Справа №8152 Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В.
Категорія 21_________________________________ Доповідач Лук'янова С.В.___________
Р І Ш Е Н НЯ Іменем України
12 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі;
головуючого судді Соломахи Л.І. суддів Лук'янової С.В., Могутової Н.Г.
при секретарі Тимченко Г.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки на рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 27 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
У червні 2006 року позивач звернувся до відповідача з вказаним позовом. В обґрунтування позову вказав, що з 23 вересня 1980 року по 6 вересня 2002 року працював забійником на шахті „Комсомолець" ВО „Артемвугілля". Звільнений у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров"я. Працюючи на підприємстві він придбав професійні захворювання: вібраційну хворобу і хронічний радикуліт. 27 серпня 2001 року МСЕК вперше встановила йому стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40% у зв'язку з вібраційною хворобою. При повторному огляді МСЕК 21 березня 2006 року йому встановлена стійка втрата 60% професійної працездатності: 20% у зв'язку з вібраційною хворобою повторно і 40% - хронічний радикуліт первинно. Пізніше МСЕК підтвердила втрату ним 60% професійної працездатності у зв'язку з вказаними професійними захворюваннями безстроково. Внаслідок вказаних професійних захворювань йому спричинена моральна шкода, оскільки і від професійних захворювань і від лікування цих захворювань він відчуває сильні фізичні болі. Він вимушений постійно лікуватися; вимушений докладати додаткові зусилля для подолання больових відчуттів при виконанні навіть незначної фізичної роботи. Його звільнили з роботи через стан його здоров"я. Відсутні надії на відновлення втраченого здоров"я і на можливість повернутися до повноцінної трудової діяльності. Тому він просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 50 тисяч гривень (а.с.2-3).
Рішенням Микитівського районного суду міста Горлівки від 27 червня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 30 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач у зв'язку з роботою у шкідливих умовах отримав професійні захворювання, які потягли втрату працездатності. У зв'язку з цим позивач вимушений постійно підтримувати стан свого здоров"я, приймати медичні препарати. Ушкодження здоров"я позивача, пов'язане з виконанням позивачем трудових обов'язків, спричиняє позивачу моральні і фізичні страждання, обмежує його можливості вести активний спосіб життя. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності (60%); вимушені зміни у професійній діяльності позивача, пов'язані з забороною виконувати роботу з фізичними навантаженнями; неможливість відновлення втраченого здоров"я; а також виходив із засад розумності і справедливості (а.с.32-33).
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення суду від 27 червня 2006 року-і ухвалення по справі - нового рішення через порушення норм матеріального і процесуального права. Рішенням суду на користь позивача стягнута сума у відшкодування моральної шкоди, але суд не встановив факту спричинення позивачу такої шкоди, оскільки відсутній відповідний висновок МСЕК. Стягнута сума є дуже великою по відношенню до ступеня втрати позивачем професійної працездатності. У порушення вимог ст.60 ЦПК України позивачем не надано відповідних доказів спричинення йому моральної шкоди. Суд безпідставно відмовив у призначенні по справі експертизи. Крім того, у порушення вимог ст..237-1 КЗпП України суд стягнув суму у відшкодування моральної шкоди з відділення Фонду, яке не є у даному випадку роботодавцем. Втрата позивачем працездатності встановлена з 27 серпня 2001 року, а до суду позивач звернувся у травні 2006 року. Таким чином позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, але суд у порушення вимог ст..85 ЦПК України не звернув на це уваги. Відділення Фонду виплатило позивачу одноразову допомогу, своєчасно виплачує щомісячні платежі, безкоштовно забезпечує позивача медикаментами і санаторно-курортним лікуванням. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (а.с.36-37).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підоіягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частини суми, стягнутої на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін в частині права позивача на відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями; встановленим фактам і доказам в цій частині дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв'язку із професійними захворюваннями: вібраційна хвороба і хронічний радікуліт (а.с.4-6, 18-20). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу у зв'язку з вказаним професійним захворюванням випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати вимоги ст.237-1 КЗпП України або Закону України „Про охорону праці", не заслуговує на увагу.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати ..працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у зв'язку з професійними захворюваннями вібраційна хвороба і хронічний радикуліт, наявність яких МСЕК вперше встановлена відповідно 10 вересня 2001 року у розмірі 40% (а.с.18) і 16 вересня 2002 року у розмірі 40% (а.с.19). Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції" доказів: трудова книжка позивача (а.с. 11-17), акти розслідування професійних захворювань від 13 серпня 2001 року (а.с.4-5) і від 19 червня 2002 року (а.с.6), довідки МСЕК від 10 вересня 2001 року (а.с. 18), від 16 вересня 2002 року (а.с. 19) і від 6 жовтня 2003 року (а.с.20), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійними захворюваннями, у зв'язку з якими 6 жовтня 2003 року МСЕК встановила позивачу стійку втрату 60% професійної працездатності безстроково.
Факти виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, призначення і виплата щомісячних страхових виплат, забезпечення медикаментами і санаторно-курортним лікуванням не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата вказаних сум, а також суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 10 вересня 2001 року.
Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, і не поширювалася на вимоги, які випливають із порушення особистих немайнових прав (ст..83 ЦК України в редакції 1963 року, ст.268 ч.І п.З ЦК України в редакції 2003 року).
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував Ступіні втрати позивачем професійної працездатності, яка встановлена позивачу безстроково; вимушені зміни у його професійній діяльності, пов'язані з забороною виконувати роботу з фізичними навантаженнями; неможливість відновлення його здоров"я, а також засади розумності і справедливості. Враховуючи викладене, а також принцип виваженості, який не був врахований судом першої інстанції при визначенні суми у відшкодування позивачу моральної шкоди,., апеляційний судовважає, що рішення суду від 27 червня 2006-року підлягає зміні в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди. Виходячи із викладеного, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, спричиненої професійними захворюваннями, належить стягнути двадцять тисяч гривень, оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.З, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 27 червня 2006 року змінити в частині суми стягнутої на користь ОСОБА_1 і стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки на користь ОСОБА_1 двадцять тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного СуДу України протягом двох місяців з дня проголошення
Головуючий
Судді