ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/538/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс груп», Чернівецька область, Чернівецький район, село Чагор

до Колективного підприємства «Рембудмонтаж», м. Чернівці

про стягнення заборгованості – 667582,88 грн

Суддя Гончарук О.В.

секретар судового засідання – Медвідчук І.В.

Представники сторін:

від позивача – Гонцарюк Є.Л. (ордер № 1094699 від 16.02.2025);

від відповідача – Бартусевич В.М. (ордер № 1105110 від 18.02.2025).

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сенс груп» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Колективного підприємства «Рембудмонтаж», в якому просить стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3 % річних у сумі 667582, грн.

Свій позов, позивач обґрунтовує обставинами, пов`язаними з неналежним виконанням з боку відповідача умов Договорів субпідряду №01/03 від 01.032010 та № 04-10СП від 20.10.2010 в частині оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2024 у справі № 5027/914/2012 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» до Колективного підприємства «Рембудмонтаж» про стягнення 627410 грн заборгованості задоволено частково, стягнено з Колективного підприємства «Рембудмонтаж» 561358,79 грн основного боргу, 34712,7 грн 3% річних, 29146,63 грн інфляційних витрат.

Вказане рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024. З огляду на триваюче прострочення виконання зобов`язання за Договорами, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні витрати за період з 01.01.2013 по 12.03.2017.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.03.2025.

« 05» березня 2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 975), в якому відповідач просить суд застосувати при вирішенні спору строк позовної давності, який сплив у 2013 році та відмовити у задоволенні позову.

Зазначає, що в межах позовної давності слід вважати тільки три останніх роки, які передували подачі позову про стягнення коштів, а саме період з 17.02.2022 до дня оплати заборгованості відповідачем. При цьому, у період розгляду справи №5027/914/2012, а саме з 12.12.2012 по 11.06.2024, позивач не був позбавлений права на подання нового позову про стягнення інфляційних витрат та 3% річних в межах строку позовної давності.

« 11» березня 2025 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 1053) в якій позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та задовольнити позов.

« 13» березня 2025 року через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла відповідь на відзив (вх. № 1107).

Ухвалою суду від 24.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2025.

Ухвалою суду від 11.04.2025 відкладено розгляд справи на 09.05.2025.

У судовому засіданні 09.05.2025 представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав зазначених у позовній заяві, а відповідач проти позову заперечував, посилаючись на підстави, зазначених у відзиві на позовну заяву. У цьому ж судовому засіданні оголошено перерву до 15.05.2025, продовжено розгляд справи та відкладено ухвалення судового рішення на 20.05.2025.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» та Колективним підприємством «Рембудмонтаж» існували договірні відносини, що виникли з договорів субпідряду за №01/03 від 01.03.2010 та № 04/10СП від 20.10.2010.

На час дії договорів субпідряду за № 01/03 від 01.03.2010 та № 04/10СП від 20.10.2010 між сторонами виник спір про стягнення з Колективного підприємства «Рембудмонтаж» заборгованості з вартості виконаних на його користь робіт.

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Колективного підприємства «Рембудмонтаж» про стягнення 627410,87 грн заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 12.12.2012 відкрито провадження у справі № 5027/914/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» до Колективного підприємства «Рембудмонтаж» про стягнення заборгованості.

Розгляд справи № 5027/914/2012 неодноразово відкладався. Ухвалою суду від 19.02.2013 за клопотанням КП «Рембудмонтаж» у справі призначено судову економічну експертизу.

Ухвалою від 25.09.2013 провадження у справі поновлено, зобов`язано позивача подати додаткові докази, необхідні для проведення судової експертизи.

Ухвалою від 09.10.2013 позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Сенс Груп», ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 09.10.2013 скасовано, справу передано для продовження розгляду.

Розпорядженням голови Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2014 справу № 5027/914/2012 передано на розгляд колегії суду в складі головуючого судді Тинка С.О., суддів Миронюка С.О., Гурина МО.; склад колегії в подальшому неодноразово змінювався.

Ухвалою від 11.03.2014 вирішено направити матеріали справи до прокуратури Чернівецької області для проведення перевірки наявності/відсутності в діях позивача та посадових осіб відповідача чи інших осіб ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, а провадження у справі зупинено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 зазначену ухвалу залишено без змін.

За супровідним листом від 18.06.2014 № 02.02-23-673/14 матеріали справи № 5027/914/2012 надіслані до прокуратури Чернівецької області. Згідно листа заступника прокурора Чернівецької області І. Мустеци від 22.07.2014 № 04/2/2-1487вих-14 матеріали господарської справи № 5027/914/2012 направлені до Слідчого управління УМВС України в області для вирішення питання в порядку ст. 214 КПК України.

Тобто, тільки у період з 11.03.2014 по 19.01.2023 провадження у справі було зупинено.

16.01.2023 до суду надійшло повідомлення заступника начальника Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області від 12.01.2023 про закриття кримінального провадження № 12014260000000610 у зв`язку з чим ухвалою від 19.01.2023 провадження у справі поновлено.

