ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

30.01.2012                                                             Справа  № 5008/1858/2011

 12/5008/1858/2011   784/2012

за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород

до відповідача - 1 Перечинської районної ради, м. Перечин

до відповідача - 2 Перечинської районної державної адміністрації, м. Перечин

про стягнення заборгованості в сумі 40 157,24 грн.

Суддя  Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача - ОСОБА_1, (представник за довіреністю № 07/3д від 03.01.2012 року)

Від відповідача - 1 –ОСОБА_2, (представник за довіреністю № 04/01-36 від 05.01.2012 року)

Від відповідача - 2 –  ОСОБА_3, (представник за довіреністю № 32/01-28 від 27.01.2012 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Закарпатгаз”, м. Ужгород до відповідача - 1 Перечинської районної ради, м. Перечин та до відповідача - 2 Перечинської районної державної адміністрації, м. Перечин про стягнення заборгованості в сумі 40 157,24 грн.

          Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки передбачені             ст. ст. 20, 22 ГПК України.

          Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник позивача підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи та за його письмовим клопотанням            (вх № 05/1-16-406/2012 від 17.01.2012 року) судом залучено до участі у справі в якості відповідача –2 Перечинську районну державну адміністрацію,                 м. Перечин.

Представник відповідача –1 заперечує позов з мотивів викладених у письмовому відзиві на позов (вх. № 05/1-16-340/2012 від 16.01.2012 року), зокрема, посилається на необґрунтованість виставлених рахунків, ігнорування його вимог позивачем щодо здійснення акту звірки взаємних розрахунків. Обґрунтовуючи заперечення представник відповідача –1 пред’явив суду платіжні доручення, що в загальному перевищують розмір суми позову. Водночас, представник відповідача –1 наголосив, що бухгалтерією районної ради у 2008 році перераховано за спожитий газ 438 728 грн., у 2009 році –25 067 грн., у 2010 році –47 195,86 грн.

Представник відповідача –2 заперечив позовні вимоги в повному обсязі про що обґрунтував письмово (заперечення позову вх. № 05/-1-16-802/2012 від 30.01.2012 року), зокрема, зазначив, що Перечинська районна державна адміністрація свої зобов’язання виконала в повному обсязі згідно укладеного договору № 32/Б від 05.12.2008 року підписаного районною радою відповідно погодженого розрахунку розподілу спожитого газу в якому частка райдержадміністрації складала 21,15 % з поміж решти підписантів вказаного вище договору. Проплата відповідачем –2 здійснювалась згідно виставлених рахунків позивача, а відтак протягом 2009 року було проплачено                  50 499,40 грн., про що свідчать копії рахунків та платіжних доручень приєднаних до матеріалів справи (платіжні доручення № 8, 26, 53, 328, 125, 68).

Відсутність боргових зобов’язань у спірному періоді за газопостачання відповідач –2 ствердив актом звірки взаємних розрахунків від 01.07.2010 року підписаний позивачем (приєднаний до матеріалів справи).

Правовий аналіз обставин справи, оцінка ваги доказів, зобов’язує суд реалізувати приписи ст. ст. 32, 33, 36 ГПК України через недостатність доказів, які б доводили ті обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, чим забезпечити виконання в повному обсязі положення ч.1 ст. 43 ГПК України.

Саме тому, ухвалою суду від 17.01.2012 року зобов’язано позивача надати суду письмовий розширений акт звірки взаємних розрахунків з посиланням на відомості банківської установи про рух коштів між сторонами (учасниками договору № 32/Б від 05.12.2008 року), актів відпуску –приймання газу тощо та попереджено його про наслідки в порядку п.5 ст. 81 ГПК України, у разі невиконання даної ухвали, проте в судове засідання 30.01.2012 року такий акт не пред’явлено при відсутності поважних причин для невиконання ухвали суду.

Отже, неподання витребуваних судом документів суттєво перешкоджає  (унеможливлює) розгляду заяви по суті вимог, всебічному та об’єктивному дослідженню всіх обставин справи, має наслідком невиконання ч.2 ст. 43 ГПК України, що зобов’язує сторони, які беруть участь у справі обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, оскільки (в даному випадку) підставою для господарської відповідальності є вчинення учасником господарських відносин господарського правопорушення (невиконання або неналежне виконання) господарського зобов’язання ст. 218 ГК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсно істотними труднощами для своєчасного вчинення зобов’язань процесуальних дій.

Втім, не можуть бути належними доказами надані позивачем як доказ в обгрунтування позовних вимог акти прийняття природного газу, оскільки в актах значиться Перечинська районна рада, тоді як ці акти засвідчені «мокрою печаткою»Перечинської районної державної адміністрації.              

При ухваленні даного висновку суду враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов’язки сторін у конкретній справі. Сторони мають добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними їм процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання сторонами доказів на стадії розгляду справи цим судом.  

За таких обставин позовні вимоги не можуть бути задоволені в судовому засіданні, тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Втім, позивач не обмежений в праві нового звернення до суду з позовом щодо кожного покупця зазначеного в договорі № 32/Б від 05.12.2008 року у разі існування зобов’язань покупців газу перед позивачем з огляду на погоджений розрахунок розподілу частки ними спожитого газу, усунувши недоліки доказової бази.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту і достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 22, 23 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”,  ст. ст. 4, 32-34, 36, 43, 81 (п.5), 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов залишити без розгляду.

       Суддя                                                                                    Тисянчин В. М.