Судове рішення #206295
Справа №8121 Категорія 21

   Справа №8121 Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Дубовик Р.Є. Доповідач Лук'янова С.В.

 

УХВАЛА Іменем України

12 вересня 2006 року       Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Соломахи Л.І.

суддів Лук'яцовоіС.В.,, Могутової Н.Г.                                                      

при секретарі  Тимченко Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки на рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 27 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди .

Заслухавши доповідь судці апеляційного суду, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про зміну рішення Микитівського районного суду міста Горлівки від 27 червня 2006 року через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права. Суд неповною мірою та неналежним чином врахував ступінь стійкої втрати його працездатності (20%), характер та обсяг заподіяних йому фізичних, душевних, психічних страждань, характер та тривалість його немайнових втрат, поганий стан його здоров"я, неможливість відновлення здоров"я; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя. Він вважає, що стягнута судом сума у відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, внаслідок чого судом порушені вимоги ст..41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Він вважає, що у відповідності до проценту втрати працездатності сума у відшкодування моральної шкоди не може бути меншої за 15 тисяч гривень і просить змінити рішення суду і стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 20 тисяч гривень (а.с.56-58).

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення суду від 27 червня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення через порушення норм матеріального і процесуального права. Рішенням суду на користь позивача стягнута сума у відшкодування моральної шкоди, але суд не встановив   факту спричинення позивачу такої шкоди, оскільки відсутній відповідний висновок МСЕК. У порушення вимог ст..60 ЦПК України позивачем не надано відповідних доказів спричинення йому моральної шкоди. Суд безпідставно відмовив у призначенні по справі експертизи. Крім того, у порушення вимог ст..237-1 КЗпП України суд стягнув суму у відшкодування моральної шкоди з відділення Фонду, яке не є у даному випадку роботодавцем. Втрата позивачем працездатності встановлена з 18 березня 2004 року, а до суду позивач звернувся у травні 2006 року. Таким чином позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, але суд у порушення вимог ст..85 ЦПК України не звернув на це уваги. Відділення Фонду виплатило позивачу одноразову допомогу, своєчасно виплачує щомісячні платежі, безкоштовно забезпечує позивача медикаментами і санаторно-курортним лікуванням. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (а.с.60-62).

Рішенням Микитівського районного суду міста Горлівки від 27 червня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач протягом 22 років працював на підземних роботах. 18 березня 2004 року МСЕК вперше і безстроково встановила позивачу втрату 20% професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням хронічний бронхіт. Позивача звільнено з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України за станом здоров"я. Ушкодження здоров"я спричиняє позивачу моральні та фізичні страждання, обмежує його можливості вести активний спосіб життя через те, що МСЕК встановлені відповідні обмеження. Вирішуючи питання про розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності (20%), тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках та можливій подальшій професійній діяльності, заборону виконувати важку фізичну роботу, роботу у контакті з пилом, токсичними газами, у несприятливих метеоумовах; неможливість відновити втрачене здоров"я, порушення життєвих зв'язків позивача, а також виходив із засад розумності і справедливості (а.с.51-52).

В судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи своєї апеляційної скарги і не визнав апеляційну скаргу відповідача; представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги відповідача і не визнав апеляційну скаргу позивача.

Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивачу шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої позивачу вперше МСЕК була встановлена 18 березня 2004 року у розмірі 20% у зв'язку із професійним захворюванням хронічний бронхіт (а.с.36), факт якого також підтверджується актом розслідування професійного захворювання від 9 січня 2004 року (а.с.17). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове   державне   соціальне   страхування   від   нещасного   випадку   на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З моменту набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 1 квітня 2001 року, відповідач по справі є належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, заподіяної застрахованому працівнику професійним захворюванням або виробничою травмою. Тому довід відповідача про те, що у даному випадку необхідно було застосовувати вимоги ст.237-1 КЗпП України або Закону України „Про охорону праці", не заслуговує на увагу.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідний висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу спричинена стійка втрата працездатності у розмірі 20%, що 18 березня 2004 року встановлено МСЕК вперше і безстроково у зв'язку з професійним захворюванням хронічний бронхіт. Згідно ст. 5 7 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.7-13), акт про розслідування професійного захворювання від 9 січня 2004 року (а.с.17), виписки із історії хвороби позивача (а.с.14~ 16, 20-35), довідка МСЕК від 18 березня 2004 року (а.с.36), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 18 березня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу стійку втрату 20% професійної працездатності безстроково. Довід апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів заподіяння позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, спростовується сукупністю вказаних вище доказів.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 18 березня 2004 року.

Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, забезпечення медикаментами і санаторно-курортним лікуванням, відшкодування втраченого' заробітку не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги, і щомісячних страхових виплат, і витрат на медикаменти і санаторно-курортне лікування, і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.І п.З ЦК України в редакції 2003 року).

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, важкість вимушених змін у його життєвих стосунках та можливій подальшій професійній діяльності, неможливість відновлення втраченого здоров"я, а також засади розумності і справедливості. Крім того, апеляційним судом встановлено, що позивач втратив професійну працездатності безстроково, стан його здоров'я не поліпшується; ця обставина підтверджується медичними документами, позивач після встановлення професійного захворювання звільнений з роботи за п.2 ст.40 КЗпП України. Сукупність цих обставин, а також вимоги принципів розумності, виваженості і справедливості дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 10 тисяч гривень. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни цієї суми. Доводи апеляційної, скарги позивача враховані судом, першої- інстанцій, при визначенні суми у відшкодування позивачу моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

У відповідності до вимог ч.З ст.81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з позивача на розрахунковий рахунок Апеляційного суду Донецької області підлягає стягненню 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 і відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі міста Горлівки відхилити.

Рішення Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 27 червня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок 35228011000992 Апеляційного суду Донецької області, МФО 834016 в УДК в Донецькій області, ОКПО 02891428.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий Судді

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація