змагальності навів відповідні докази для переконання суду в тому, що менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов’язків.
Розгляд подання слідчого не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону, вимогам „Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та судовій практиці Європейського Суду з прав людини. В рішенні від 14 жовтня 2010 року по справі „Хайретдінов проти України” (Заява №38717/04) Європейський суд вказав, що невстановлення ознак того, що перебуваючи на свободі особа перешкоджала досудовому слідству та нерозгляд можливості застосування інших запобіжних заходів є порушенням п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таку ж позицію Європейський суд послідовно займав і по багатьох інших справах. Як убачається з протоколу судового засідання та з постанови суду, питання про можливість застосувати інші запобіжні заходи не обговорювалось в судовому засіданні. Ні слідчий, ні прокурор з цього приводу не навели жодних міркувань.
Зважаючи на такі істотні порушення кримінально-процесуального законодавства при розгляді подання місцевим судомі і неурахування ним судової практики Європейського Суду з прав людини постанова суду підлягає скасуванню з поверненням справи по розгляду подання слідчого на новий судовий розгляд.
При новому розгляді подання слідчого необхідно, як рекомендує згадана постанова Пленуму Верховного Суду України, перевірити, чи є підстави вважати що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання ОСОБА_2 процесуальних обов’язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки. Мають бути з’ясовані соціальні зв'язки обвинуваченого, його схильності (чи вживає наркотики алкогольні напої в даний час, тощо), спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі (чи не ухилялася раніше особа від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчинювала злочини проти правосуддя). Дослідженню підлягають і відомості, що вказують на існування факторів, обставин чи моральних цінностей, які можуть свідчити про те, що ОСОБА_2 перебуваючи на волі, порушуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки та займатиметься злочинною діяльністю.
Для цього треба надати можливість прокурору, обвинуваченому та його захиснику навести свої доводи щодо обставин, які підлягають доказуванню при вирішення питання про обрання запобіжного заходу, навести дані щодо обставин, передбачених ст.ст. 148, 150 КПК України. Суд має дати оцінку як доводам прокурора, так і доводам обвинуваченого та його захисника, сформулювати обґрунтований висновок суду про застосування чи незастосування найбільш суворого запобіжного заходу, про можливість чи неможливість застосувати інший запобіжний захід.
Відповідно до ст. 20 Закону України „Про попереднє ув’язнення” скасування запобіжного заходу є підставою для звільнення особи з-під варти.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляцію захисника адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Рівненського міського суду від 27 січня 2012 року про обрання за поданням слідчого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 у виді взяття під варту скасувати і повернути справу по розгляду цього подання до того ж суду на новий судовий розгляд іншим суддею.
Звільнити ОСОБА_2 з-під варти в залі суду.
Судді (підписи)
Згідно.
Суддя-доповідач О.К. Коробов