АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

у м. Феодосії

Справа № 22-ц-1387-Ф/06 р.     Головуючий суду першої інстанції     Короткова Л.М.

Суддя-доповідач                            Полянська В.О.

УХВА ЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого     -     Моісеєнко Т.І.

суддів                 -     Полянської В.О.,

Кателіна В.П. при секретарі   -     Апостолові О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Державної виконавчої служби в м. Керчі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 травня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою та просить визнати незаконною бездіяльність державної виконавчої служби в м. Керчі, мотивуючі свої вимоги тим, що із серпня 2004 року виконавча служба у м Керчі не приймає достатніх мір для виконання рішення суду про стягнення на її користь з ВАТ КРКЗ „Пролив" заборгованості по зарплаті у сумі 5960 грн., встановлених Законом України «Про виконавче провадження»: не виставляє на торги виявлене майно - кулінарний цех, 7 автомобілів, не приймає мір по розшуку іншого майна, що належить боржникові.

Ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 26 травня 2006 року ОСОБА_1 в задоволенні скарги на дії державної виконавчої служби м. Керчі відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу, вважаючи її ухваленою з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не достатньо досліджені обставини, які мають значення для справи. Просила постановити нову ухвалу про задоволення її скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін по справі, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково, а ухвала суду -скасуванню з постановлениям нової ухвали про часткове задоволення вимог заявника.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 суд виходив с того, що на момент надходження виконавчого документу відносно боржника була введена процедура санації і фактично не залишилося майна, на яке можливо звернути стягнення.

До вказаних висновків суд дійшов дослідивши зведене виконавче провадження, надане Державною виконавчою службою

З такими висновками суду не може погодитися колегія суддів, бо вони не засновані на доказах, не відповідають обставинам справи і вимогам ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до цієї статті державний виконавець зобов'язаний вживати заходів до примусового виконання судових рішень і посадових осіб, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

З матеріалів справи вбачається, що 03 грудня 2002 року Державною виконавчою службою в м. Керчі було відкрито виконавче провадження відповідно до виконавчого листа про стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі з ОАО КРКЗ «Пролив» у сумі 5960 грн. 61 коп.

На момент відкриття зведеного виконавчого провадження від 03 серпня 2004 року судове рішення від 29 жовтня 2002 року про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь ОСОБА_2 з ОАО КРКЗ «Пролив» не виконано, нестягненою залишилася заробітна плата у сумі 710 грн.

Постановою від 27 липня 2005 року державним виконавцем, в зв'язку з примусовим стягненням, був накладений арешт на 7 одиниць автотранспорту, зареєстрованих в ДАЇ за боржником, та оголошена заборона на його відчуження.

З пояснень представника Державної виконавчої служби в м. Керчі арештований автотранспорт у боржника відсутній, місце знаходження його не відомо.

Однак, доказів про проведення розшуку арештованого автотранспорту матеріали зведеного виконавчого провадження не містять, що свідчить про неналежне виконання держвиконавцем вимог ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої у разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника за виконавчими документами, зазначеними у частині першій, державний виконавець виносить постанову про розшук майна.

Матеріали зведеного виконавчого    провадження не містять постанову про розшук майна, - арештованих 7 одиниц автотранспорту.

Пояснення представника Державної виконавчої служби в м. Керчі у суді апеляційної інстанції про наявність на цей час іншого майна боржника, на яке відповідно ст. ст. 50, 55 Закону України «Про виконавче провадження» може бути звернено стягнення, не с поважною причиною не проведеннярозшуку арештованого автотранспорту.

Таким чином, судова колегія приходе до висновку про те, що державний виконавець не приймав достатніх мір, яки б свідчили про належне виконання ним рішення суду пре чтягнення заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги про накладення арешту на інше майно та звернення в майбутньому стягнення на це майно не можуть бути прийняті де уваги, бо можливість реалізації вказаного майна не було предметом розгляду у суді першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 42 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 301, 303, 304, 312, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія.

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 травня  2006 року скасувати.

Визнати неправомірними дії Державної виконавчої служби м. Керч АР Криг виконанню зведеного виконавчого провадження про стягнення на користь ОСОБА_1 грошових сум з ОАО КРКЗ «Пролив» відповідно до розшуі реалізації автотранспорту, арештованого постановою держвиконавця від 27 липня

В іншої частині вимог ОСОБА_1 відмовити.

Ухвала апеляційного суду АР Крим може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня його проголошення.