02.11.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0470/12960/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О. < Текст >
при секретаріТроценко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача ОСОБА_3
Міщенко П.М.
< Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про зобов’язання зареєструвати право власності
ВСТАНОВИВ:
13.10.2011р. ОСОБА_5 звернувся з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та просить:
- визнати дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради щодо відмови в реєстрації права власності за фізичною особою - ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) на нежитлову будівлю літ. А ( готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1272/09 від 12.06.2009р. – незаконними;
- зобов’язати Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за фізичною особою – ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) право власності на нежитлову будівлю літ. А (готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1272/09 від 12.06.2009р.
Свої позовні вимоги ОСОБА_5 обґрунтовує тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1272/09 від 12.06.2009р. за ним визнано право власності на нежитлову будівлю літ. А (готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1. 20.09.2011р. позивач звернувся до відповідача з заявою стосовно проведення державної реєстрації на вищевказане нерухоме майно, однак 29.09.2011р. відповідач рішенням № 7463/07 відмовив у реєстрації на вказані у рішенні суду об’єкти нерухомого майна на підставі того, що вищевказане нерухоме майно підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню в зв’язку з реконструкцією, переобладнанням та зміною функціонального призначення посилаючись на п.п.1.6, 3.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5. Позивач вважає таку відмову відповідача у проведенні державної реєстрації нерухомого майна за рішенням суду необґрунтованою та такою, що немає законних підстав, оскільки рішення Жовтневого районного суду від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09 набрало законної сили і згідно до ст. 124 Конституції України є обов’язковим до виконання на всій території України та п.10 переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об’єкти нерухомого майна Тимчасового Положення № 7/5 від 07.02.2002р. не містить посилань на наявність чи відсутність акту введення в експлуатацію та не є підставою для відмови в реєстрації права власності. Позивач також зазначає, що відповідач не уповноважений давати оцінку обставинам, які вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили і є обов’язковим для виконання. На думку позивача, відповідачем порушені норми ст. 124 Конституції України, п. 10 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, а також ч. 4 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які беруть участь у справі, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виникнення здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об’єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року № 157/6465(з наступними змінами та доповненнями).
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09 за ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) визнано право власності на незавершене будівництво літ. А, загальною зовнішньою площею 1404 кв.м. (готовність 87%), незавершене будівництво літ. Б (готовність 87%), загальною зовнішньою площею 403,8 кв.м. та підпірну стінку № 1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію (а.с.17-20).
Зазначене рішення суду набрало законної сили 23.06.2009 року, що підтверджується відповідною відміткою суду (а.с.20).
Згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень зазначеного вище Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
З метою реєстрації права власності на вищезазначене нерухоме майно, позивач - ОСОБА_5 звернувся 20.09.2011р. до відповідача з відповідною заявою щодо реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно, що розташоване у АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09.
29.09.2011 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. А (готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1 з посиланням на п. 3.5.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року № 157/6465(із змінами та доповненнями станом на 28.07.2010р., що набрали чинності 01.10.2010р.), яким передбачено, що у державній реєстрації права на нерухоме майно може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Крім того, відмова відповідача також обґрунтована тим, що позивачем у порушення п.4.2 Тимчасового положення до заяви про державну реєстрацію не додано документів, що посвідчують право на земельну ділянку та дозвіл на виконання будівельних робіт, їх копії, виходячи з того, що вказані нежитлові будівлі є незакінченим будівництвом. Також, рішення відповідача про відмову у реєстрації права власності містить і посилання на аналіз змісту рішення Жовтневого районного суду від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09 в якому зазначено, що право власності визнано за ОСОБА_5, але згідно наданої копії паспорту громадянина України зазначено – «ОСОБА_5» (а.с.21-23).
Однак, з висновками відповідача, викладеними у вказаному рішенні відповідача, погодитися не можна, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до пункту 9 частини 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено, зокрема, обов’язковість рішення суду.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
За частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також передбачає, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду.
У ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» наведений вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права, до якого наведені відповідачем підстави не віднесені.
За ч. 3 статті 24 цього ж Закону, відмова у державній реєстрації прав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Тобто, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_5 у реєстрації права власності є неправомірними, безпідставними та необґрунтованими, що тягне за собою визнання дій відповідача незаконними, а рішення таким, що підлягає скасуванню.
Посилання відповідача в його рішенні на необхідність надання позивачем документів, що посвідчують право на земельну ділянку та дозволу за виконання будівельних робіт, їх копії, введення нерухомого майна у експлуатацію є безпідставними, так як ці питання були досліджені та вирішені рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09.
Згідно пункту 10 додатку 2 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно до Тимчасового положення №7/5, рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом для здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином, суд дійшов висновку, що під час здійснення реєстрації права власності на підставі рішення суду надання будь-яких інших додаткових документів не передбачено.
Також, судом приймається до уваги і лист Міністерства юстиції України від 19.10.2007р. № 19-39-827 у якому роз’яснено, що у разі, якщо право власності на новостворене нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право є – свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагається.
Згідно пункту 3.8 Тимчасового положення та роз’яснення Міністерства юстиції України від 22.06.2007 року № 19-32/30 «Щодо надання роз’яснення стосовно рішень судів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна», передбачено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності.
Отже, відмовляючи у реєстрації права власності відповідач фактично провів правовий аналіз законності та обґрунтованості рішення суду, що не відноситься до компетенції відповідача.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження відповідача щодо трактування законів, кодексів та інших нормативно-правових документів, рішень суду, тощо.
Є безпідставними також посилання відповідача і на те, що у рішенні суду визнано право власності за «ОСОБА_5» на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а згідно копії паспорту позивача в ньому зазначено – «ОСОБА_5», оскільки у паспорті громадянина України зазначається прізвище, ім’я та по-батькові позивача в називному відмінку, тоді як в рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, а також в цьому рішенні суду зазначається прізвище, ім’я та по-батькові позивача в орудному відмінку, що не суперечить нормам чинного законодавства України, а фізична особа, при цьому, встановлюється в тому числі і за номером ідентифікаційного коду та зазначене не є підставою для відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно.
Таким чином, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.06.2009р. у справі № 2-1272/09 за ОСОБА_5 ( за паспортом –ОСОБА_5) - позивач у справі – визнано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без акту введення в експлуатацію, яке набрало законної сили 23.06.2009р., а отже підлягає виконанню відповідно до вимог Конституції України та наведених вище приписів Законів України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За викладеного, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав і інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та, визнаючи дії відповідача щодо прийняття рішення від 29.09.2011р. незаконними, слід також вказане рішення про відмову в державній реєстрації прав скасувати.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представник відповідача у ході судового розгляду справи не довів правомірності та обґрунтованості прийняття свого рішення про відмову позивачеві у державній реєстрації права власності на підставі рішення суду.
За викладеного, суд дійшов висновку, що рішення суб’єкта владних повноважень від 29.09.2011р. не відповідає вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.
За таких обставин, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, що полягають у відмові відповідача виконати покладені на нього державою повноваження, а саме: зареєструвати нерухоме майно за власником на підставі правовстановлюючого документу – рішення суду, яке набрало законної сили, є правомірним.
Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Отже, з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп., які сплачені позивачем за квитанцією № ПН179 від 13.10.2011р. (а.с.6).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12,71,86, 94, 122,160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про визнання дій відповідача незаконними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.
Визнати дії Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради щодо відмови в реєстрації права власності за фізичною особою - ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) на нежитлову будівлю літ. А (готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1272/09 від 12.06.2009р. – незаконними;
- скасувати рішення про відмову в державній реєстрації прав Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 29.09.2011р.;
- зобов’язати Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради зареєструвати за фізичною особою – ОСОБА_5 (ІНН НОМЕР_1) – право власності на нежитлову будівлю літ. А (готовністю 87%) та на нежитлову будівлю літ. Б (готовністю 87%) за адресою: АДРЕСА_1, без акту введення в експлуатацію на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 2-1272/09 від 12.06.2009р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 01.11.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.О. Конєва
< Текст >