05.12.2011 < копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2011 р. Справа № 2а/0470/12654/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О. < Текст >
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: ОСОБА_3
Давиденко Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання дій протиправними
ВСТАНОВИВ:
06.10.2011р.Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з адміністративним позовом до Новомосковської об’єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області та просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у викладенні в акті перевірки № 357/173/НОМЕР_1 від 13.09.2011р. висновків про безтоварність та нікчемність правочину (фінансово-господарських операцій з продажу та купівлі товарів), укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ТОВ «Солара» за період березень 2011 року.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «Солара» за період – березень 2011р. по результатам якої складений вищевказаний акт від 13.09.2011р. та він містить посилання на те, що при проведенні аналізу податкової звітності контрагента – ТОВ «Солара» встановлено, що податкові зобов’язання цього товариства сформовано за рахунок контрагентів-покупців, в т.ч. позивача. Операції між вказаним контрагентом та контрагентами-покупцями не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів. Наслідком діяльності контрагенту – ТОВ «Солара», є виключно чи переважно формування податкових зобов’язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Відповідно цим контрагентом відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з ФОП ОСОБА_5 без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків. Також, в акті зазначено про те, що операції з продажу та купівлі товарів позивачем порушують ч.1,5, ст. 203, ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України. У зв’язку з не підтвердженням податкового кредиту від ТОВ «Солара» з податку на додану вартість, у ФОП ОСОБА_5 відсутні об’єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям в березні 2011 року. За висновками акту перевірки позивача встановлено, що позивачем порушено ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Солара» з підприємствами-вигодонабувачами. Відповідно не підтверджується податковий кредит з ПДВ в сумі 821 659 грн. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та зазначає, що такі висновки Новомосковською ОДПІ прийняті з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням своїх повноважень, оскільки операції з купівлі-продажу товарів позивачем та існування фактів поставок цих товарів підтверджується первинними документами, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, документами по оплаті, товарно-транспортними документами та іншими документами. Податковою інспекцією первинні документи з деякими контрагентами не перевірялись взагалі, а тому, позивач вважає, що такі висновки є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про нікчемність правочинів, а відповідно, є такими, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства України. Позивач у позові зазначає, що позбавлення права на валові витрати, податковий кредит, податкові зобов’язання у зв’язку з самостійним визнанням договору нікчемним, нікчемність якого встановлена актом податкової перевірки, не ґрунтується на нормах законодавства України. Визнання угод фіктивними (недійсними) взагалі не відноситься до компетенції органів ДПС, оскільки такі повноваження у відповідності до ст. ст. 215, 234 ЦК України має лише суд. Крім того, позивач зазначає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Роблячи висновок про нікчемність правочину, Ново московська ОДПІ у акті перевірки взагалі не зазначає, у чому саме вона вбачає порушення публічного порядку, відсутні посилання на докази, на підставі яких вона дійшла висновку про нікчемність правочинів, не зазначено, у чому полягає вина позивача. Відсутність таких даних у акті перевірки свідчить про порушення податковою інспекцією Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 щодо систематичного викладу виявлених у ході перевірки фактів порушень норм законодавства. До того ж, позивач зазначає, що жоден закон чи нормативний акт не зобов’язує перевіряти дані про контрагента чи контролювати показники податкової звітності свого контрагента. За викладеного, позивач вважає дії відповідача щодо висновків, викладених в акті перевірки про безтоварність та нікчемність правочину з контрагентом позивача – ТОВ «Солара» у березні 2011р. є протиправними.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує у судовому засіданні та у письмових запереченнях на позов просить в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників у березні 2011р., що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Солара», ФОП ОСОБА_5 та підприємствами-покупцями – ТОВ «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест», ТОВ «Промінь», ТОВ Торгівельно промислова компанія «Укрхімекспорт», ТОВ «Панхім», ПП «Кремнафтогазпостач», ПП Компанія «Надежда», ПП «Айслаг» по ланцюгах постачання не мали мети настання реальних наслідків, а отже, зазначені правочини відповідно до ч.1,2 ст. 215, ч.5 ст. 203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю. Отже, позивачем порушено частини 1 статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними ( пункт 5 статті 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Солара» з підприємствами вигодонабувачами. Представник відповідача вважає, що за викладених обставин твердження позивача щодо незаконності дій відповідача є хибними, а тому просить в задоволенні позову відмовити.
У судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.11.2011р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За рішенням Конституційного Суду України від 25.12.97р. № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно до п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.
Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що 13.09.2011р. Новомосковською об’єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області було проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «Солара» за період – березень 2011 року.
За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт перевірки від 13.09.2011р. № 357/173/НОМЕР_1 за висновками якого встановлено:
«1. Порушення ФОП ОСОБА_5 частини 1 статті 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (пункт 5 статті 203 ЦК України) по право чинах, здійснених по ланцюгу з ТОВ «Солара» з підприємствами вигодо набувачами.
2. У зв’язку з не підтвердженням податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 821659,00 грн. від ТОВ «Солара», у ФОП ОСОБА_5 відсутні об’єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям та підлягають направленню до інших ДПІ для здійснення відповідних заходів згідно чинного законодавства України, а саме:
- ТОВ «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест» на суму ПДВ 127598,33 грн.;
- Державне підприємство «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» на суму ПДВ 152820,00 грн.;
- ТОВ «Промінь» на суму ПДВ 116189,83 грн.;
- ТОВ Торгівельно промислова компанія «Укрхімекспорт» на суму ПДВ 142144,93 грн.;
- ПП «Кремнафтогазпостач» на суму ПДВ 77676,99 грн.;
- ПП Компанія «Надежда» на суму ПДВ 41283,50 грн.;
- ПП «Айслаг» на суму ПДВ 49610,00 грн.» (а.с. 7-19).
Позивачем у ході судового розгляду справи суду надані первинні бухгалтерські документи, а саме: договори поставки, укладені з контрагентами № 1010 від 01.10.2010р., № ДГ-0610-04 від 18.06.2010р., № ДГ-0211 від 25.02.2011р., № ДГ-0311-02 від 15.03.2011р., № ДГ-0210-05 від 26.02.2010р., № 020-298 –DJ 09 від 10.09.2009р., № ЦУПП-04/0012/10 від 25.01.2010р., видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання товару від контрагентів, копії актів прийому-передачі товару, копії товарно-транспортних накладних, що фактично свідчать про реальність проведення господарських операцій позивачем з вищевказаними контрагентами (а.с. 46- 191).
У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товарів та послуг у березні 2011р., що відображено було позивачем в податкових накладних, актах прийому товару, видаткових накладних, довіреностях на отримання товару, товарно-транспортних накладних, які наведені вище.
Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.
Виходячи з вищенаведених досліджених судом документів, не заслуговують на увагу доводи відповідача відносно того, що отримані позивачем товари і послуги від своїх контрагентів, які зазначені в акті перевірки від 13.09.2011р. не спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Таким чином, висновки податкового органу про не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 821659,00 грн. від ТОВ «Солара» та у позивача відсутні об’єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям спростовуються вищенаведеними дослідженими первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України визначені дії органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобов’язання. Так, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, та за правилами п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України надіслати (вручити) платнику податків відповідне податкове повідомлення-рішення. Отже, у випадку виявлення як факту заниження платником податків податкового зобов’язання, так і внаслідок декларування неіснуючого об’єкта оподаткування, податковий орган, як суб’єкт владних повноважень, який має діяти в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, зобов’язаний був прийняти відповідне податкове повідомлення-рішення.
Судом встановлено, що відповідне податкове повідомлення-рішення відносно порушень позивача, зазначених в акті перевірки від 13.09.2011р., податковим органом не приймалося, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.
Також, статтею 83 Податкового кодексу України передбачено, що для посадових осіб державної податкової інспекції під час проведення перевірок підставами для висновків є : документи зазначені цим кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення; інші матеріали, отримані у порядку та у спосіб, передбачений цим Кодексом або іншими законами. Пунктом 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України визначено, що обов’язок платника податків надати посадовим (службовим особам) органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов’язані з ним.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, він містить посилання на дослідження первинних бухгалтерських документів, а також містить посилання на порушення, які були виявлені податковою інспекцією при перевірці господарської діяльності ТОВ «Солара», однак щодо порушень позивача акт не містить обґрунтованих посилань, а зазначено про те, що перевіркою не встановлено факту поставки товарів по лагцюгу ТОВ «Солара»- ФОП ОСОБА_5 в березні 2011р. та згідно наданих підприємцем первиних документів та детальної інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ФОП ОСОБА_5 до складу податкового кредиту від підприємства ТОВ «Солара» відніс в березні місяці 2011 року ПДВ в розмірі 821 659,00 грн. (а.с.17).
Тобто, зі змісту акту видно, що податковою інспекцією було проведено дослідження первинних документів щодо господарської діяльності позивача, але висновки зроблені лише на припущеннях та за результатами даних АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України».
Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб’єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.
Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 13.09.2011р. зроблено висновок про те, що правочини вчинені позивачем з контрагентами у березні 2011р. відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦК України, п.1,2 ст. 215, 216, ст. 228 є нікчемними, оскільки не мали мети настання реальних наслідків по ланцюгу постачання.
Такі висновки в акті перевірки податкового органу є безпідставними та не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діє з 01.01.2011р.) передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін – в разі виконання правочину обома сторонами – в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Отже, договори на виконання ремонтних робіт, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.
Акт перевірки від 13.09.2011р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов’язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.
Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 13.09.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених позивачем договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини позивача, що набрали законної сили.
При цьому, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаних договорів до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо дій позивача не порушувалося.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочинів недійсними (нікчемними), відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно як позивача, так і його контрагентів.
Крім того, відповідно до норм Податкового Кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки від 13.09.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.
Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на березень 2011р. позивач та його контрагенти не мали права на складання податкових накладних чи відносно них було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи містять докази того, що позивач є платником ПДВ, а ТОВ «Солара» зареєстрований у Державному реєстрі як юридична особа, які здійснює господарську діяльність.
Отже, позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту податкові накладні по взаємовідносинах з наведеними в акті контрагентами на основі наявних договорів, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.
Статтями 7,8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Європейський суд у своєму рішенні від 22.01.2009р. у справі «Булвес АД проти Болгарії» зазначив, що національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь юридичної особи у зловживаннях, пов’язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується по низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпеченості його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09,01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України).
Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо висновків, викладених в акті перевірки від 13.09.2011р., є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому позовні вимоги позивача щодо визнання дій протиправними підлягають задоволенню.
Крім того, слід зазначити, що дії податкового органу по складанню акту перевірки, які визнані протиправними, не можуть вважатися доказом вчинення порушень таким платником податку.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Отже, виходячи з наведених норм, того, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією № 25 від 06.10.2011р.( а.с.2), задоволення позову в повному обсязі, то підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп. з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Новомосковської об’єднаної Державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання дій протиправними – задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Новомосковської об’єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, які полягають у викладені в акті перевірки № 357/173/НОМЕР_1 від 13.09.2011р. висновків про безтоварність та нікчемність правочину (фінансово-господарських операцій з продажу та купівлі товарів), укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ТОВ «Солара» за період – березень 2011р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три грн. 40 коп.).
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 28.11.2011р.
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >С.О. Конєва
< Текст >