Справа №22-ц-221/12Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Категорія26Доповідач у 2 інстанціїМалород
23.01.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
10 січня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого: Поліщука М.А.
суддів: Малорода О.І., Березовенко Р.В..
при секретарі: Лопатюк В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ
цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2011 року у справі за позовом акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»про визнання недійсним кредитного договору, зобов’язання повернути кошти, -
в с т а н о в и л а:
В квітні 2010 року банк звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідачів солідарно загальну заборгованість за кредитним договором в розмірі - 1 288 410 грн. 02 коп. станом на 7 квітня 2010 року.
Мотивував вимоги тим, що 11 липня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав кошти в розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 15 % річних за користування грошовими коштами. Також умовами договору було передбачено фінансову відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору.
Надалі 31 жовтня 2008 року була укладена додаткова угода відповідно до якої проценти за користування кредитом були збільшені до 18 %.
11 липня 2007 року на забезпечення виконання зобов’язання з відповідачем ОСОБА_4 укладено договір поруки та передбачено солідарну відповідальність.
31 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_4 підписав додаткову угоду та підтвердив виконання договору поруки зі сплатою 18 % річних.
Просив задовольнити позовні вимоги та стягнути судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 10 лютого 2011 року звернувся до суду з зустрічними вимогами, які доповнив в ході розгляду справи /т.1 а.с.139, 212, т.2 а.с.15/
В зустрічному позові просив визнати недійсним кредитний договір з моменту його укладення та зобов’язати його /ОСОБА_3./ повернути банку 757 500 грн., борг по курсу та станом на час укладення договору, а також зобов’язати банк повернути йому /ОСОБА_3./ - 433 590 грн. 28 коп., суму сплачених коштів.
Обґрунтовував вимоги тим, що укладення кредитного договору в іноземній валюті та відсутність у банка та позичальника індивідуальних ліцензій на здіснення валютних операцій порушує норми діючого законодавства і є підставою для визнання кредитного договору недійним.
На його думку генеральна ліцензія та дозвіл НБУ не підміняють собою індивідуальну ліцензію.
Зазначає, що укладення кредитного договору в іноземній валюті та послідуюче підвищення курсу іноземної валюти погіршує його фінансовий стан, а банк при укладенні договору не роз’яснив йому про ризики при коливанні курсу валют.
Рішенням суду в задоволенні позовних вимог банка відмовлено.
Зустрічні вимоги задоволено.
Суд визнав недійсним кредитний договір від 11 липня 2007 року з моменту його укладення.
Суд зобов’язав ОСОБА_3 повернути банку - 757 500 грн., а також зобов’язав банк повернути ОСОБА_3 - 433 590 грн. 28 коп..
Банк в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог та відмовити в задоволенні зустрічних вимог.
Мотивує тим, що суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Суд першої інстанції послався на ст.. 192, 524, 533, ЦК України, ст.. 35 ЗУ «Про національний банк України», ст.. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.. ст.. 1,5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
При цьому суд указав, що відповідно до вказаних нормативних актів гривна є єдиним законним платіжним засобом на території України. Використання іноземної валюти допускається у випадку, в порядку та на умовах встановлених законом.
Використання іноземної валюти, як засобу платежу, можливе при наявності у обох сторін індивідуальної ліцензії.
Встановивши, що кредитний договір між сторонами укладено в іноземній валюті, банк та позичальник не мають індивідуальної ліцензії, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при укладенні кредитного договору були порушені вказані норми матеріального права, тому задовольнив зустрічні позовні вимоги і визнав кредитний договір недійсним з моменту його укладення та зобов’язав сторони повернути кошти.
Також суд відмовив в задоволенні вимог банку і указав, що задоволення зустрічних вимог виключає задоволення первісного позову.
Колегія не погоджується з такими висновками суду.
Так колегією встановлено, що між банком та відповідачем ОСОБА_3 11 липня 2007 року укладено кредитний договір відповідно до якого відповідач отримав кошти в розмірі 150 000 доларів США зі сплатою 15 % річних за користування грошовими коштами. Також умовами договору було передбачено фінансову відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання умов договору.
Надалі 31 жовтня 2008 року була укладена додаткова угода відповідно до якої проценти за користування кредитом були збільшені до 18 %.
11 липня 2007 року на забезпечення виконання зобов’язання з відповідачем ОСОБА_4 укладено договір поруки та передбачено солідарну відповідальність.
31 жовтня 2008 року відповідач ОСОБА_4 підписав додаткову угоду та підтвердив виконання договору поруки зі сплатою 18 % річних.
Відповідач не виконував умови договору і станом на 7 квітня 2010 року виникла заборгованість в загальному розмірі - 1 288 410 грн. 02 коп. /а.с.5 т.1/
17 квітня 2009 року відповідачам була направлена вимога про заборгованість та необхідність її погашення.
Згідно ст. 309 ч.1, п.4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення є порушення норм матеріального права при його постановленні.
Так ст.. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями
Встановлено, що банк має ліцензію та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
За таких обставин висновки суду про незаконність надання кредиту в іноземній валюті не відповідають положенням вказаних нормативних актів.
Відповідач в зустрічному позові посилався також і на ту обставину, що на час укладення кредитного договору курс валют становив 1долар США =5,05, а на даний час становить 1долар США=7,92 тобто існує істотна зміна становища, щодо виконання грошового зобов’язання.
Однак відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Тому укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь –яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане, через те і вказана обставина не свідчить про порушення законодавства при укладенні кредитного договору.
За встановлених обставин апеляційну скаргу слід задовільнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог банку в повному обсязі та відмови в задоволенні зустрічних вимог.
Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України колегія ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу –задовольнити.
Скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2011 року та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги задовільнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»заборгованість за кредитним договором в розмірі - 1 288 410 грн. 02 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь акціонерного банку «Банк регіонального розвитку»судовий збір в розмірі 1820 грн. /1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ/ та судовий збір в розмірі 970 грн. / за подачу апеляційної скарги, а всього –2790 грн. судових витрат.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 –відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів.
Головуючий :
Судді :