Справа № 2-1051/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 грудня 2011 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді                            Зінченко С.В.

при секретарі                                     Шевчук Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розподіл спадкового майна та виділ його частки в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребовування майна з чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення, –

в с т а н о в и в :

В березні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в якому просила розділити спадкове майно, що лишилось після смерті ОСОБА_4, визнавши за нею право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 та виділивши в користування кімнату площею 17,1 кв.м., визнавши за нею право власності на 1/3 частину гаражного боксу №НОМЕР_7 в авто кооперативі «Відрадний-1»по АДРЕСА_2, а також виключити зі складу спадкового майна автомобіль марки «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску.

В обґрунтування позову вказала, що померлий ОСОБА_4 є її чоловіком з 24.12.1999 року, в той час як вказана квартира була приватизована у 1996 році на померлого ОСОБА_4 та його доньку ОСОБА_2, яка, як вказує позивач, жодної участі в її утриманні не приймала взагалі. Також позивач вказує, що автомобіль марки  «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску придбаний нею за власні кошти, а тому має бути виключений зі складу спадкового майна.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та предмет позову та відповідно до уточнень, поданих заявою від 27.05.2009 року, просила визнати її право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, 1/3 частину гаражного боксу №НОМЕР_7 в авто кооперативі «Відрадний-1»по АДРЕСА_2, 1/3 частину автомобіля марки  «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску, та 1/3 частину грошових вкладів ОСОБА_4 на на рахунках №НОМЕР_5 та №НОМЕР_6 у відділенні №5445 Державного ощадного банку України.

В свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому просили визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 зі сплатою ОСОБА_3 грошової компенсації його частки, визнати за ОСОБА_3 право власності на гаражний бокс №НОМЕР_7 в кооперативі «Відрадний-1»по АДРЕСА_2 та грошової вклади на рахунках №НОМЕР_5 та №НОМЕР_6 у відділенні №5445 Державного ощадного банку України, стягнувши з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошову компенсацію решти його частки у спадковому майні, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на  автомобіль марки  «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску. В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просили відмовити в повному обсязі.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 та ОСОБА_2 через своїх представників неодноразово уточнювали позовні вимоги та відповідно до останніх уточнень, поданих заявою від 06.04.2010 року, просили в задоволенні первісного позову відмовити, усунути ОСОБА_1 від права на спадкування на підставі ч. 2 ст. 1224 ЦК України, усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 в користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1, повернути (віндикувати) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_1 автомобіль марки  «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіль марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2, гаражний бокс №НОМЕР_7 та криту автостоянку №НОМЕР_8 в кооперативі «Відрадний-1»по АДРЕСА_2, повернути (віндикувати) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_1 акції та заощадження померлого ОСОБА_4, стягнути з ОСОБА_1 вартість пошкодженого автомобіля марки «Мерседес Бенц 190», 1984 року випуску, д/н НОМЕР_3, в розмірі 7000 доларів США, скасувати рішення Департаменту ДАІ ГУМВС України в м. Києві та УДАІ ГУМВС України в Київській області щодо перереєстрації вказаних автомобілів та автомобіля марки «Ниссан Станца», 1985 року випуску, д/н НОМЕР_4, а також вилучити в ОСОБА_1 розписку від 08.11.1996 року та провести її експертизу для встановлення часу її виготовлення і притягнути ОСОБА_1 та посадових осіб П’ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності. Також просили стягнути з ОСОБА_1 10000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями останньої по розпорядженню майном та вчиненню перешкод у його використанні.

Під час розгляду зазначених позовів у даній цивільній справі ухвалою суду від 29.04.2010 року вимоги за ними було об’єднано в одне провадження з вимогами за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення, який перебував в провадження Солом'янського районного суду м. Києва та в якому ОСОБА_1 просила вселити її в квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з боку відповідачів їй вчиняються перешкоди у користуванні вказаною квартирою.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.12.2011 року позови ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розподіл спадкового майна та виділ його частки в натурі залишено без розгляду.

В судове засідання, що відбулось 20.12.2011 року та в якому розглядався позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребовування майна з чужого незаконного володіння, відповідач ОСОБА_1 не з’явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням відділення поштового зв’язку (а.с. 42).

Представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти заочного розгляду справи не заперечував, а тому суд у відповідності до ст. 224 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Уточнені позовні вимоги представник позивачів підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на підстави та обставини, зазначені в позовній заяві, уточненнях та поясненнях до неї.

Суд, заслухавши пояснення представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Встановлено, що 21.07.2005 року помер ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 4). ОСОБА_1 є дружиною померлого з 24.12.1999 року згідно із свідоцтвом про шлюб (т. 1 а.с. 5).

Також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми померлого згідно із свідоцтвами про народження ( т. 1 а.с.221, 222).

Встановлено, що заповітів відносно свого майна померлим ОСОБА_4 не складалося.

