АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-3230/11
Головуючий по 1-й інстанції Потетій А.Г.
Суддя-доповідач: Лобов О. А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2011 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді Лобова О.А.,
суддів Петренка В.М., Акопян В.І.
при секретарі Колодюк О.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Украгротехніка»про зміну формулювання причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним наказ ЗАТ «Украгротехніка»№11/4–кф від 25 березня 2011 року про звільнення позивачки за п.2 ст.41 КЗпП України; визнати незаконним формулювання причини звільнення позивачки з роботи і зобов?язати ЗАТ «Украгротехніка»змінити формулювання причини звільнення на ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) і внести відповідний запис у трудову книжку; зобов?язати ЗАТ «Украгротехніка»нарахувати і виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 березня 2011 року по день ухвалення рішення.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно всупереч поданій заяві звільнив позивачку у зв?язку з втратою довіри. Внаслідок допущених відповідачем порушень трудового законодавства –затримка видачі трудової книжки, неправильне формулювання причини звільнення, позивачка не взмозі влаштуватися на роботу.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд проігнорував положення ст.38 КЗпП України щодо попередження працівником роботодавця про майбутнє звільнення за два тижні і всупереч встановленим обставинам зробив висновок про продовження позивачкою трудових відносин після спливу вказаного строку.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав:
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у разі виявлення неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що наказом №04/06-КФ від 30 липня 2004 року ОСОБА_2 прийнята на роботу головним бухгалтером філії «Промінь»ЗАТ «Украгротехніка».
Розпорядженям директора ЗАТ «Украгротехніка»№ 11/5 від 26 січня 2011 року призначене проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей філії «Промінь», виконання договірних зобов?язань, а також перевірка правильності складання податкової звітності.
04 лютого 2011 року ОСОБА_2 подала директору ЗАТ «Украгротехніка»заяву про звільнення за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). У той же день директор ЗАТ «Украгротехніка»письмово (факсограмою) повідомив ОСОБА_2 про можливість звільнення лише після закінчення призначеної перевірки.
18 лютого 2011 року ОСОБА_2 подала керівнику заяву про звільнення за власним бажанням (ст.38 КЗпП України). Після цього впродовж двох тижнів (до 04 березня 2011 року включно) продовжувала виконувати свої службові обов?язки та отримувати заробітну плату.
З 04 березня 2011 року ОСОБА_2 припинила трудові відносини з ЗАТ «Украгротехніка», тобто перестала виходити на роботу.
25 березня 2011 року наказом № 11/4–КФ ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі ст.41 КЗпП України (у зв?язку із втратою довір?я). Копія наказу вручена ОСОБА_2
У зв?язку з відмовою отримати трудову книжку остання разом з листом –запрошенням отримати розрахунок направлена ОСОБА_2 поштою 30 березня 2011 року і отримана нею 04 квітня 2001 року.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка після сплину двотижневого строку попередження роботодавця про майбутнє звільнення продовжувала виконувати свої трудові обов?язки, а тому у відповідача не було правових підстав звільнити її за власним бажанням.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
За змістом ст.38 КЗпП України після закінчення двотижневого строку попередження роботодавець не вправі примушувати працівника продовжувати виконувати свої обов?язки за будь-яких умов.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_2 18 лютого 2011 року письмово попередила відповідача про свій намір припинити трудові відносини на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) і після цього виконувала свої трудові обов?язки протягом двох тижнів –до 04 березня 2011 року. Із вказаної дати ОСОБА_2 припинила трудові відносини з відповідачем. При цьому дата реєстрації заяви ОСОБА_2 (21 лютого 2011 року) не має значення, оскільки відповідач не заперечував, що саме 18 лютого 2011 року отримав письмову заяву про звільнення за власним бажанням.
Таким чином, відповідно до ст.47, ст.116 КЗпП України ЗАТ «Украгротехніка»було зобов?язане 04 березня 2011 року видати наказ про звільнення ОСОБА_2, провести з нею розрахунки та вручити оформлену трудову книжку.
Наявними у справі доказами достовірно встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_2 виданий 25 березня 2011 року. Зі змістом наказу позивачка ознайомлена у той же день, проте трудову книжку відмовилася отримати у зв?язку з незгодою з формулюванням причини звільнення. Трудова книжка надіслана позивачці поштою.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що звільнення ОСОБА_2 є незаконним, а тому позовні вимоги у частині визнання незаконним наказу про звільнення та покладення на відповідача обов?язку змінити формулювання причини звільнення є обгрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Статтею 60 ЦПК України на сторони покладений обов?язок доводити належними і допустимими доказами наявність або відсутність тих обставин, якими вони обгрунтовують заявлені вимоги.
З матеріалів справи слідує, що з 25 березня по 30 березня 2011 року у ОСОБА_2 відсутня трудова книжка у зв ?язку з відмовою її отримати, а тому цей період не можна брати до уваги при вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стосовно періоду часу, починаючи з 30 березня 2011 року по дату ухвалення рішення судом, то колегія суддів виходить з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази неможливості працевлаштуватися у цей період саме у зв?язку з наявністю у трудовій книжці запису про звільнення на підставі ст.43 КЗпП України.
Відповідно до ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції відповідач неправомірно видав наказ про звільнення позивачки 25 березня 2011 року, тоді як мав видати наказ про звільнення за власним бажанням та видати позивачці трудову книжку 04 березня 2011 року.
Таким чином, позивачка за відсутності трудової книжка була об?єктивно позбавлена можливості працевлаштуватися протягом двадцяти одного дня.
Згідно довідки №48 від 17 травня 2011 року (а.с.77) середньомісячний заробіток ОСОБА_2 становив 5 764 грн. 77 коп., отже середньоденний заробіток складає 5 764 грн. 77 коп. / 22 дня = 262 грн. 30 коп.
З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 262, 30 х 21 = 5 508 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме визнати незаконним наказ про звільнення ОСОБА_2, зобов?язати ЗАТ «Украгротехніка»змінити формулювання причини і дати звільнення, вказавши, що позивачка звільнена з роботи 04 березня 2011 року на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням, а також стягнути з відповідача на користь позивачки 5 508 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.303, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково: визнати незаконним наказ ЗАТ «Украгротехніка»№ 11/4-КФ від 25 березня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.41 КЗпП України; зобов?язати ЗАТ «Украгротехніка»змінити формулювання причини і дати звільнення ОСОБА_2 з роботи та внести у її трудову книжку запис про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням) з 04 березня 2011 року; стягнути із ЗАТ «Украгротехніка»на користь ОСОБА_2 5 508 грн. 30 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ЗАТ «Украгротехніка»на користь держави 51 грн. державного мита і 120 витра на ІТЗ.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.А. Лобов
Судді В.І. Акопян
В.М. Петренко
Копія