ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 26 червня 2009 року           09:37           № 12/104-09

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київради (КМДА) про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, в якому просить: - визнати неправомірними дії відповідачів щодо виплати йому, як інваліду війни II групи, щорічної разової матеріальної допомоги за 2007 рік, у розмірі, меншому, ніж це визначено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - стягнути з відповідачів на його корись різницю недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги за 2007 рік у розмірі 2920 грн. 48 коп.

В попередньому судовому засіданні позивача позов підтримав і просив його задовольнити, посилаючись на обставини, що зазначені у його позовній заяві.

В судове засідання 26.06.2009 року позивач не з'явився, подав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без його участі.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, аргументуючи тим, що виплата щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 здійснювалася у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що діяв на той час, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши докази по справі, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 є інвалідом війни II групи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1, виданим 21 березня 2002 року Київським міським військовим комісаріатом.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни II групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік від 19 грудня 2006 року відповідній категорії громадян передбачена щорічна разова грошова допомога у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Як встановлено судом, ця виплата в 2007 році здійснювалась у розмірі 360 гривень у а відповідності, зокрема. Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». У такому ж розмірі отримав відповідну виплату у 2007 році і позивач, що підтверджується поясненнями сторін та матеріалами справи.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Відповідно до ч. З ст.150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»фактично змінено положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Як встановлено судом, Головним управлінням соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) разова грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, судом враховується, що рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України.

Разом з тим, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих. що передбачені Законами України про Державний бюджет на 2007 рік до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України вищезазначених рішень у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет на 2007 рік, положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.

Крім того, вирішуючи даний спір, з метою однакового застосування судами загальної юрисдикції законодавства України, судом враховується позиція судів вищих інстанцій, зокрема, позиція Київського апеляційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 15.09.2009 року у справі №22-а-19708/08 за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про зобов'язання перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу (копія в матеріалах справи).

Одночасно суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Згідно із ч.1 ст.11КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в силу ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники відповідачів довели правомірність своєї позиції у суді.

Натомість позивач вмотивованих доводів на підтвердження позову не навів.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                Ю.І. Цвіркун.