З матеріалів спадкової справи №732, заведеної П'ятою Київською державною нотаріальною конторою відносно майна померлого ОСОБА_4, встановлено, що спадкове майно складається з ? частини квартири АДРЕСА_1, гаражу №НОМЕР_7 в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2 та залишків коштів на рахунках №НОМЕР_9, №НОМЕР_5 та №НОМЕР_6 у відділенні №5445 Державного ощадного банку України.

З матеріалів цивільної справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 приватизована 17.06.1996 року на двох осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках (т. 1 а.с. 115, 204, т. 2 а.с. 243).

Гараж №НОМЕР_7 (гаражний бокс) в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2 належав ОСОБА_4 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 28.02.1995 року (т. 1 а.с. 184-186, т. 2 а.с. 234-244).

Також встановлено, що за даними УДАІ ГУМВС України в м. Києві за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки автомобіль марки  «Мерседес Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіль марки  «Мерседес Бенц 190», д/н НОМЕР_3 та автомобіль марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2.

Автомобіль марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2 було знято з обліку 22.09.2005 року і перереєстровано на гр. ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Автомобіль марки «Мерседес Бенц 190», д/н НОМЕР_3, пошкоджено внаслідок ДТП, що сталася 08.01.2006 року на автодорозі Київ-Чоп в с. Колоденка Рівненського району внаслідок порушення гр. ОСОБА_10, яка ним керувала, правил дорожнього руху. Внаслідок ДТП гр. ОСОБА_10 загинула.

Згідно з довідкою Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області автомобіль зберігається на спеціальному майданчику в м. Рівне.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Таким чином, суд приходить до висновку, що спадкове майно після померлого ОСОБА_4 має складатись з ? частини квартири АДРЕСА_1, гаражу АДРЕСА_2, автомобіля марки автомобіль марки  «Мерседес Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіля марки  «Мерседес Бенц 190», д/н НОМЕР_3 та автомобіля марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2, а також грошових коштів на рахунках №НОМЕР_9, №НОМЕР_5 та №НОМЕР_6 у відділенні №5445 Державного ощадного банку України.

Твердження позивачів ОСОБА_4 щодо наявності у власності померлого ОСОБА_4 критої автостоянки №НОМЕР_8 в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2 підтвердження в ході судового розгляду не знайшли та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (т. І а.с.184-186, т. ІІІ а.с. 208-211).

Згідно ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином спадкоємцями першої черги є ОСОБА_1 як дружина померлого, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як діти померлого.

Відповідно до своїх позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять усунути ОСОБА_1 від спадкування на підставі п. 2 ст. 1224 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Судом достовірно встановлено, що померлим ОСОБА_4 заповіт не складався, а отже ані зміненим, ані скасованим заповіт бути не міг.

Також суд не вбачає в матеріалах справи та в поясненнях сторін жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 перешкоджала померлому ОСОБА_4 скласти заповіт (змінити чи скасувати), чим сприяла збільшенню своєї частки.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 ознак, які б могли бути підставою для усунення її від спадкування відповідно до умов, визначених ч. 2 ст. 1224 ЦК України, а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.

В той же час з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що між сторонами склалися напружені відносини з приводу користування квартирою АДРЕСА_1, зокрема, вчиняються перешкоди у її користуванні.

Частиною 1 ст. 1267 ЦК України визначено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Таким чином, кожен із спадкоємців має рівний обсяг прав щодо користування спадковим майном і вчинення перешкод одним із спадкоємців іншому є неправомірним, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а отже ОСОБА_1 слід зобов’язати не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Щодо вимог позивачів ОСОБА_3 в частині віндикації майна, яким на їх думку неправомірно заволоділа ОСОБА_1, зокрема, автомобілів марки  «Мерседес Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіля марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2, гаражу АДРЕСА_2, критої автостоянки №НОМЕР_8 в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2, то суд відзначає таке.

Віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Так, статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, вбачається, що на підставі вказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребовування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

При цьому підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, тобто факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача тощо.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що на час розгляду справи позивачі ОСОБА_1 не є власниками автомобілів марки  «Мерседес Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіля марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2, гаражу АДРЕСА_2, критої автостоянки №НОМЕР_8 в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2, докази на підтвердження їхнього права власності на вказане майно відсутні, а отже позивачі не наділені правом на звернення з віндикаційним позовом, а тому в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити. При цьому слід зазначити, що за матеріалами цивільної справи твердження позивачів ОСОБА_1 щодо наявності у власності померлого ОСОБА_4 критої автостоянки №НОМЕР_8 в ГБК «Відрадний-1»по АДРЕСА_2 підтвердження в ході судового розгляду не знайшли та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (т. І а.с.184-186, т. ІІІ а.с. 208-211).

З цих же підстав суд вважає правильним відмовити в задоволенні позовних вимог щодо віндикації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з незаконного володіння ОСОБА_1 акцій та заощаджень померлого ОСОБА_4, зазначивши також, що за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи (що неможливо в разі вибуття з володіння власника речей, визначених родовими ознаками).

