Справа № 2-213/11

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2011 року                      Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:            головуючого судді                Руденко В.В.

            при секретарі                    Носенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за  позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи:  відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського РВ ДМУ України в Дніпропетровській області, орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення,-

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся із зазначеним позовом до відповідачів, в обґрунтування якого зазначила, що їй на підставі рішення суду від 2.11.1987 року належить домоволодіння АДРЕСА_1.  У грудні 2006 року позивач дозволила тимчасово пожити відповідачам, які є її сином та невісткою, в її будинку, після чого останні з їх неповнолітньою донькою вселились до будинку. Вона вимушена була звільнити їм кімнату площею 16,9 кв.м., а сама поселилась в кімнаті площею 9 кв.м. Крім неї та відповідачів, в будинку також проживає її донька з неповнолітньою дитиною. Після вселення до будинку відповідачі стали погано до неї ставитись, ображали, принижували, влаштовували сварки, перешкоджали в користування кухнею для приготування їжі, після чого вона вимушена була неодноразово звертатись до органів міліції. Останні попередили відповідачів про недопустимість у подальшому антисуспільної поведінки в побуті, але ті продовжують ображати та принижувати її, а останній час стали виганяти її з дому. Крім того позивачі не сплачують комунальні послуги. Вважає, що своїми діями відповідачі роблять неможливим спільне проживання з ними в одному будинку, тому підлягають виселенню на підставі закону. При цьому зазначає, що відповідач ОСОБА_2 з неповнолітньою донькою  зареєстрована  за адресою АДРЕСА_2, де вони проживали до вселення до неї в грудні 2006 року. Просить суд усунути їй перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з будинку АДРЕСА_1 та зобов’язати третю особу зняти з реєстрації відповідача ОСОБА_3 в зазначеному будинку.

     У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

          Відповідачі та їх представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, суду пояснили,що всі скандали в домі провокує позивач, вони на разі не мають іншого житла, оскільки лише будують свій будинок і він не придатний до проживання.  Проживати за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_2 вони також не можуть, так як це будинок її батьків, а брат останньої сплатив їй вартість частки у спадковому майні, на ці кошти вони добудовують будинок. Просили у позові відмовити.

          Представник третьої особи –органу опіки та піклування АНД районної в м. Дніпропетровську ради, в судовому засіданні просила винести рішення на розсуд суду.

Представник третьої особи –ВГІРФО АНД РВ ДМУ України в Дніпропетровській області, до суду не з’явився, надав заяву про розгляд справи у їх відсутність, а рішення винести на розсуд суду.

          Вислухавши сторони,  свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що позивачу на  підставі рішення АНД районного суду м. Дніпропетровська від 2.11.1987 року належить   домоволодіння АДРЕСА_1. У грудні 2006 року зі згоди позивача відповідачі та їх спільна неповнолітня дитина, ОСОБА_7, були вселені в зазначене домоволодіння для тимчасового проживання до закінчення будівництва відповідачами домоволодіння АДРЕСА_3. Відповідач ОСОБА_3 при вселенні був зареєстрований у зазначеному будинку. Вищевказані обставини визнаються сторонами і не підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до  ч.1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Статтею 157 ЖК України передбачено, що членів сім’ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України. Виселення провадиться у судовому порядку без надання жилого приміщення.

Судом встановлено, що між сторонами склалися вкрай неприязнені стосунки та між ними постійно відбуваються конфлікти, про що свідчать багаторазові звернення позивача до правоохоронних органів, що підтверджується копіями постанов про відмову в порушенні кримінальної справи щодо відповідачів за ст. 296 КК України від 13.07.2007 року, 14.08.2007 року , 21.07.2008 року, 22.10.2008 року, 2.03.2010 року. При цьому  з відповідачами правоохоронними органами постійно проводились бесіди профілактичного характеру і винесені офіційні застереження про недопущення в подальшому будь-яких протиправних дій щодо позивача, проте зазначені заходи виявилися безрезультатними. За таких обставин суд вважає, що спільне проживання сторін по справі в будинку АДРЕСА_1 є неможливим та суперечить правам позивача як власника будинку, таким чином, відповідачі підлягають виселенню з вищезгаданого будинку без надання іншого жилого приміщення, а вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

          У той же час суд вважає вимоги позивача щодо зняття відповідача з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, оскільки подані завчасно, так як  наслідком виселення особи з жилого приміщення є зняття такої особи з реєстрації в цьому приміщенні.

У відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 16,00 гривень, що складаються з витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу   та судового збору відповідно до ст.88 ЦПК України. В іншій частині судові витрати, а саме витрати на правову допомогу, належними та допустимими доказами суду не підтверджені, оскільки не надано договір про надання такої допомоги, а з квитанції про оплату правових послуг не вбачається, по якій саме справі складалась позовна заява.

          Суд не приймає до уваги заперечення проти позову відповідачів, оскільки відповідач ОСОБА_2 з неповнолітньою ОСОБА_7 мають право користування житлом - будинком по АДРЕСА_2, де зареєстровані в установленому законом порядку, таким чином, житлові права неповнолітньої дитини не порушені. Конфліктний характер позивача не є підставою для вчинення їй перешкод в користуванні власністю.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 386, 391 ЦК України,  ст. ст. 116, 157 ЖК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

          Позовні вимоги ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення задовольнити частково.

          Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю –будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  судові витрати по справі в розмірі 16,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в апеляційний суд через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: