26.12.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/14108/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О. < Текст >
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Перепелиця Ю.В. < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області третя особа: ОСОБА_4 про скасування постанови про накладення арешту, акту опису та арешту на майно, -
ВСТАНОВИВ:
31.10.2011р. Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та просить скасувати постанови про накладення арешту та акти опису та арешту в частині накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.10.2011р. на адресу позивача надійшла вимога № 1114/25483 від 07.10.2011р. згідно якої відповідачем було накладено арешт на все майно, яке належить на праві власності ОСОБА_4, в тому числі і на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Арешт на вказане нерухоме майно було накладено у межах виконання виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 2-1425/2010 про стягнення з боржника суми боргу на користь ПАТ «УкрСиббанк». Позивач вважає, що накладення арешту на вказану квартиру та подальша її реалізація є порушенням права позивача як іпотекодержателя на задоволення своїх майбутніх вимог за рахунок вказаного майна, оскільки зазначена квартира передана ОСОБА_4 в іпотеку позивачеві на підставі іпотечного договору 087/07/01/06 від 19.12.2007р. в якості забезпечення виконання зобов’язань останнього по кредитному договору № 087/07-ФЛ/06 від 19.12.2007р. згідно до якого гр. ОСОБА_4 були надані кредитні кошти в сумі 770 000 грн. на строк до 10.12.2024р. 19.12.2007р. приватним нотаріусом було внесено запис до Єдиного реєстру заборон про заборону відчуження зазначеної квартири. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотеко держатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами чи вимогами яких не передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. У зв’язку з наведеним позивач вважає, що він має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншими особами. Також позивач посилається і на ч. 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. У разі реалізації об’єкта нерухомості, на який накладено арешт, для погашення боргу гр. ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк», кредит, по якому зазначене майно перебуває в іпотеці позивача залишиться без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з’явився двічі 14.11.2011р. та 07.12.2011р., причину неявки не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності не звернувся, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями (а.с.46, 48).
Третя особа – ОСОБА_4, в судове засідання не з’явився, причину неявки не повідомив, з клопотанням не звернувся, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. 11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с.50,51)
Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повторного неприбуття відповідача - суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача та третьої особи про час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності відповідача та третьої особи відповідно до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі доказами.
У ході судового розгляду справи судом встановлено, що 19.12.2007р. між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та гр. ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № 087/-7/01/06 в якості забезпечення виконання зобов’язань останнього по кредитному договору № 087/07-ФЛ/06 від 19.12.2007р. Предметом даного іпотечного договору є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить гр. ОСОБА_4(а.с.5-6).
19.12.2007р. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис про заборону відчуження вищевказаної квартири, яка була передана в іпотеку позивачеві, що підтверджується копією витягу з реєстру за № 16130654 (а.с.70).
11.10.2011р. на адресу Філії «Дніпропетровського регіонального управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» надійшла вимога від 07.10.2011р. № 1114/25483 від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області щодо надання інформації відносно боржника – ОСОБА_4.
Зі змісту вказаної вимоги вбачається, що відділом ДВС у межах виконавчого документу, а саме: виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 2-1425/2010 від 11.03.2011р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 3191927 грн. 08 коп., 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 3193657 грн. 08 коп., накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику – ОСОБА_4 на підставі власності. Також, зазначена вимога ДВС містить посилання на те, що державним виконавцем встановлено, що згідно Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, в іпотеці ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» перебуває нерухоме майно – квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 згідно іпотечного договору № 087/07/01/06 від 19.12.2007р. При цьому, орган ДВС згідно припису ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» роз’яснив у даній вимозі про те, що заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (а.с. 8).
Позивач вважає, що накладення відповідачем арешту на вказану вище квартиру, яка перебуває в іпотеці у позивача, подальша її реалізація є порушенням права позивача як іпотекодержателя на задоволення своїх майбутніх вимог за рахунок вказаного майна, оскільки саме іпотекодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншими особами у відповідності до вимог ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку».
При цьому, позивачем наданий розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором , яка станом на 21.10.2011р. становить 1486 184 грн. 19 коп. (а.с.9).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 1,2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Згідно ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
З аналізу наведених вище ст.ст. 25, 54 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що державний виконавець у разі відкриття виконавчого провадження одночасно за заявою стягувача має право накладати арешт на все майно та кошти боржника, а заставодержатель відповідно до ст. 54 вказаного Закону не позбавлений, при цьому, права на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, державний виконавець ДВС 07.10.2011р. у відповідності до вимог ст. 25, ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого документу з одночасним накладенням арешту на майно боржника та повідомив позивача про те, що на виконанні у відділі ДВС перебуває виконавче провадження з виконання вимог виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі № 2-1425/2010 від 11.03.2011р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 3191927 грн. 08 коп., 1700 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 3193657 грн. 08 коп., а також вказав на те, що у межах зазначеного виконавчого документа накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику – ОСОБА_4 на підставі власності. При цьому, роз’яснено позивачеві як заставодержателю його право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (а.с.8).
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У ході судового розгляду справи позивачем не доведено та не надано будь-яких доказів, які б свідчили про незаконність, неправомірність прийнятої відповідачем постанови про накладення арешту на все майно боржника та акту опису і арешту , в т.ч. і на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 у відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що державний виконавець діяв на підставі, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом України «Про виконавче провадження».
Посилання позивача на те, що зазначена постанова про накладення арешту на квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 та акт опису і арешту порушують права позивача, не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки відповідач вчинив усі дії, які передбачені ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: повідомив заставодержателя про наявність виконавчих документів на примусовому виконанні у органі ДВС та роз’яснив його право як заставодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Отже, права та інтереси позивача як заставодержателя державним виконавцем при накладенні арешту на усе майно боржника, в тому числі і на вищевказану квартиру не порушено, оскільки позивач не позбавлений права на звернення до суду саме з позовом про зняття арешту із заставленого майна, як це передбачено ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як позивачем обраний спосіб захисту права шляхом скасування постанови.
Крім того, слід зазначити, що скасування постанови може бути предметом судового розгляду у разі, якщо оспорювана постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства України.
Під час розгляду справи позивачем не доведено порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» та норм Закону України «Про іпотеку» при прийнятті постанови органом ДВС про накладення арешту на майно боржника – ОСОБА_4
Крім того, норми вказаних законів України не містять заборони державному виконавцю щодо накладення арешту на все майно боржника у ході примусового виконання рішень судів та не зобов’язує державного виконавця здійснювати перевірку обтяжень майна перед складанням акту опису і арешту майна та прийняттям постанови про накладення арешту на все майно боржника, тоді як норми ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають право заставодержателя звернутися до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Представник позивача пояснив, що з позовом до суду щодо зняття арешту із заставленого майна згідно ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» не звертався.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами, позивачем обраний спосіб захисту права, який суперечить ч. 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якого передбачено право заставодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна, позивач не позбавлений права на звернення з позовом у вказаний спосіб, таке право ним не реалізовано, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області третя особа: ОСОБА_4 про скасування постанови про накладення арешту, акту опису та арешту на майно – відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12.12.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.О. Конєва
< Текст >