донецький апеляційний господарський суд

27.01.2012

Постанова

Іменем України

24.01.2012 р.           справа №7/356

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддівДонця О. Є.,

Ломовцевої Н. В., Скакуна О. А.,

за участю  

представників сторін:                                                                             

від позивача:ОСОБА_1 –за довіреністю;

від відповідача:ОСОБА_2 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області

від07.12.2011р.

у справі№7/356 (суддя Сгара Е.В.)

за позовомпублічного акціонерного товариства «Донецькобленерго»м. Горлівка Донецької області

до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк

простягнення 87 731,30 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго»(далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(далі –відповідач) про стягнення 87 731,30 грн., у тому числі: заборгованості за спожиту активну електроенергію в сумі 27 551, 86 грн., інфляційних в сумі 1089, 44 грн., 3% річних в розмірі                  486, 89грн., пені в розмірі 2 152, 80 грн., інфляційних в сумі 25 475, 44 грн., 3% річних в розмірі 9 042, 76грн., пені в розмірі 2 344, 58 грн.

Позивач в клопотанні №51юр-50002 від 30.11.2011р. повідомив про допущення технічної помилки під час друку тексту позову, зазначив, що заявлені до стягнення суми 3% річних –9042,76 грн. та інфляційних –25475,44 грн. вказані ним помилково, тоді як ці суми фактично складають: 3% річних –12 891, 66 грн., інфляційні –         41 214, 07 грн.

В заяві №51юр-49984/11 від 29.11.2011р. позивач повторно повідомив про допущення технічної помилки під час друку тексту позову, зазначив, що заявлені до стягнення суми 3% річних –90 42,76 грн. та інфляційних – 25 475,44 грн. вказані ним помилково, тоді як ці суми фактично складають: 3% річних від суми боргу за лютий 2011р. –486,89 грн., 3% річних донарахованих за доданими до позову рішеннями суду –12 891, 66 грн., інфляційні –нараховані на борг за лютий 2011р. –                     1 089, 44 грн., інфляційні донараховані за доданими до позову рішеннями суду –41 214, 07 грн.

Господарським судом прийняті вищевказані заяви позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 07.12.2011р. у справі №7/356 частково задоволено позовні вимоги та присуджено до стягнення заборгованість за активну електричну енергію в розмірі 27 551, 86грн., 3% річних нарахованих на суму боргу за лютий 2011р. –486, 89 грн., 3% річних донараховані за іншими рішеннями суду –12 733, 58 грн., інфляційні нараховані на суму боргу за лютий 2011р. –1 089, 44 грн., інфляційні донараховані за іншими рішеннями суду –39 854, 32 грн., пеню нарахована на суму боргу за лютий 2011р. –1 722, 24 грн., пеню донарахована за іншими рішеннями суду –1 875, 66 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 857, 83 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 230, 76 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю вимог, проте, у зв’язку із застосуванням строків позовної давності до вимог про стягнення пені та задоволенням клопотання відповідачем про зменшення розміру пені, позовні вимоги задоволені судом частково.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні  позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 54 463, 35 грн. у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи тощо. Зокрема скаржник зазначив, що, на його думку, рішення суду, які набрали чинності за своїми ознаками є новацією, які повинні бути виконані вже в порядку виконавчого провадження. Також скаржник зауважив, що вважає відсутньою свою вину в несвоєчасному виконанню як умов договору так і судових рішень посилаючись на тяжкий фінансовий стані та інші непереборні сили, тому він  звільняється від відповідальності, згідно положень ст. 617 Цивільного кодексу  України. Крім того, заявник апеляційної скарги посилався на пропущення строку позовної давності для нарахування штрафних санкцій, зазначивши при цьому про те, що вважає інфляційні та 3% річні також штрафними санкціями.

Скаржник у судовому засіданні  24.01.2012 р.  підтримав  доводи  апеляційної скарги  у повному обсязі, наполягав на її задоволенні.

Представник  позивача у судовому засіданні 24.01.2012 р. та відзиві № 51юр-257/12  від 23.01.2012 р. на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечував,  вважає, що рішення прийнято у відповідності до норм діючого законодавства.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд  встановив наступне.

Між відкритим акціонерним товариством „Донецькобленерго” (постачальник –правонаступником якого є позивач у справі) та відповідачем був укладений договір про постачання електричної енергії №669 від 15.11.2004р. (далі –Договір) з додатками та додатковими угодами, згідно з умовами якого, постачальник електричної енергії (позивач) постачає електричну енергію  споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 9.5 Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня поточного року та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Згідно умов Договору (п.п.2.1.1, 2.2.2, 2.2.3), постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №5 «Порядок розрахунків за електроенергію»та вартість реактивної електричної енергії згідно з додатком №10 «Порядок розрахунків за перетікання реактивної енергії».

Пунктами 2, 2.1 Додатку №5 до Договору (в редакції Додаткової угоди №11 від 16.01.2006р. до Договору) сторони передбачили, що споживач здійснює повну сплату вартості обсягу спожитої електроенергії один раз за фактичними показниками споживання електричної енергії протягом 10 операційних днів з дня отримання рахунку.

Як убачається з наданих документів позивачем здійснювалось постачання підприємству відповідача електричної енергії згідно з умовами Договору, що підтверджується актом прийому-передачі електроенергії за лютий 2011р., який підписаний представниками сторін без зауважень та скріплений печатками.

Рахунок на оплату спожитої електроенергії №16/669 за лютий 2011р. був вручений для оплати представнику відповідача Нестеренко М. Г., повноваження якого підтверджуються копією довіреності від 01.01.2010р., про що свідчить підпис останнього на них.

Крім того, позивач заявив про стягнення інфляційних, 3% річних та пені за рішеннями господарського суду Донецької області у справах №20/64, №20/168, №7/212, №10/67, №20/189, №26/205, №10/54.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду –частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Оскільки між сторонами у справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України у випадках, коли правовідносини не врегульовані Господарським кодексом України.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  

Як вже встановлено, сторонами визначено строки оплати отриманої електричної енергії - протягом 10 операційних днів з дня отримання рахунку.

Як  визначено  положеннями  ст.193  Господарського  кодексу  України,  суб’єкти  господарювання  повинні  виконувати  господарські  зобов’язання  належним  чином  відповідно до  умов  укладеного  договору. Аналогічні положення містить ст.526  Цивільного  кодексу  України.

Належні та допустимі докази виконання обв’язку щодо оплати повної вартості спожитої активної електричної енергії за лютий 2011р. відповідачем до суду надані не були, тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені судом першої інстанції на суму 27 551, 86 грн.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи - є преюдиціальними та не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, за рішенням господарського суду Донецької області у справах №20/64, №20/168, №7/212, №10/67, №20/189, №26/205, №10/5422.10.2007р. з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість  за активну та реактивну електричну, які на час розгляду справи набули законної сили.

Зазначеними рішеннями господарського суду встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості спожитої електроенергії.

За приписами ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

У вказаний в розрахунках позивача період відповідачем зобов’язання в повному обсязі не були виконані, стягнута за вищевказаними рішеннями суду заборгованість, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем саме умов спірного Договору, в повному обсязі не сплачена, що по суті відповідачем у  судових засіданнях обох інстанцій та апеляційній скарзі не заперечувалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованим.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верхового Суду України, що викладена в постанові від 14.11.2011р. №12/207, що є обов’язковою для господарських судів згідно приписів ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України.  

Також колегія суддів зазначає, що застосування положень частини другої вищезазначеної статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу та різновидом цивільно-правової відповідальності боржника, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Із зазначених підстав колегією суддів не приймаються до уваги доводи апелянта в частині стягнення та нарахування 3% річних та інфляційних.

Відповідач заявив клопотання щодо застосування стоку позовної давності в частині нарахування 3% річних та інфляційних на заборгованість, стягнуту рішеннями суду від 22.10.2007р. №26/205 та від 11.09.2008р. №20/189.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, і загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування інфляційних та 3% річних в частині визначення періоду такого нарахування лише за жовтень 2008р.

Отже, 3% річних  в сумі 5 199, 46 грн. та інфляційні  в розмірі 20 523, 47 грн., які нараховані на рішеннями суду від 22.10.2007р. №26/205 та від 11.09.2008р. №20/189, підлягають стягненню, оскільки за вказаними вимогами не пропущено строк позовної давності.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат: на суму боргу за лютий 2011р. –1 089, 44 грн., донарахованих за іншими рішеннями суду –39 854, 32 грн.; 3 % річних: на суму боргу за лютий 2011р. –486, 89 грн., донарахованих за іншими рішеннями суду –12 733, 58 грн., з урахуванням вірного нарахування відповідно до приписів законодавства обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом. Вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних в залишковій сумі, нарахованих за рішеннями від 22.10.2007р. №26/205 та від 11.09.2008р. №20/189, задоволенню не підлягають у зв’язку з пропущенням строку позовної давності.

Щодо вимог про стягнення пені колегія суддів виходить з наступного.

Сторони у п. 4.2.1 Договору встановили, що, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.2-2.2.3 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком №5 «Порядок розрахунків за електроенергію», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі 1% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Перевіривши розрахунок нарахування пені щодо періоду допущеної заборгованості за Договором, додержання вимог частини шостої статті 232  Господарського кодексу України,  враховуючи застосування подвійної облікової ставки НБУ при розрахунку згідно із положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», судова  колегія  приходить  до  висновку  про  вірне її нарахування на суму 71 593,47грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50%.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду щодо зменшення на 20% розміру стягуваної пені з огляду на наступне.

Види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-якими з видів передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що зменшуючи розмір стягуваної пені господарський суд правомірно, взявши до уваги складне фінансове становище відповідача, зменшив розмір пені, що підлягає до стягнення на 20 відсотків:  нарахованої на суму боргу за лютий 2011р.- до 1 722, 24 грн., донарахованої за іншими рішеннями суду –до 1 875, 66 грн.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи скаржника не приймаються судом апеляційної інстанції як юридично неспроможні та такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.   

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011р. у справі №7/356 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011р. у справі №7/356 –залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 07.12.2011р. у справі №7/356 –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк  та може бути оскаржена  до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя                                                                       О. Є. Донець  

                     Судді                                                                       Н. В. Ломовцева

                                                                                                      О. А. Скакун