14.11.2011                                                                                                    < копія >

                                                             ПОСТАНОВА

                                                       ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/7224/11

                    Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. < Текст > 

при секретаріТроценко О.О.  

за участю:

Від позивача:

Від відповідача: Стригунова Г.І.

Перепелиця О.А.

Савицька О.М.

< Текст > 

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РИФ" до Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №0001002301 від 29.06.2011р. та №0001052301 від 29.06.2011р.

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ» звернулося з  позовом до Центральної міжрайонної  державної податкової інспекції  у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та просить:

- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Кривому Розі Дніпропетровської області  № 0001002301 від 29.06.2011р., яким на підставі акту перевірки № 4345/230/20207364 від 15.06.2011р. збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «РИФ» за платежем податок на прибуток підприємств в частині суми 353 240 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем на 282 592,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 70 648,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центральної МДПІ у м. Кривому Розі Дніпропетровської області № 0001052301 від 29.06.2011р., яким на підставі акту перевірки № 4345/230/20207364 від 15.06.2011р. збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «РИФ» за платежем податок на додану вартість на 128 451 грн. 25 коп., в тому числі за основним платежем на 102 761 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 25 690,25 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що  Центральна МДПІ збільшила ТОВ «РИФ» грошові зобов’язання всупереч податкового законодавства України, а тому вважає, що вказані вище рішення являються протиправними і підлягають скасуванню, виходячи з того, що податкова інспекція пов’язує порушення податкового зобов’язання з господарськими операціями, які здійснювались ТОВ «РИФ» із ТОВ «Система-Резерв» згідно договору № 30/04 від 30.04.202010р. по придбанню у останнього будівельних матеріалів на суму 513 803,70 грн. у серпні 2010р. та позивач в порушення п.5.1,п.п.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» протиправно віднесено до податкового кредиту за серпень 2010р. суму 102 760,74 грн. ПДВ нарахованої постачальником на вартість проданого товару. Такі висновки обґрунтовані податковою інспекцією на підставі матеріалів позапланової  невиїзної документальної перевірки ТОВ «Система-Резерв» за відповідні періоди 2010р., у тому числі у правовідносинах ТОВ «Система-Резерв» із ТОВ «Е-Восток Україна», яке відповідно у серпні 2010р. мало правовідносини із ТОВ «Сорсум» стосовно якого ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт нікчемності правочину ТОВ «Сорсум» від 26.08.2010р. З огляду на  надані матеріали перевірок податкова інспекція зробила висновок про те, що внаслідок визнання правочину між ТОВ «РИФ» та ТОВ «Система-Резерв» нікчемним, а тому фактично і товар, перелік якого наведено в акті перевірки, отримано позивачем від невстановлених осіб, при цьому, спростовано правові підстави та документальне підтвердження реальності господарських операцій. У зв’язку з визнанням правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Система –Резерв» перевіркою встановлено і завищення валового доходу за серпень 2010р. в сумі 616 654 грн. в порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону про прибуток. Зазначене порушення відповідач пов’язує з тим, що було підтверджено наявність товару (будівельних матеріалів) використаних позивачем при здійсненні капітальних ремонтів на об’єктах ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», які враховані до собівартості виконаних робіт на вказаних обєктах. Однак, позивач не погоджується з вказаними висновками податкової інспекції, оскільки вони спростовуються даними бухгалтерського обліку, первинними бухгалтерськими документами, господарськими договорами, які зазначаються в акті перевірки та нормами податкового та іншого законодавства України. Крім того, факт виконання договору від 30.04.2010р. № 30/04 укладеного  позивачем  з ТОВ «Система–Резерв» щодо поставки у серпні 2010р. товару підтверджується податковими накладними, рахунками та видатковими накладними, а також банківськими виписками про оплату товару позивачем на  користь ТОВ «Система-Резерв». Крім того, зазначені матеріальні цінності за вказаним договором позивачем були обліковані в бухгалтерському обліку за серпень, вересень 2010р., податкові накладні занесені до реєстру отриманих податкових накладних за серпень 2010р. та в подальшому вказані матеріальні цінності використані позивачем  у господарській діяльності при виконання підрядних робіт за договорами підряду від 26.01.2010р. ; 140, від 13.04.2010р. № 1662 укладеними ТОВ «РИФ» та ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Використання  вказаних будівельних матеріалів підтверджено первинними бухгалтерськими документами за серпень 2010р., а саме: рахунками, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами прийому виконаних підрядних робіт, актами використання матеріалів підрядника та податковими накладними. Податкові накладні, які складені позивачем на вартість підрядних робіт враховані в реєстрі виданих податкових накладних за серпень 2010р. На думку представника позивача, податковий орган, прийнявши спірні податкові рішення щодо позивача своїх зобов’язань, визначених ст. 21 Податкового кодексу України не виконав та прийняв рішення всупереч Закону України  про прибуток та Закону про ПДВ.

Представник  позивача в судовому засіданні  вищезазначені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні повністю посилаючись на те, що  оскільки  внаслідок визнання договору між ТОВ «Система-Резерв» та ТОВ «РИФ» нікчемним спростовано правові наслідки та документальне підтвердження щодо реальності господарських операцій, а тому фактично товар за договором був отриманий позивачем від невстановлених осіб без укладення будь-яких угод за відсутності документального підтвердження оплати за нього, тобто, придбаний товар повинен бути включений до складу валового доходу як безоплатно отриманий товар. Також, відповідач посилається на те, що порушення, виявлені ним в результаті перевірки позивача стосовно валових витрат зроблені на підставі отриманих від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська матеріалів позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Система Резерв» по правовідносинах з платниками податків ТОВ «Е-Восток Україна» за результатами якої встановлено, що ТОВ «Система Резерв» здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вимоги третіх осіб та відсутність об’єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за серпень 2010р. в розумінні ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В ході перевірки  податковою інспекцією було встановлено, що ТОВ «РИФ» співпрацювало з ТОВ «Система Резерв», оскільки між ними було укладено договір поставки № 30/04 від 30.04.2010р. та надані до перевірки первинні  документи щодо виконання цього договору  за якими встановлено, що позивач до складу валових витрат 3 кварталу 2010р. включив витрати на придбання матеріалів, які отримано від ТОВ «Система Резерв» у серпні 2010р. на суму 513 803.70 коп. Для підтвердження отримання матеріалів підприємством позивача надані рахунки, податкові накладні на придбаний товар, які було позивачем обліковані у бухгалтерському обліку та в подальшому  списані на витрати при виконанні капітальних ремонтних робіт на об’єктах ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Однак  до перевірки позивачем не було надано жодного первинного документа, перевізного документа (товарно-транспортних накладних) на перевезення будівельних матеріалів на територію орендованого складу ТОВ «РИФ», а також перевезення матеріалів з орендованого складу  ТОВ «РИФ» на промплощадку ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Крім того, в накладних на отримання товарів не зафіксовано місце передачі та отримання. Оскільки внаслідок визнання правочину (угоди) між ТОВ «РИФ» та ТОВ «Система Резерв»  нікчемним спростовано правові наслідки та документальне підтвердження щодо реальності господарських операцій, тому фактично товар, використаний позивачем у власному виробництві (діяльності) був отриманий від невстановлених осіб без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього. Щодо порушень, виявлених в результаті перевірки стосовно податкового кредиту, то в ході проведення планової документальної перевірки ТОВ «РИФ» за період з 01.10.2009р. – 31.03.2011р. встановлено проведення господарських операцій визнаних «нікчемними» по ланцюгу:  ТОВ «Е-Восток Україна» - ТОВ «Система Резерв» - ТОВ «РИФ». За викладеного, представники відповідача вважають, що дії податкової інспекції щодо винесення  оскаржуваних рішень від 29.06.2011р. є законними та здійсненими у відповідності до чинного законодавства України, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими та, як наслідок, є такими що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.10.2011р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та  відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм  належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про  необхідність  задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України  закони та інші  нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми  законів, які діяли на момент виникнення правовідносин (серпень2010р.), тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний в редакції станом на  2010р.) та норми Податкового кодексу України виходячи з того, що перевірка позивача податковим органом здійснена у червні 2011р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход – загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до  п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 ст. 5 вказаного Закону наведений перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат та визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку ( ч.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5).

Статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачені правила ведення податкового обліку та визначено: податкові періоди (п.11.1 ст.11); дата збільшення валових витрат (п.11.1 ст.11); дата збільшення валового доходу (п.11.3 ст.11).

У відповідності  до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті  1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.)  визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду  складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого  звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання   в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом,   спорудженням)   основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій  в   необоротні капітальні   активи),  у  тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого використання  у  виробництві  та/або  поставці  товарів (послуг)   для  оподатковуваних  операцій  у  межах  господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового  кредиту  виникає  незалежно від  того,  чи  такі  товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних    операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду,  а також  від  того,  чи  здійснював  платник податку оподатковувані   операції   протягом   такого   звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися  в  операціях,  які не є об'єктом оподаткування згідно  зі  статтею  3   цього   Закону   або   звільняються   від оподаткування  згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до  складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні  фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного  станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов’язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що  у період з 18.05.2011р. по 07.06.2011р. Центральною міжрайонною  державною податковою інспекцією  у м. Кривому Розі Дніпропетровської області було проведено   документальну планову виїзну   перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ» з питань  дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.

За результатами зазначеної перевірки  податковою інспекцією було складено акт від 15.06.2011р. № 4345/230/20207364 за висновками якого встановлено порушення позивачем:

1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в  редакції Закону від 04.05.1997р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) за результатами чого підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 330102 грн., в тому числі за 3 квартал 2010року в сумі – 290025 грн., за 4 квартал 2010року в сумі 40077 грн.;

2) ст. 3, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), завищено податковий кредит на загальну суму 102 761, в тому числі: за серпень 2010 року – 102761 грн.(а.с.15-36, том 1 ).

Також в акті перевірки  міститься посилання і на те, що  господарські операції здійснені   ТОВ «РИФ» та ТОВ «Система-Резерв» по договору поставки № 30/04 від 30.04.2010р. є нікчемними по ланцюгу ТОВ «Е-Восток Україна»- ТОВ «Система-Резерв» - ТОВ «РИФ» на підставі матеріалів перевірок інших податкових інспекцій   господарської діяльності  ТОВ «Е-Восток Україна», ТОВ «Система-Резерв» та зазначено про те, що позивачем був отриманий  товар  від невстановлених осіб без укладення будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, 29.06.2011р. податковим органом були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0001002301, в якому зазначено про порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1, абз. 4 п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону від 04.05.1997р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями) та визначено до сплати податок на прибуток приватних підприємств  за основним платежем 330102 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 82525,5 грн. ( а.с. 12 том 1);

- податкове повідомлення-рішення № 0001052301, в якому зазначено про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2,  п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та визначено до сплати податок на додану вартість за основним платежем 102761 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 25690,25 грн. (а.с.13 том 1).

Як вбачається із наданих суду документів,  позивач у серпні 2010р. мав взаємовідносини з ТОВ «Система-Резерв»  про що свідчить укладений між зазначеними сторонами договір № 30/40 від 30.04.2010р. за умовами якого позивач придбав у ТОВ «Система-Резерв» будівельні матеріали згідно накладних на відпуск товару,  рахунків на оплату,  податкових накладних, які наявні в матеріалах справи (а.с.59-86 том 1).

Факт  реальності  здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ТОВ «РИФ» підтверджується   банківськими виписками щодо оплати за зазначену продукцію,  копією аналітичного журналу-ордеру по рахунку 20.1 за серпень 2010р, копією аналітичного журналу – ордеру по рахунку 63.1 за серпень 2010р., копією аналітичного журналу-ордеру по рахунку 63.1 за вересень 2010р., копією картки рахунку: 20.1 за серпень 2010р., копією реєстру отриманих податкових накладних, а також копією податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010р., які наявні в матеріалах справи (а.с.91 – 116, том 1).

Крім того, з копій платіжних доручень, наявних у справи вбачається, що позивач перерахував на користь ТОВ «Система-Резерв» за будівельні матеріали грошові кошти у вересні 2010р. за придбання будівельних матеріалів згідно  наданих рахунків на оплату (а.с.18-29 том 2).

Факт наявності у позивача складських приміщень для зберігання будівельних матеріалів підтверджується копією договору оренди від 02.01.2010р. укладеного між позивачем та ТОВ «Тант’єма» (а.с.51-52 том 2).

Станом на момент проведення господарської операції  позивачем з ТОВ «Система-Резерв», останній знаходився в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ до 17.11.2010р., що   підтверджується даними з офіційного веб-сайту ДПА України та не заперечувалося  відповідачем у ході  судового розгляду справи (а.с. 204 том 1).

Факт використання придбаних позивачем у ТОВ «Система-Резерв» будівельних матеріалів у своїй господарській діяльності підтверджується тим, що згідно із наданих суду статутних документів видно, що  одним із видів господарської діяльності позивача є виконання будівельних робіт (а.с.189-197 том 1).

Також із копії ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України  № 119651 від 04.08.2006р. № 32-Л видно, що позивач має право здійснювати будівельну діяльність згідно з наданим переліком робіт, а також згідно дозволу на початок виконання робіт з підвищеної небезпеки (а.с.30-36 том 2).

Так,  у  процесі  своєї господарської діяльності позивачем були укладені договори підряду з ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»  № 140 від 26.01.2010р. та № 1662 від 13.04.2010р. за якими позивач виконав для останнього будівельні роботи з капітального ремонту у ході якого використав  будівельні матеріали, придбані у ТОВ «Система-Резерв», що підтверджується копіями зазначених договорів, планами-графіками на виконання робіт,, додатковими угодами до договорів, податковими накладними, рахунком № 31 від 20.08.2010р., актами приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2010р., відомостями ресурсів до локального кошторису, виписками банку, які свідчать про оплату  виконаних робіт на користь позивача та іншими бухгалтерськими документами, які наявні в матеріалах справи (а.с.118-186 том 1, 37-44 том 2).

Отже,  вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем  будівельних матеріалів за договором поставки № 30/04 від 30.04.2010р. у  серпні 2010р. від  ТОВ «Система-Резерв» та  позивачем в подальшому було використано ці будівельні матеріали у своїй господарській діяльності у ході проведення виконання робіт за договорами підряду, укладеними позивачем з ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, банківських виписках на оплату,  в актах виконаних робіт за серпень 2010р. та в інших бухгалтерських документах, які наведені вище,  позивачем здійснено  оплату  на користь  ТОВ «Система-Резерв» за придбані будівельні матеріали  шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом  копій наданих банківських виписок та копій платіжних доручень видно, що позивачем у складі  сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність  придбаних у ТОВ «Система-Резерв» будівельних матеріалів та використання  їх у господарській діяльності позивача підтверджено представником відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі інших актів перевірки, які були надані податковій інспекції щодо перевірки контрагентів позивача на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочину по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