Враховуючи набрання з 15 грудня 2017 року чинності Господарським процесуальним кодексом України в новій редакції згідно із Законом України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та з огляду на складний характер справи і зміну складу колегії суду вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, розпочавши у відповідності до частин 13, 14 статті 32 ГПК України її розгляд спочатку зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалою від 06.04.2023 за клопотанням відповідача у справі призначено комплексну судову будівельно-технічну, економічну експертизу та зупинено провадження у справі.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сенс Груп» на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 06.04.2023.

Ухвалою від 09.08.2023 поновлено провадження у справі, задоволено клопотання СП «Західно-Український експертно-консультативний центр» від 03.08.2023 № 123 про надання додаткових документів, зобов`язано ТОВ «Сенс Груп» у двотижневий термін надати документи, перелічені в пункті 3 резолютивної частини ухвали.

Листом від 15.11.2023 № 170 СП «Західно-Український експертно-консультативний центр» надіслано повідомлення від 24.10.2023 про неможливість надання висновку комплексної судової будівельно-технічної, економічної експертизи та повернуто матеріали справи № 5027/914/2012.

Ухвалою суду від 16.11.2023 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.01.2024 відмовлено у зупиненні провадження у справі за клопотанням ТОВ «Сенс Груп», іншою ухвалою від 31.01.2024 задоволено клопотання КП «Рембудмонтаж» про витребування доказів, витребувано у Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області ЧРУ СВ відділення 1 (м. Заставна) засвідчену копію висновку експерта Державного НДЕКЦ № 19/13-2/56-СЕ/18 від 17.09.2018, складеного у кримінальному провадженні № 1201426000000610 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

В подальшому закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті та розглянуто справу по суті у судових засіданнях 09.04.2024, 25.04.2024, 14.05.2024, 04.06.2024, 11.06.2024.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 5027/914/2012 від 11 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 жовтня 2024 року встановлено наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення з КП «Рембудмонтаж» основного боргу на суму 561 318,79 грн з розрахунку: 370 512,58 грн (заборгованість по Договору субпідряду № 01/03) + 191 806,21 грн (заборгованість за Договором субпідряду № 04-10СП) 960,00 грн (вартість товару по накладній № 0-00000033 від 05.09.2011 згідно уточнення позивача) = 561 358,79 грн та вирішено стягнуто з Колективного підприємства «Рембудмонтаж» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» 561358,79 грн основного боргу, 34712,70 грн 3% річних, 29 146,63 грн інфляційних втрат та 12 504,36 грн судового збору.

Цим рішенням встановлено, що на виконання укладених з відповідачем договору субпідряду № 01/03 від 01 березня 2010 року на будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудованими приміщеннями по вул. Руській, 229-б та договору субпідряду № 04-10СП від 20 жовтня 2010 року на влаштування фундаменту станції наповнення, зберігання та реалізації технічних (негорючих) газів по вул. Комунальників, 4-в у м. Чернівці позивач виконав будівельні роботи і передав по видатковій накладній № 0-00000002 від 29 вересня 2010 року товар (бордюр, відсів, плитка тротуарна на суму 123 714,71 грн.), вартість яких на загальну суму 561 358,79 грн. Відповідач свій обов`язок з оплати, згідно вказаних Договорів виконав неналежним чином.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших. Правило про преюдиціальність спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10 грудня 2019 року по справі № 910/6356/19).

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України, а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі № 641/1793/17).

Відтак, при розгляді справи №5027/914/2012 судами встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 561358,79 грн (основний борг) 34 712,70 грн 3% річних, 29 146,63 грн інфляційних втрат за період 10.11.2010 по 12.11.2012 за Договором № 01/03 та за період 11.12.2010 по 31.12.2012 за Договором № 04-10СП.

29 листопада 2024 року судом видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2024 року у справі № 5027/914/2012, яке набрало законної сили 09 жовтня 2024 року про стягнення з Колективного підприємства «Рембудмонтаж» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» 561358,79 грн основного боргу, 34 712,70 грн 3% річних, 29 146,63 грн інфляційних втрат та 12504,36 грн судового збору.

Як вбачається із постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 76690217 від 28 січня 2025 року, приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області встановлено повне фактичне виконання означеного рішення; виконавче провадження з примусового виконання наказу № 5027/914/2012 виданого 29 листопада 2024 року, закінчено.

При цьому, сторонами підтверджується, що згідно з меморіальним ордером №6871 від 05 грудня 2024 року та з меморіальним ордером №7248 від 10 січня 2025 року, на рахунок приватного виконавця відповідачем сплачено 19613,03 грн та 682 355,55 грн відповідно.

Згідно з приписами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правомірно нараховано на суму боргу 561358,79 грн інфляційні втрати у сумі 596943, 97 грн та 3% річних у сумі 70638,91 грн за період з 01.01.2013 по 12.03.2017.

Разом з тим відповідачем заявлено про пропущення трирічного строку позовної давності, який сплив у 2013 році.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Запроваджений нормами ЦК України від 16 березня 2003 року інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.

Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З цього приводу суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, слід зазначити таке.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі, тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову, за яким порушено провадження у справі № 5027/914/2012) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.

Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення від 12 грудня 2012 року Господарським судом Чернівецької області провадження у справі № № 5027/914/2012 та її тривалий розгляд до 11.06.2024 і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою у цій справі 17.02.2025, тобто через незначний проміжок часу після виконання рішення суду у справі № 5027/914/2012, позивач обґрунтовано стверджує про поважність причин пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення 667582,88 грн інфляційних та річних.

При цьому доводи позивача про переривання строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві (справа №5027/914/2012). Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом (справа №926/538/25), та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №523/10255/15-ц).

Суд акцентує увагу на тому, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього Кодексу).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

За договором підряду замовник зобов`язується оплатити виконану на його користь підрядником роботу (частина перша статті 837 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Також, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)).

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» звернулося з позовом до Колективного підприємства «Рембудмонтаж» про стягнення основної заборгованості. Після звернення кредитором з таким позовом, не має необхідності окремо ініціювати інші спори з цим же предметом спору, оскільки кредитор може ефективно захистити своє право саме у справі про стягнення заборгованості.

Однак, у період з 12.12.2012 по 11.06.2024 у позивача мала місце невизначеність щодо ініційованого ним, як кредитором у зобов`язаннях з виконання договорів підряду, питання установлення у судовому порядку порушення з боку відповідача, як боржника, своїх зобов`язань з оплати вартості виконаних робіт та стягнення з нього заборгованості. До часу прийняття рішення у справі та підтвердження законності цього рішення в апеляційному порядку, не було відомо і не могло бути відомим точного розміру невиконаних відповідачем зобов`язань за договорами підряду, адже боржником сума основного боргу не визнавалась. В результаті цього, за наслідками тривалого судового провадження, яке у часовому сенсі було обтяжене проведенням судової експертизи, надсиланням матеріалів справи до правоохоронних органів, тощо, судом встановлено факт невиконання з боку відповідача своїх зобов`язань в частині оплати наданих послуг всього на суму у розмірі 561358,79 грн лише в жовтні 2024 року.

Тому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач у період 01.01.2013 по 12.03.2017 не був позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом або окремими позовами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, адже кожного разу позивачу, при існуванні незавершеного судового провадження про стягнення заборгованості, необхідно було б доводити наявність у відповідача основної заборгованості, що не може вважатися ефективним способом захисту порушених прав та не відповідає принципу судової економії.

За таких обставин, з урахування встановлення судом поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимоги про стягнення сум, передбачених ст. 625 ЦК України, позов підлягає задоволенню.

Відшкодування позивачу судового збору та витрат на правничу допомогу (з урахуванням обмежень зазначених нижче) слід покласти на відповідача.

Так, « 23» січня 2025 року між Адвокатом Гонцарюком Євгеном Леонідовичем (як виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» (замовник) укладено договір № 02-25 про надання правничої допомоги (Договір).

Відповідно до Договору про надання правової допомоги №02-25 від 23.01.2025 Позивач сплатив адвокату за надані послуги 22400,00 гривень (п.4.1. Договору).

Крім того відповідно до пунктів 4.2., 5.2. Договору за результатами прийнятого рішення по суті справи Клієнт сплачує Адвокату додатковий гонорар (гонорар успіху). На розмір гонорару впливає результат прийнятого рішення. Розмір гонорару визначається у відсотковому співвідношенні, а саме 5% від суми, що підлягає стягненню за рішенням суду. Протягом десяти днів з моменту винесення судом рішення про задоволення позовних вимог Клієнт сплачує Адвокату додатковий гонорар (гонорар успіху) в розмірі 5% від суми, що підлягає стягненню за рішенням суду.

Згідно розрахунку витрат на правову допомогу доданого до позовної заяви вбачається, що позивачем понесено витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22400 грн та додатковий гонорар успіху у розмірі 5% на суму 33379,14 грн.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об`єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України урегульовано, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача,

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Частиною п`ятою цієї статті Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони, при цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частини п`ята і шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Слід також зазначити, що відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами першою – третьою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами на адвокатські послуги.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відтак, за результатами дослідження поданих позивачем доказів, оцінки вимог і заперечень сторін, з огляду на положення статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача та присудження до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 22400 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс груп» до Колективного підприємства «Рембудмонтаж» про стягнення заборгованості - задовольнити.

2. Стягнути з Колективного підприємства «Рембудмонтаж» (58007, Чернівецька область, Чернівецький район, м. Чернівці, вул. Хотинська, 11, код 02972865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сенс Груп» (60412, Чернівецька область, Чернівецький район, с. Чагор, код 33564442) 596943,97 грн інфляційних втрат, 70638,91 грн 3% річних), 8011 грн судового збору та 22400 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 26.05.2025.

Суддя                                                            О.В. Гончарук