УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 1-7/11

провадження № 51-640 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петрівка Братського району Миколаївської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2012 року ОСОБА_5 виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України; виправдано у зв`язку з відсутністю події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25 червня 2013 року вирок стосовно ОСОБА_5 залишено без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2014 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 25 червня 2013 року стосовно ОСОБА_5 скасував, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 15 травня 2014 року вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2012 року стосовно ОСОБА_5 в частині його виправдання за ч. 2 ст. 350 КК України скасував, а справу в цій частині направив на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суду.

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2012 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 5 ст. 74 ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_5 від цього покарання в зв`язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання щодо цивільних позовів та речових доказів.

Згідно з обставинами, детально викладених у вироку цього суду, 27 жовтня 2009 року приблизно о 19:00 ОСОБА_5 , знаходячись у приміщенні торгівельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , достовірно знаючи, що ОСОБА_6 є старшим державним виконавцем Центрального ВДВС ММУЮ і знаходиться у вказаному павільйоні для примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 31 серпня 2009 року, діючи умисно з метою перешкодити провадженню виконавчих дій, наніс останній удар рукою в область обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2012 року стосовно ОСОБА_5 без змін.

Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподала касаційнускаргу

У касаційній скарзі та у її доповненнях засудженого ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить судові рішення скасувати і прийняти рішення, яким його виправдати у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 350 КК України.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що суди:

· розглянули кримінальну справу на підставі «обвинительного заключения от 19.03.2010 года», що порушило положення Конституції України, КПК України та його права;

· не надали оцінку змісту акта від 27 жовтня 2009 року, в якому зазначені не всі особи, які перебували на місці події. Вказує на фальсифікацію зазначеного документа, що підтверджується очною ставкою між потерпілою і ОСОБА_8 ;

· безпідставно не взяли до уваги показання ОСОБА_5 , а також свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_8 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,

· не звернули увагу, що показання потерпілої ОСОБА_22 різняться щодо обставин за яких були отримані нею тілесні ушкодження, місця їх отримання, а також протирічять висновку експерта;

· залишили поза увагою, що медична експертиза щодо тілесних ушкоджень потерпілої проведена на підставі медичних документів, а тому не є беззаперечним доказом спричинення тілесних ушкоджень. Зауважує, що потерпіла ухилилась від проведення відповідної експертизи;

· зробили свої висновки, які ґрунтуються на припущеннях та з порушенням принципу презумпції невинуватості;

· не прийняли до уваги довідку про наявність тілесних ушкоджень у засудженого, звернення останнього до Центрального РОВД, скаргу ОСОБА_5 до Центрального суду на дії слідчого, акта СМЕ №3210, постанову про відмову про порушення кримінальної справи, довідки про тілесні ушкодження. Також поза увагою судів залишились відтворення обставин злочину, протокол огляду місця події, плани приміщень, фотоматеріали;

· не виконали вказівки рішення Вищого спеціалізованого суду України від 27 березня 2014 року.

Крім того, автор касаційної скарги наголошує, що апеляційний суд розглянув справу на підставі Кримінального процесуального кодексу України 2012 року. Водночас зазначає, що цей суд не розглянув його апеляційну скаргу.

Заперечень на касаційну скаргу ОСОБА_5 від інших учасників процесу до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасниківсудовогопровадження

Прокурор ОСОБА_4 частково підтримала касаційну скаргу, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.

МотивиСуду

Заслухавшидоповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріали кримінальної справи, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.

Згідно зі ст. 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року( далі - КПК України 1960 року) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

При цьому неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

За приписами ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку та ухвали є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК України 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Положення ст. 377 КПК України 1960 року передбачають, що ухвала апеляційного суду складається із вступної, описово-мотивувальної і резолютивної частин, у яких має бути зазначено, зокрема суть апеляції; короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, та докладні мотиви прийнятого рішення та результати розгляду справи.

Оскільки сторона захисту, оскаржуючи вирок місцевого суду, в апеляційній скарзі посилалася на невідповідність висновків суду обставинам справи і неповноту розгляду справи місцевим судом, а також на те, що суд надав неправильну оцінку доказам за наслідком судового розгляду, та, враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 , відповідні доводи апеляцій потребували ретельної перевірки.

Так, Верховний Суд зауважує, що суду апеляційної інстанції, необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин справи за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.

Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини справи, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.

Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин, зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути зазначено підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою.

За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов`язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників справи і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов`язку.

Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).

Втім суд апеляційної інстанції в ході розгляду цієї справи стосовно ОСОБА_5 таких вимог не дотримався.

Так, сторона захисту у своїх доводах, які були викладені в апеляційних скаргах, зокрема зазначала, що показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 спростовують фактичні обставини справи, встановлені місцевим судом, щодо завдання ОСОБА_5 удару потерпілій. Зауважувала, що ОСОБА_11 заявив, що удар потерпілій було завдано одним із охоронців. Стверджувала, що такі покази також підтвердили свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 . Крім того, вказувала, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що події відбувалися у «передбаннику», його розміри, а також його «оглядовість».

Проте апеляційний суд залишив поза увагою, не проаналізував показання вказаних свідків, належним чином не перевірив та не спростував твердження, викладені в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів уважає, що апеляційний розгляд справи стосовно ОСОБА_5 здійснювався формально, без з`ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляції сторони захисту, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в ухвалі суду касаційної інстанції, ретельно перевірити доводи як апеляції захисника, так і апеляції засудженого, яка апеляційним судом не розглянута по суті, за наявності для цього передбачених у законі підстав дослідити необхідні докази, проаналізувати й оцінити їх у сукупності, і, дотримуючись приписів кримінального та кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення, врахувавши доводи касаційної скарги ОСОБА_5 .

Також колегія суддів наголошує, що розгляд цієї справи повинен здійснюватися відповідно до положень КПК України 1960 року.

У зв`язку із викладеним, касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, п. 11 розділу ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, п. 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_5 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3