Відповідно до ст.19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції  податкових органів, а саме: державні  податкові інспекції в районах, містах без районного поділу,  районах  у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні  податкові  інспекції  виконують  такі  функції:  здійснюють   контроль  за  своєчасністю,  достовірністю, повнотою  нарахування  та  сплати  податків  та  зборів; забезпечують  облік  платників  податків,  інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження  цих  податків, платежів,  а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання  платниками  податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів,  пов'язаних  з  обчисленням податків,  інших платежів,  а також перевіряють достовірність  цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових   санкцій,   передбачених   цим   Законом та іншими законодавчими    актами    України    за   порушення   податкового законодавства, а  також  стягнення  адміністративних  штрафів   за порушення  податкового законодавства,  допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують  причини  і  оцінюють  дані  про факти порушень податкового законодавства;  проводять  перевірки  фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України;  за   дорученням  спеціальних  підрозділів  по  боротьбі  з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та  достовірності  документів,  пов'язаних з обчисленням і сплатою податків,   інших   платежів  в  порядку,  встановленому  законом; подають   до  судів  позови  до  підприємств,  установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход  держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках  -  коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також  про  стягнення  заборгованості  перед бюджетом і державними цільовими  фондами  за  рахунок  їх майна;  звертаються  до  суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності  нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого  законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на  органи державної податкової  служби.  Письмові  повідомлення  про  такі запрошення надсилаються в порядку,  встановленому статтею 42 цього Кодексу,  не  пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами,  в яких зазначаються підстави запрошення, дата  і  час,  на  які  запрошується платник податків (представник платника податків);  під час проведення  виїзних  перевірок  отримувати  у платників податків (представників  платників  податків)  копії документів  (засвідчені  підписом  платника  податків   або   його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль  за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників   податків   (крім Національного  банку  України)  в   порядку,   встановленому   цим Кодексом; вимагати  від платників податків,  що перевіряються в ході  перевірок,  проведення   інвентаризації   основних   фондів, товарно-матеріальних   цінностей,  коштів,  у  тому  числі  зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків  (його  посадових  осіб  або осіб,   які   здійснюють  готівкові  розрахунки  та/або  проводять діяльність,  що підлягає  ліцензуванню  та/або  патентуванню)  від проведення  інвентаризації  основних фондів,  товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки),  передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів,  їх  копій  (за  умови  наявності  таких документів)  застосовуються  заходи,  передбачені статтею 94 цього Кодексу; для   здійснення   функцій,   визначених   податковим законодавством,  отримувати  безоплатно від платників податків,  у тому числі  благодійних  та  інших  неприбуткових  організацій,  у порядку,  визначеному  цим Кодексом,  інформацію,  довідки,  копії документів  (засвідчені  підписом  платника  податків   або   його посадовою   особою   та  скріплені  печаткою  (за  наявності)  про фінансово-господарську  діяльність,  отримувані  доходи,   видатки платників податків та іншу інформацію,  пов'язану з обчисленням та сплатою  податків,   дотриманням   вимог   іншого   законодавства, здійснення   контролю   за  яким  покладено  на  органи  державної податкової служби,  а також фінансову та статистичну звітність,  в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під  час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені  підписом  платника податків  або  його  посадовою особою та скріплені печаткою),  які свідчать  про  порушення  податкового  та  іншого   законодавства, контроль  за  дотриманням  якого  покладено  на  органи  державної податкової  служби,  та  отримувати  їх  у  платників  податків  у порядку, встановленому цим Кодексом;  під  час  проведення  перевірок вивчати та перевіряти первинні документи,  які  використовуються  в  бухгалтерському  та податковому   обліку,   інші   регістри,   фінансову,  статистичну звітність,  пов'язані з обчисленням і сплатою податків та  зборів, виконанням  вимог  іншого  законодавства,  контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються  до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

З аналізу  вищенаведених норм  чинного законодавства  України, вбачається, що відповідачу відповідно до  покладених на нього функцій та  повноважень  не надано право щодо  встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених  суб’єктами господарювання при перевірці  їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 15.06.2011р., оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих  податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6,19 Конституції України, ст.ст.20,21 Податкового кодексу України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договору у акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на липень-вересень2010р.) передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.) визначено, що правочин вважається таким. Що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

          1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

  2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу, договори на виконання ремонтних робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не було надано суду належних доказів встановлення вини  та умислу позивача  щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі  щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що кримінальна справа органами податкової міліції  відносно посадових осіб позивача за результатами даної перевірки не порушувалась.

