Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 лютого 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Григоренка М.П., Оніпко О.В.;
секретар судового засідання Коробчук А.М.,
з участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк»на рішення Рівненського міського суду від 9 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ПАТ «Дельта Банк»про визнання іпотечного договору недійсним,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 9 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ПАТ «Дельта Банк»про визнання іпотечного договору недійсним задоволено. Договір іпотеки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за № 96-012/Zфквіп-08 від 3 березня 2008 року, який був укладений між ТОВ «Український промисловий банк»і ОСОБА_2 з метою забезпечення двох кредитних договорів позичальника на суму 70000 доларів США та 1443,24 грн., визнано недійсним. З Державного реєстру іпотек виключено відповідний запис про цей іпотечний договір. З Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна вилучено запис про обтяження, що стосувалося квартири АДРЕСА_1, яка була предметом іпотечного договору, й який судом визнаний недійсним.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач у справі ПАТ «Дельта Банк», до якого перейшли активи та кредитні зобов’язання ТОВ «Український промисловий банк», посилалося на те, що квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_2 купив за позичені у банку 70000 доларів США та передав її в іпотеку кредитору. При цьому позичальник надав банку документи, включаючи нотаріально посвідчені, про відсутність у нього зареєстрованого чи фактичного шлюбу. Отже, на момент укладення іпотечного договору ОСОБА_2 не проживав і не міг проживати з позивачкою однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував також і правил ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Таким чином, у місцевого суду не було підстав робити висновок про те, що при укладенні спірного договору іпотеки не було додержано вимог закону та з цих підстав визнавати його недійсним.
Посилаючись на ці обставини, апелянт рішення суду першої інстанції вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною 3 ст. 303 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Рішенням Рівненського районного суду від 23 вересня 2010 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлено, що ОСОБА_1 проживає однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 починаючи з 18 жовтня 2004 року (а. с. 7-8).
Рішенням Рівненського міського суду від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності встановлено, що квартира АДРЕСА_1 становить спільну сумісну власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Цим же рішенням визначено частку ОСОБА_1 у праві власності на цю квартиру в розмірі Ѕ (а. с. 9-10).
Обидва рішення судів набрали законної сили.
У справі встановлено, що 3 березня 2008 року відповідач ОСОБА_2 придбав спірну трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку за договором іпотеки № 96-012/Zфквіп-08 від 3 березня 2008 року з метою забезпечення двох своїх кредитних зобов’язань перед банком на суму 70000 доларів США та 1443,24 грн. передав банківській установі в іпотеку.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка і відповідач ОСОБА_2 з жовтня 2004 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, а відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до частини 3 ст. 65 СК України, частини другої статті 6 Закону України "Про іпотеку", статті 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників, тому договір іпотеки є недійсним, оскільки не було в письмовій формі нотаріально посвідченої згоди позивачки.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що отримуючи кредит у банку на придбання спірної квартири, станом на березень 2008 року позичальник та покупець (відповідач у справі ОСОБА_2.) стверджував, що на момент придбання цієї квартири він фактичних шлюбних відносин ні з ким не підтримує. На забезпечення виконання свого кредитного зобов’язання перед банком ним 3 березня 2008 року було укладено оспорюваний договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 237, згідно з умовами якого предметом іпотеки (п. 1.2.) є спірна квартира, що належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 3 березня 2008 року (а. с. 12-13, 46-48, 57).
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Згідно із частиною 1 статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України "Про іпотеку" майно, що є у спільній власності , може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Проте задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що як встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю, так і встановлення належності їм майна на праві спільної власності пов’язується з моментом набрання законної сили цими судовими рішеннями (у даній справі відповідно 4 жовтня 2010 року та 20 липня 2011 року) і що на момент укладення (3 березня 2008 року) оспорюваного правочину єдиним власником спірної квартири (предмета іпотеки) був відповідач ОСОБА_2
Тому погодившись із доводами позивачки про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, місцевий суд дійшов помилкового та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про те, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки була спільною власністю позивачки та відповідача ОСОБА_2 та що для укладення цього договору була необхідність письмової, нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1
У зв’язку з викладеним рішення суду першої інстанції як незаконне підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ч. 3 ст. 65, ст. 74 СК України, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 215, 572, 575, 578 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк»задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 9 листопада 2011 року скасувати.
ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 і ПАТ «Дельта Банк»про визнання іпотечного договору недійсним відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: