ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" січня 2012 р. Справа № 41/107пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Прокопанич Г.К.
суддівНовікової Р.Г. (доповідач по справі)
Попікової О.В.
за участю представників:
від позивача:не з'явились
від відповідача:ОСОБА_1 –за дов. №268-12"Д" від 28.12.2011р.
від третьої особи 1:не з'явились
від третьої особи 2:не з'явились
від третьої особи 3:не з'явились
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргуСадівничого товариства "Енергія"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від22.11.2011р.
та на рішеннягосподарського суду Донецької області
від 13.10.2011р.
у справі№41/107пн
господарського судуДонецької області
за позовомСадівничого товариства "Енергія"
доПублічного акціонерного товариства "Донецькобленерго"
треті особи без самостійних вимог на предмет спору:1. Садово-городницьке товариство "Звезда"
2. Садівниче товариство "Зірочка"
3. Садівниче товариство "Лаванда"
провизнання права власності за набувальною давністю на відпайку, яка починається з опори №488 та закінчується опорою №525, приєднану через опору №486 до магістральної лінії електромереж, розташованої між ПС 35/6 кВ "Дедова Могила" та приєднанням "Мельниця", а також на трансформатор №99, які знаходяться за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Любівка
ВСТАНОВИВ:
Садівниче товариство "Енергія" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Донецькобленерго" з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на відпайку (лінії електропередач з залізобетонними опорами), яка починається з опори №488 та закінчується опорою №525, приєднану через опору №486 до магістральної лінії електромереж, розташованої між ПС 35/6 кВ "Дедова Могила" та приєднанням "Мельниця", а також на трансформатор №99, які знаходяться за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Любівка.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.10.2011р. (суддя Гончаров С.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. (головуючий –Азарова З.П., судді Геза Т.Д., Малашкевич С.А.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, в іншій частині рішення залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2012р. касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду
Вказана ухвала направлена учасниками провадження у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
У судове засідання 25.01.2012р. представники позивача та третіх осіб не з'явились.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти вимог скаржника з підстав, наведених у відзиві.
На адресу суду від невідомої особи надійшла телеграма з клопотанням про відкладення судового засідання. Вказане клопотання судом залишено без задоволення.
Ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки. Скарга розглядається за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу поштою в установленому законом порядку.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Звертаючись до суду з позовом, СТ "Енергія" просило визнати право власності за набувальною давністю на відпайку (лінії електропередач з залізобетонними опорами), яка починається з опори № 488 та закінчується опорою № 525, приєднану через опору № 486 до магістральної лінії електромереж, розташованої між ПС 35/6 кВ "Дедова Могила" та приєднанням "Мельниця", а також на трансформатор № 99, які знаходяться за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Любівка. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач безперервно, відкрито та тривало (протягом 10 років) володіє спірним майном.
У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
За приписами ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правила статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що інспектором Донецького Західного ПЕМ ВЕО "Донбасенерго" позивача було підключено до спірної відпайки та електричної мережі Донецького Західного ПЕС на підставі листа Механізованої колони №31 Тресту "Южелектросетьстрой" №738/06 від 09.10.1990р. та заявки на підключення від 18.03.1991р., згідно складеного щодо СТ "Енергія" акту №159 від 18.10.1990р.
07.03.1991р. між Виробничим енергетичним об'єднанням "Донбасенерго" та СТ "Енергія" підписаний договір на користування електричною енергією. В подальшому між ВАТ "Донецькобленерго" та СТ "Енергія" підписані договір №306 від 05.12.2000р. на користування електроенергією та договір №306 від 02.01.2004р. про постачання електричної енергії. Дані договори, на думку позивача, свідчать про його тривалість та безперервність володіння спірним майном.
Вказані договори, обґрунтовано не прийняті до уваги судами, оскільки вони лише свідчать про факт користування позивачем спірними відпайкою (лінії електропередач з залізобетонними опорами) та трансформатором, разом з іншими споживачами, з метою отримання електричної енергії від енергопостачальної організації, та відповідно не можуть бути доказами володіння позивачем вказаним майном.
Твердження позивача про те, що ним протягом 10 років здійснюються заходи з підтримання справного технічного стану та безпечної експлуатації спірного майна, не може свідчити про добросовісність його володіння, оскільки вказані заходи є лише діями з обслуговування зазначеного майна. В свою чергу, згідно ст.ст. 18, 26 Закону України "Про електроенергетику" обслуговування об'єктів електроенергетики провадиться за рахунок користувачів цих об'єктів, а безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.
Посилання позивача на відкритість володіння спірним майном через перебування цього майна на його балансі є безпідставним, оскільки наведене не є безспірною ознакою виникнення права володіння даним майном. При цьому, баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) юридичної особи.
Судами також під час розгляду справи було встановлено, що треті особи у даній справі також користуються спірним майном, а тому вимоги позивача про визнання за ним права власності є такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси цих осіб.
Також, судовою колегією враховуються положення п. 2.7. Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р., якими визначено, що якщо до електричних мереж електропередавальної організації приєднані електричні мережі, які на підставі права власності не належать жодному суб'єкту господарювання та через які електрична енергія передається до технологічних електричних мереж споживача, межа експлуатаційної відповідальності та точка продажу електричної енергії встановлюються на межі балансової належності споживача. Такі електричні мережі в установленому законодавством України порядку мають бути передані в господарське відання електропередавальної організації, до мереж якої вони приєднані.
За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що знаходження спірного майна у добросовісному, відкритому та безперервному володінні позивача не доведено.
При цьому, відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на майно за набувальною давністю не виключає можливість здійснення правомірного володіння ним цим майном з інших підстав.
Крім того, судами правомірно встановлено, що позивачем в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України не надано належних доказів відносно якого саме майна заявлені позовні вимоги, його правову природу, зокрема, не визначено, що таке відпайка, з яких складових частин складається, чи належить до об’єктів рухомого або нерухомого майна, оскільки можливість набуття права власності на певне майно за набувальною давністю залежить, перш за все, від наявності в ньому ознак рухомого чи нерухомого майна, та, відповідно, строку відкритого, безперервного володіння цим майном.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на відпайку (лінії електропередач з залізобетонними опорами), яка починається з опори №488 та закінчується опорою №525, приєднану через опору №486 до магістральної лінії електромереж, розташованої між ПС 35/6 кВ "Дедова Могила" та приєднанням "Мельниця", а також на трансформатор №99, які знаходяться за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Любівка.
Враховуючи встановлені ст. 1117 ГПК межі перегляду справи в касаційній інстанції, судова колегія дійшла висновку, що судами дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв’язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Садівничого товариства "Енергія" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2011р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. у справі №41/107пн залишити без змін.
Головуючий Г.К. Прокопанич
Судді Р.Г. Новікова
О.В. Попікова