Акт перевірки від 15.06.2011р. не тільки не містить посилань про  вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу  позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і  на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 15.06.2011р. про нікчемність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини  очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини  посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень  як  представника позивача, так і  представників відповідачів встановлено, що податковий орган  після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами  вищевказаних договорів  до  органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), які були  укладені  між позивачем та   ТОВ «Система-Резерв» відсутні. Не надано суду також і  вироків суду  відносно посадових осіб   як вищезазначених посадових осіб контрагента, так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки  фактично не містить посилань на відсутність документів  бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Система-Резерв», а також ТОВ «Е-Восток-Україна», однак, як встановлено в судовому засіданні позивач не мав будь-яких договірних зобов’язань з ТОВ «Е-Восток-Україна», а договірні відносини позивача з ТОВ «Система-Резерв» підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо  купівлі-продажу товару, документами щодо виконання робіт за договорами підряду, оплатою проведеною позивачем за придбаний товар  у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і ПДВ в розмірі 20%.

Пунктом 1.3 статті 1 та статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на 2010р.) покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цим сум ПДВ до Державного бюджету.

           Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного станом на  2010року та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинного станом на  2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість» не пов’язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

          Чинне законодавство не встановлює обов’язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  суб'єктів  владних  повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов’язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов’язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов’язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов’язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69  зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагент позивача - ТОВ «Система-Резерв» не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку на додану вартість до бюджету це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для ним та така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Частина 1 статті 71 КАС України  встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а  ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 15.06.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи  правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів  вини  позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина та умисел позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представник відповідача в судовому засіданні вказав на те, що податковий орган за результатами вказаної перевірки не звертався до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на серпень 2010р.  вищевказаний контрагент позивача  не мав права  на складання  податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи  свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарських операцій  ТОВ «Система-Резерв».

Посилання   також відповідача у акті перевірки про відсутність у  позивача документів, які підтверджують перевезення придбаних у ТОВ «Система-Резерв» будівельних  документів є безпідставними, оскільки відсутність таких документів не є беззаперечним доказом того, що господарська операція не була здійснена та  документи щодо перевезення є обов’язковою складовою частини саме договору на перевезення, а не щодо договору поставки або купівлі-продажу.

Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з ТОВ «Система-Резерв» на основі наявного договору, який не визнаний недійсним (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних  первинних бухгалтерських документів, які  відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

А виходячи з того, що позивачем податковий кредит  було сформований правомірно, то  останнім не було занижено і податок на прибуток, а тому посилання відповідача в акті перевірки від 15.06.2011р. на порушення позивачем п.5.1.п.п.5.2.1,п.5.2, абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та спростовуються наданими позивачем доказами, які досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

За викладеного, суд дійшов висновку, що  висновки  відповідача, зазначені у акті перевірки від 15.06.2011р. щодо нікчемності правочинів є  протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та  не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до  ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з того, що висновки відповідача, зазначені в акті  від 15.06.2011р. є безпідставними та неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.06.2011р. № 0001002301 в частині збільшення позивачу грошового зобов’язання за основним платежем на 282 592,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 70 648 грн., №0001052301, прийнятих на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що позивачем при  подачі позову до суду понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 3 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією №6722\з73 від 29.06.2011р. (а.с.3), а відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже,  судові витрати, понесені позивачем та підтверджені  вищенаведеними належними доказами  підлягають стягненню з Державного бюджету  України на користь позивача у розмірі 3 грн. 40 коп.

 Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122,  160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -

          ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву  Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ» до Центральної міжрайонної  державної податкової інспекції  у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2011р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області від 29.06.2011р.:

-          № 0001002301, яким на підставі акту перевірки № 4345/230/20207364 від 15.06.2011р. збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «РИФ» за платежем податок на прибуток підприємств в частині суми 353 240 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем на 282 592,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 70 648,00 грн.;

-          № 0001052301, яким на підставі акту перевірки № 4345/230/20207364 від 15.06.2011р. збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «РИФ» за платежем податок на додану вартість на 128 451 грн. 25 коп., в тому числі за основним платежем на 102 761 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 25 690,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ» (50007, м. Кривий Ріг, вул. Іллічівська, 75, ЄДРПОУ 20207364) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд  шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені  статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений   31.10.2011р.

Суддя                  < (підпис) >

< Список >

< Список >

< Список >С.О. Конєва

< Текст >