Щодо позовних вимог в частині зобов’язання ОСОБА_1 відшкодувати вартість пошкодженого автомобіля марки «Мерседес Бенц 190», 1984 року випуску, д/н НОМЕР_3, в розмірі 7000 доларів США, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що автомобіль марки «Мерседес Бенц 190», д/н НОМЕР_3, пошкоджено внаслідок ДТП, що сталася 08.01.2006 року на автодорозі Київ-Чоп в с. Колоденка Рівненського району внаслідок порушення гр. ОСОБА_10, яка ним керувала, правил дорожнього руху. Внаслідок ДТП гр. ОСОБА_10 загинула.

Згідно з довідкою Рівненського РВ УМВС України в Рівненській області автомобіль зберігається на спеціальному майданчику в м. Рівне.

Таким чином, вбачається, що позовні вимоги щодо відшкодування шкоди мають бути заявлені до особи, з вини якої така шкода завдана, тобто гр. ОСОБА_10 або у зв'язку з її смертю до її правонаступників.

Позивачами ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів на підтвердження причетності відповідача ОСОБА_1 до пошкодження вказаного автомобіля чи неправомірного його вибуття з володіння ОСОБА_4.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захисту своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Згідно ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особо як співвідповідача.

Зі змісту наведеної норми, які повністю кореспондується з вищевказаними нормами законів, вбачається, що право обирати коло осіб, до яких може бути пред’явлено позов, цілком належить позивачу і саме виходячи з його волі, наявність якої є обов’язковою і яка має бути виражена у відповідному клопотанні, суд має прийняти рішення щодо заміни певних осіб на інших, або залучення нових осіб у відповідному процесуальному статусі.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, викладеній у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», яка визначає, що при пред’явленні позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування шкоди завданої пошкодженням автомобіля марки «Мерседес Бенц 190», д/н НОМЕР_3, оскільки позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати.

З цих же підстав суд вважає правильним відмовити в задоволенні позовних вимог позивачів в частині скасування перереєстрації транспортних засобів: автомобіля марки  «Даймлер-Бенц 230Е», 1989 року випуску, д/н НОМЕР_1, автомобіль марки «Фіат Крома», 1990 року випуску, д/н НОМЕР_2, автомобіля марки «Мерседес Бенц 190», 1984 року випуску, д/н НОМЕР_3, належних померлому ОСОБА_4 та автомобіля марки «Ниссан Станца», 1985 року випуску, д/н НОМЕР_4, що належав ОСОБА_1.

Відносно вимог позивачів ОСОБА_1 в частині відшкодування ОСОБА_1 завданої їм моральної шкоди в розмірі 10000,00 гривень у зв'язку з неправомірними діями з розпорядження майном та вчинення перепон в користуванні, суд приходить до такого.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

          Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин справи щодо взаємовідносин сторін у справі з приводу користування спадковим майном, порушення прав позивачів на користування спадковим майном, тривалості цих обставин та часу, впродовж якого позивачі вживають зусиль до поновлення та захисту своїх прав як спадкоємців померлого батька, суд, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що суму відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачів, необхідно визначити в розмірі 1500,00 грн. кожному з позивачів.

Щодо позовних вимог позивачів в частині витребування у відповідача оригіналу розписки від 08.11.1996 року та проведення її експертизи, то суд не вважає можливим задовольнити такі вимоги, оскільки це є складовою частиною предмету та обсягу доказування позовних вимог та мало б вирішуватись за відповідним клопотанням особи, яка бере участь у розгляді справи, в ході її розгляду.

Заяви позивачів щодо порушення кримінальних справи відносно ОСОБА_1 та посадових осіб П’ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, ОСОБА_7 та притягнення їх до кримінальної відповідальності передані судом до Прокуратури Солом'янського району м. Києва відповідно до ст. 97 КПК України для прийняття відповідного рішення (т. ІІІ а.с. 79 81, 85, 104, 137, 140).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до остаточного висновку про необхідність, законність та правильність часткового задоволення позову, а саме в частині зобов’язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 1500,00 гривень кожному. В задоволенні решти позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві —пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню 171,00 гривня судових витрат в рівних частках, тобто по 85 гривень 50 копійок кожному.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 20.12.2011 року.

Відповідно до ст. 294 ЦПК України суд відзначає, що під час проголошення судом вступної та резолютивної частині рішення особи, які брали участь у справі, присутні не були.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, статтями 15, 20, 387, 1166, 1216-1221, 1224, 1258, 1261, 1267 Цивільного кодексу України, постановою Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 11, 27, 31, 33, 60, 88, 208, 209, 212, 214-216 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

в и р і ш и  в :

          Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про витребовування майна з чужого незаконного володіння –задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1500 (одна тисяча п’ятсот) гривень 00 копійок кожному.

В задоволенні решти вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати по 85 гривень 50 копійок кожному.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Солом'янський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: