Справа № 2-1314/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

27 квітня 2011 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді  Руденко В.В.,

при секретарі Носенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

     Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсними з кредитний договір №5800619 від 5 грудня 2007 року та іпотечний договір №5900631 від 5 грудня 2007 року, який укладено між ним та відповідачем. В обґрунтування позову зазначив, що  5.12.2007  року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №5800619 відповідно до якого банк надав позивачу кредит в розмірі 73000 доларів США на споживчі потреби, а саме для придбання нерухомості –домоволодіння №12 по вул. Швидкісній в м. Дніпропетровську. Вважає зазначений договір недійсним, оскільки його було укладено у доларах США, тоді як грошовою одиницею на території України відповідно до Конституції України та діючого законодавства є гривня, тобто відповідач не мав законних підстав надавати кредит  у доларах США, що відповідно до ст. 203 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»є підставою визнання кредитного договору недійсним.  Крім того, на момент укладання договору відповідач не мав індивідуальної ліцензії Національного банку України, що передбачено чинним законодавством. Також, 5.12.2007 року між ним та відповідачем було укладено іпотечний договір №5900631, який у зв’язку з недійсністю кредитного договору, також вважає недійсним. Крім того, посилається на той факт, що при укладанні вищезазначених договорів був відсутній дозвіл органу опіки та піклування, що є додатковою підставою для визнання вищевказаних договорів недійсними.

          У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, пояснення надав,аналогічні викладеним у позовній заяві.

          Представник відповідача  у судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином про слухання справи,  про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки, про причини неявки суд не повідомив, тому суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 224  ЦПК України.  

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають з наступних підстав.   

 Судом встановлено, що 5 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №5800619, відповідно до якого банк надав позивачу  кредит в розмірі 73000 доларів США на придбання нерухомості: домоволодіння №12 по вул. Швидкісній в м. Дніпропетровську. У рахунок забезпечення виконання всіх зобов’язань за вищевказаним кредитним договором в цей же день між сторонами було укладено іпотечний договір №5900631, предметом іпотеки за яким є домоволодіння №12 по вул. Швидкісній в м. Дніпропетровську.

Статтею 99 Конституції України  встановлено що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. Разом з тим, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Так основним законодавчим актом, регулюючим правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземні валюті  чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року та зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

З огляду на зазначене вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Що стосується вимог підпункту «в»п.4 ст.5 зазначено Декрету КМУ щодо наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою нормою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з роз’ясненням Національного Банку України від 07 грудня 2009 року № 13-210/7871-22612 - операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.   

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, позивачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсутності  у відповідача відповідних ліцензій на здійснення валютних операцій.    

Крім того, згідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або  припинення цивільних прав та обов'язків.   

Відповідно до ст. ст. 6, 627,628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.   

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.   

Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.   

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.   

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.   

Факт підписання позивачем кредитного договору свідчить про згоду останнього з його умовами, в тому числі про отримання кредиту у доларах США. Крім того, ніщо не перешкоджало позивачу отримати кредит у національній валюті,  доказів іншого позивач суду не надав.

Отже, судом встановлено, що оскільки спірний кредитний договір не суперечить положенням вищевказаних норм Закону, то немає підстав для визнання його недійсним.   Також, суд не вбачає підстав для  визнання іпотечного договору №5900631 від 5 грудня 2007 року, укладеного між сторонами, недійсним.

    Посилання позивача на відсутність дозволу органу опіки і піклування на укладання спірних договорів є безпідставними, оскільки  іпотечний договір укладався не щодо майна неповнолітньої особи, на момент укладання договору неповнолітні особи не мали права користування нерухомим майном, що є предметом іпотеки, таким чином, дозвіл органу опіки та піклування при укладанні спірних договорів згідно вимог ст. 71 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»не потребувався.   

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.10,11, 15, 57-60, 212-215,218,222,224 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»про визнання кредитного договору, договору іпотеки недійсними, –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Амур-Нижньодніпровський районний  суд  м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий