ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2769/25 Справа № 204/7708/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2025 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року у складі судді Приваліхіної А.І.

у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року АТ КБ “ПриватБанк” звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету - заяву № б/н від 01 серпня 2019 року.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Проте, взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 21 липня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 34997,61 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 28629,61 грн., заборгованості по простроченим процентам у розмірі 6368,00 грн., та яку просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року позов АТ КБ “ПриватБанк” задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором від 01 серпня 2019 року за тілом кредиту у розмірі 19124,43 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 1323,72 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19124,43 грн., оскільки будь-яких доказів на підтвердження заборгованості за тілом кредиту у більшому розмірі, як і факту збільшення кредитного ліміту відповідачу та його використання останнім, позивачем не надано. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд виходив із того, що позивачем не доведено факту погодження між сторонами розміру базової процентної ставки.

Не погодившись з рішенням суду в частині залишеного без задоволення позову про стягнення заборгованості за іншою частиною тіла кредиту та процентів за користування кредитом, АТ КБ “ПриватБанк” звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення в оскарженій частині та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідач при укладенні кредитного договору, був належним чином ознайомлений з умовами кредитування з використанням кредитної картки, у тому числі щодо сплати по процентам за користування кредитом. Підписавши анкету-заяву про приєднання до договору, відповідач висловив свою згоду на приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, яка разом з цими Умовами, та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Суд не перевірив доводи банку про те, що позичальник не оспорював факт укладення кредитного договору, а й визнав укладення договору, вчинивши дії, спрямовані на його виконання та часткове погашення заборгованості.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишеного без задоволення позову про стягнення заборгованості за іншою частиною тіла кредиту та процентів за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлено, що 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву АТ КБ “ПриватБанк” № б/н від 01 серпня 2019 року про отримання банківських послуг.

Відповідно до анкети-заяви, відповідач погодився з тим, що підписана анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Анкета-заява від 01 серпня 2019 року містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.

Крім цього, ОСОБА_1 10 серпня 2021 року підписав заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, за змістом якої вбачається, що останній приєднався до розділу “Загальні положення”, підрозділів “Кредитні картки”, “Поточні рахунки”, “Використання картки”, “Віддалені канали обслуговування”, “Оплата частинами та Миттєва розстрочка”, Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ “ПриватБанк”, що розміщені в мережі інтернет за адресою www.privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання заяви, які разом становлять договір банківського рахунка, та приймає всі права та обов`язки, встановлені в цьому Договорі та зобов`язався їх належним чином виконувати.

Паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем 01 серпня 2019 року, містить відомості щодо процентної ставки, що застосовується в разі невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту, однак дана інформація має загальний характер та є пропозицією до укладення кредитного договору та є актуальною до 16 серпня 2019 року.

На підтвердження позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого існує заборгованість станом на 21 липня 2024 року у розмірі 34997,61 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 28629,61 грн., заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом у розмірі 6368,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання від позивача і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як вбачається із анкети-заяви від 01 серпня 2019 року (а.с. 24), крім зазначених персональні даних відповідача щодо дати народження, місця проживання, реквізитів паспорту громадянина України, РНОКПП, місця роботи та розміру доходу, не містить даних про те, якого саме типу картку отримав відповідач та строку її дії, саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості.

Окрім цього, суд встановив, що заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10 серпня 2021 року також не містить жодних даних про те, яку саме картку отримав відповідач, строк її дії, та розмір наданого кредиту, номеру карткового рахунку, дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду, а тому вважав, що заява немає відношення до спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі анкети-заяви від 01 серпня 2019 року.

Разом з цим, підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту від 01 серпня 2019 року не підтверджує жодних домовленостей між АТ КБ “ПриватБанк” та відповідачем про істотні умови кредитного договору від 01 серпня 2019 року, а тому вважав неналежним доказом досягнення між сторонами згоди на укладення такого кредитного договору та погодження всіх його істотних умов.

Звертаючись з позовом до суду банк просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом.

Разом з тим, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді процентів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с. 24).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 серпня 2019 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Тобто в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої – договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період – з часу виникнення спірних правовідносин (01 серпня 2019 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08 серпня 2024 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Великою Палатою Верховного Суду викладена аналогічна правова позиція про неможливість застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.

Так, позивачем надано суду розрахунок заборгованості відповідача за період з 01 серпня 2019 року по 21 липня 2024 року, який містить змінні дані щодо відсоткової ставки (поточної, простроченої, при порушенні умов) та коефіцієнтів.

Також, з вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем у період часу, зокрема, у період часу з 01 квітня 2020 року по 05 квітня 2020 року, з 01 квітня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року здійснювалося нарахування відповідачу штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Враховуючи наведені положення ЦК України та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на усій території України встановлено з 12 березня 2020 року карантин, суд дійшов висновку, що починаючи з 12 березня 2020 року позичальника звільнено від обов`язку сплати пені за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а вказані нарахуванні позивачем здійснено незаконно.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що розрахунок заборгованості, що наданий позивачем на обґрунтування позову, є неналежним та недостатнім доказом для підтвердження позову.

Позивачем на підтвердження позову щодо користування відповідачем кредитними коштами за договором та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за процентами, надано виписку по карткових рахунках відповідача, якою не охоплено весь період спірних правовідносин сторін, отже, суд позбавлений можливості перевірити рух коштів по вказаним у ній рахункам.

Разом з тим, з вказаної виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитними коштами та ним фактично витрачено 242942,91 грн., з останню транзакцією 19 січня 2022 року, після чого фактичне користування кредитними коштами банку відповідачем не здійснювалося, а тіло кредиту збільшувалося за рахунок стягнення процентів за користування кредитом. При цьому, розмір кредитного ліміту розширявся за рахунок списання процентів, нарахування яких здійснювалося на суму фактично наданої відповідачу позики та розміру процентів за попередній місяць, а також суми комісії та пені, тобто сума процентів нараховувалася на суму позики + розмір процентів за попередні місяці + розмір пені та комісії.

Крім того, з наданої позивачем виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім у зазначений період часу з 02 серпня 2019 року по 01 січня 2023 року внесено грошові кошти на загальну суму 223818,48 грн.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц вказала на те, що оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ “ПриватБанк” не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично відповідачем використано кредитні кошти у розмірі 242942,91 грн., а повернуто банку кошти у розмірі 223818,48 грн., суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця вказаних сум у розмірі 19124,43 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19124,43 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами за кредитним договором погоджена процентна ставка за користування кредитним коштами, про що свідчить надана суду банківська виписка за весь період користування відповідачем кредитною карткою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наявна анкета-заява від 01 серпня 2019 року, містить лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію та не містять даних про умови кредитування.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку в частині вирішення позову про стягнення заборгованості за іншою частиною тіла кредиту та процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

                                                    У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 травня 2025 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна