Справа № 2-169/2011

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем     України

16 листопада 2011 року                                                    Залізничний районний суд міста Львова

в  складі :

головуючого-судді          Ліуша А.І.

при  секретарі                    Спанчак О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Сьомої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, покликаючись на те, що вона була власником квартири АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати житловою площею 16,7 кв.м. з усіма комунальними вигодами до 09 травня 2008 року. В травні 2008 року з приводу інфаркту міокарда вона перебувала на лікуванні в одній із лікарень м. Львова. Саме в цей період до неї завітав відповідач та сестра її колишнього чоловіка, який помер 6 років назад, поспівчувала їй з приводу хвороби та повідомили, що вони готові прийти їй на допомогу в будь-який час, допомагати матеріально і морально, що не покинуть її в скрутну годину, щоб вона подарувала квартиру відповідачу. Одночасно наполягали заключити такий договір в найближчий час, розуміючи, що вона знаходилась в інфарктному відділенні лікарні і може довго не прожити. Вона людина похилого віку, одинока, бо дітей в неї не було, знаходиться в хворобливому стані, стурбована перспективою подальшого проживання без сторонньої допомоги, розраховувала на підтримку в старості з боку набувача квартири та повірила в те, що відповідач всі її клопоти з питань володіння, користування і розпорядження квартирою візьме на себе, надасть їй всебічну підтримку до часу смерті та погодилась на дарування, довірившись вказаній особі. Одночасно повідомила, що її паспорт знаходиться не в неї, але її просили не турбуватися. 07 травня 2008 року її в лікарні в лікарняній сорочці сфотографували, а вже 09 травня 2008 року в руках у нотаріуса був її новий паспорт, якого вона до тепер не бачила і не тримала в руках, бо відповідач його їй не віддав. Як вбачається з договору дарування невдовзі після повернення з лікарні вдома, з підстав викладених вище в хворобливому стані з надією на майбутнє, вона подарувала своє єдине житло відповідачу. Згідно ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, може бути визнаний судом недійсним, незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст. 216 цього кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодовувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину. Вона пропонувала відповідачу добровільно повернути їй житло, однак він відмовляється. Просить визнати недійсним договір дарування спірної квартири укладений з відповідачем 29 травня 2008 року, зобов’язати третю особу повернути правовстановлюючі документи на її квартиру та стягнути з відповідача 10000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала, давши аналогічні пояснення та додатково пояснили, що 09 травня 2008 року був укладений договір дарування квартири на АДРЕСА_1, саме в той час коли вона перебувала в тяжкому стані після інфаркту міокарда. Даного договору дарування вона не укладала, їй дали підписати документ і вона їх підписала. Вона не мала наміру дарувати свою квартиру відповідачу ОСОБА_2 Вона знає ОСОБА_3, оскільки остання рідна сестра її покійного чоловіка і вона приходила до неї в лікарню, однак до того часу вони не спілкувались. З родичів в неї є лише племінниця ОСОБА_4 Хто повідомив ОСОБА_3, що вона в лікарні їй невідомо, можливо це був її квартирант. Чому останній не повідомив ОСОБА_4 про те, що вона у лікарні їй невідомо. З лікарні вона нікуди не виходила і новий паспорт не виготовляла, оскільки знала, що всі документи знаходяться у ОСОБА_4, про що вона повідомляла ОСОБА_3 Після того як її виписали з лікарні і вона перебувала дома ОСОБА_3 приносила їй спиртні напої. Скільки часу вона провела у лікарні після інфаркту міокарда не пригадує. ОСОБА_3 приходила до неї в лікарню один раз в кінці перед її випискою. Крім ОСОБА_3 до неї в лікарню приходили її племінниця ОСОБА_4 зі своїм чоловіком ОСОБА_5 Чи приходив до неї в лікарню відповідач ОСОБА_2 та нотаріус не пригадує. Відповідача ОСОБА_2 вона ніколи не бачила, однак він приходив і фотографував її в лікарні для виготовлення нового паспорта. Як укладався оскаржуваний договір не пам’ятає, вона нічого не підписувала, ні довіреності, ні договору дарування квартири. Хто давав їй підписувати договір дарування квартири не пам’ятає. Відповідача ОСОБА_2 не знає і ніколи його не бачила.  

У судовому засіданні представники позивача позов уточнили, давши аналогічні пояснення та додатково пояснивши, що 07 травня 2008 року позивач була у себе на дачі, що в с. Жирівка Пустомитівського р-ну Львівської обл., де їй стало дуже погано, і сусід по городу власним автомобілем завіз її у Львівську міську клінічну лікарню швидкої медичної допомоги, де лікарі вирішили за необхідне терміново викликати когось із її родичів. Позивач назвала свою племінницю ОСОБА_4 та повідомила, що в неї знаходяться всі її документи. ОСОБА_4 і її чоловік ОСОБА_5 єдині близькі люди позивача, з якими вона підтримує родинні, приязні стосунки. Вони піклуються про позивача уже багато років, допомагають матеріально, підтримують морально. Зважаючи на похилий вік позивача, всі свої документи, зокрема паспорт, всі документи на квартиру і дачу, для надійності зберігала у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 З лікарні подзвонили до позивача додому, натрапили на її квартиранта і попросили його викликати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Але не додзвонившись до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, він знайшов у телефонному записнику номер телефону родички покійного чоловіка позивача - ОСОБА_3 і попросив її передати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 інформацію про хворобу позивача, чого вона не зробила. Оскільки позивач була в надзвичайно тяжкому стані, про що свідчить і виписка з історії хвороби, майже нічого з того, що відбувалось у лікарні не пам’ятає. Фактично то тями позивач прийшла вдома у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та почала пригадувати обставини її перебування в лікарні та в наступні дні. Зокрема, позивач, спочатку перебувала в загальній палаті, але згодом з невідомих причин її перевели до окремої палати, куди до неї навідувалась сестра її покійного чоловіка ОСОБА_3, там її фотографував якийсь хлопець, а ще вона підписувала якісь папери. ОСОБА_3 виробила на позивача новий паспорт, а також довіреність на свого внука - відповідача ОСОБА_2, а потім організувала оформлення заповіту, довіреності та договору дарування квартири позивача відповідачу ОСОБА_2 Позивач категорично заперечує проти дарування її квартири. Відповідача ОСОБА_2 вона не знає, ніколи раніше не бачила і не чула про такого. ОСОБА_3, виробила новий паспорт позивача, скориставшись її украй важким станом і неможливістю усвідомлювати дії. Позивачу незрозуміло, яким чином був оформлений договір дарування, коли всі оригінали документів на дану квартиру знаходилися у її родичів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а вона не давала згоду на вироблення нових документів. Якби позивач добровільно хотіла подарувати квартиру, то взяла б ці документи і паспорт, але все це робилось фактично без відома позивача, коли вона знаходилась в лікарні в тяжкому стані і не могла розуміти, що їй дають підписувати. Позивач переконана, що відповідач та його бабуся ОСОБА_3 нахабно скористались її тяжким станом і нагріли руки на її біді, шляхом підробок і махінацій, поспіхом відібрали в позивача квартиру. В договорі дарування немає підпису позивача. Відповідач і ОСОБА_3 спочатку забрали позивача з лікарні до додому, а згодом відповідач запропонував позивачу звільнити квартиру. Цих осіб мало цікавить питання, куди повинна дітись літня хвора людина, оскільки вони бачили тільки можливість власної користі. В результаті всього позивач опинилася без житла, принижена і вбита горем. Просить позов задовольнити та визнати договір дарування квартири, зареєстрований 29 травня 2009 року державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 в реєстрі за №2-433, недійсним.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що на початку травня 2008 року ОСОБА_3 зателефонували з лікарні та повідомили, що позивач ОСОБА_1 перебуває у поганому стані. Коли ОСОБА_3 приїхала до позивача ОСОБА_1, остання попросила привезти з її квартири документи та паспорт з метою переоформлення квартири. ОСОБА_3 не знайшла вказаних документів та повідомила про це позивача ОСОБА_1, яка відповіла, що паспорт та документи на квартиру знаходились у її племінниці ОСОБА_4, яка їх загубила та попросила виготовити новий паспорт. Доручення та заповіт, які були видані 14 травня 2008 року позивачем ОСОБА_1 в приміщенні лікарні швидкої медичної допомоги були підписані позивачем ОСОБА_1 в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_7, ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 Зміст цих документів був зачитаний нотаріусом, після цього позивач ОСОБА_1 особисто їх підписала. Дізнавшись про те, що позивач ОСОБА_1 в травні 2008 року потрапила в кардіологічне відділення ЛШМД, ОСОБА_3 разом зі своїм внуком –відповідачем ОСОБА_2, зятем та дочкою часто її навідували, купували їй ліки та продукти харчування. В цей час, позивач ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3, що у зв’язку із поганим станом здоров’я вона хотіла б переоформити належну їй квартиру. На що ОСОБА_3 сказала, що краще було б квартиру переоформити на її внука –відповідача ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_1 погодилась. Оскільки в позивача ОСОБА_1 не було ні паспорта, ні документів на квартиру, ОСОБА_3 разом з відповідачем ОСОБА_2 виготовили їй у встановленому законом порядку паспорт громадянина України та необхідні документи на квартиру. В подальшому, в приміщенні лікарні позивачем ОСОБА_1 за власною волею був складений нотаріально посвідчений заповіт, згідно якого належну їй квартиру вона заповіла відповідачу ОСОБА_2 За час перебування позивача ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні ОСОБА_4, яка являється дочкою її покійного брата, жодного разу її не відвідала. Після того як позивач ОСОБА_1 була виписана із лікарні ОСОБА_3 разом з відповідачем ОСОБА_2 привезли її на належну їй квартиру, де в подальшому кожного дня навідували, приносили харчі. 29 травня 2008 року позивач ОСОБА_1 за даною адресою добровільно та за власною волею в присутності державного нотаріуса Сьомої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 уклала договір дарування квартири, згідно якого позивач ОСОБА_1 зобов’язалася передати, а відповідач ОСОБА_2 прийняти у дар квартиру АДРЕСА_1. Дізнавшись про укладення зазначеного договору ОСОБА_4 також почала часто навідувати позивача ОСОБА_1, а через кілька днів взагалі забрала останню до себе додому. З того часу ОСОБА_4 не дає можливості ні ОСОБА_3, ні членам її сім’ї відвідати позивача ОСОБА_1, забрати її. Позивач з власної волі та без стороннього на неї тиску вчинила оскаржуваний договір дарування квартири. Просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належно був повідомлений про час та місце слухання справи, а тому згідно ст.169 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у його відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов’язки та взаємовідносини сторін.   

Представники третьої особи Сьомої Львівської державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, а тому згідно ст.169 ЦПК України, суд вважає, що справу можна слухати у його відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов’язки та взаємовідносини сторін.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, дослідивши відмовні матеріали №340-2773/08 за зверненням ОСОБА_4 щодо можливих шахрайських дій з боку невідомих осіб з приводу укладення нотаріально посвідчених правочинів ОСОБА_1, матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи за зверненням ОСОБА_4 №569, матеріали інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1, матеріали медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 №10511, матеріали справи про втрату паспорта ОСОБА_1 №К-18, інші матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Судом встановлено, що 29 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір дарування згідно якого позивач ОСОБА_1 подарувала відповідачу ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 2-432. /т. 1 а.с. 47-48/

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19502202 від 11 липня 2008 року за відповідачем ОСОБА_2, на підставі вказаного договору дарування, було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1. /інвентаризаційна справа, а.с. 32/

У відповідності до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності

тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

          Також, на переконання суду, невигідною умовою, в розумінні ст. 233 ЦК України, може бути також низька плата за реалізацію коштовного майна, а тяжкими обставинами –купівля ліків, виплата боргів, витрати на лікування. Та при цьому необхідно враховувати, що договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов’язань матеріального характеру.

          Враховуючи наведене, суд вважає безпідставним покликання позивача та її представників на тяжкість хвороби позивача, як тяжку обставину за відсутності якої позивач не уклала б оспорюваний договір дарування, що на їх думку зокрема стверджується медичною картою № 10511, оскільки саме згідно медичної карти позивача ОСОБА_1 № 10511, позивач ОСОБА_1 20 травня 2008 року виписана з медичного закладу КМКЛШМД з поліпшенням стану здоров’я, що також стверджується записами лікарів у щоденнику даної медичної карти. / медична карта № 10511, а.к. 11/

Свідок ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснила, що про хворобу позивача ОСОБА_1, яка була дружиною її померлого рідного брата, вона дізналась після того, як їй зателефонував лікар з лікарні та повідомив про стан здоров’я позивача. Позивач ОСОБА_1 попросила її придбати усі необхідні ліки та у випадку її смерті організувати похорони. Вона та її внук –відповідач ОСОБА_2 доглядали за позивачем ОСОБА_1 протягом двох тижнів. Також, вони продовжували доглядати за нею після виписки позивача з медичного закладу. Згодом позивач з власної волі запропонувала укласти договір дарування, чітко розуміла його умови та зміст, та стан її здоров’я дозволяв укласти такий договір, оскільки вона розуміла значення своїх дій. Після укладення угоди, представники позивача ОСОБА_4 і ОСОБА_5, без її відома, забрали позивача з квартири АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона, як санітар кардіологічного відділення може ствердити, що ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 постійно доглядали позивача під час її перебування в лікарні. Позивач все чітко розуміла та з усіма розмовляла.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що під час лікування за позивачем доглядала ОСОБА_3 Позивач все розуміла та казала до ОСОБА_3 «ти мене вилікуй, а я тобі запишу хату».

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснила, що вона працює кардіологом КМК ЛШМД та була лікуючим лікарем ОСОБА_1 Після обстеження у позивача було виявлено розшаровуючу аневризму висхідного відділу аорти з рекомендацією оперативного втручання, однак позивач від нього відмовилась. Самостійно обслуговувати себе позивач не могла, однак була дуже активною та самостійно дала номери телефонів родичів, яких вона і повідомила про хворобу позивача, це була ОСОБА_3 Виписана позивач була 20 травня 2008 року у зв’язку з покращенням стану здоров’я. Дійсна вартість ліків витрачених на лікування позивача їй не відома, вартість могла складати кілька сотень гривень.

Оцінюючи показання даних свідків, суд надає їм віри оскільки вони знаходяться у об’єктивному взаємозв’язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами.

Суд відхиляє покликання представників позивача на показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_20, даними ними в судовому засіданні, як доказ тяжкості хвороби позивача, оскільки зазначені показання стосуються перебігу хвороби позивача під час її стаціонарного лікування в КМК ЛШМД в період з 07 травня 2008 року –20 травня 2008 року та жодним чином не засвідчують тяжкість хвороби позивача на момент укладення спірного договору дарування 29 травня 2008 року.

Окрім того в ході розгляду справи, ні позивачем, ні її представниками не надано суду жодних належних та допустимих доказів, того, що з часу виписки позивача з КМК ЛШМД 20 травня 2008 року та до часу укладення вказаного договору дарування 29 травня 2008 року її стан здоров’я погіршився та хвороба була тією тяжкою обставиною, яка не дозволяла позивачу належно оцінити обставини та наслідки укладеного нею правочину, зокрема звернення в певні медичні заклади чи виклик лікарів для проведення відповідного обстеження.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про нотаріат»від 02 вересня 1993 року з наступними змінами,  під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

На виконання вказаної норми закону, під час посвідчення оспорюваного договору дарування укладеного між сторонами, державним нотаріусом чітко зазначено про встановлення дієздатності сторін та у п. 6 договору вказано, що сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договору відповідає їх інтересам та умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. /т.1 а с. 47-48/

Також в матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_1 від 29 травня 2008 року, написана нею власноручно, якою вона підтверджує намір подарувати відповідачу ОСОБА_2 квартиру та зазначає у даній заяві про розуміння умов договору. Достовірність та зміст даної заяви, сторони, в ході розгляду справи, не заперечували. /т.1 а.с. 59/

Не відповідають дійсності твердження представників позивача про те, що у посвідченому 14 травня 2008 року, приватним нотаріусом ОСОБА_7, заповіті від імені позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зафіксовано те, що заповіт заповнювався іншою особою, так як позивач ОСОБА_1 не була спроможна цього зробити, оскільки текст заповіту посвідченого 14 травня 2008 року, приватним нотаріусом ОСОБА_7, від імені позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 записаний зі слів позивача ОСОБА_1 нотаріусом, що передбачено Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не містить зазначення неспроможності позивача заповнити заповіт та містить лише посилання на те, що такий заповіт посвідчено та підписано на виклику в Лікарні швидкої медичної допомоги на вул. Миколайчука, 9 у м. Львові у зв’язку з хворобою та похилим віком заповідача, що не суперечить зазначеній вище Інструкції. Окрім того, суд вважає, що стан здоров’я позивача на момент складення заповіту 14 травня 2008 року, жодним чином не може свідчити про те, що на час укладення спірного договору дарування 29 травня 2008 року стан здоров’я позивача був незмінно важким. /відмовний матеріал № 340-2773, а.м. 82/    

Крім того, ні позивач, ні її представники не скористались правом, наданим їм ст. 145 ЦПК України та не заявляли клопотання про призначення експертизи для встановлення важкості стану здоров’я позивача ОСОБА_1 в момент укладення оспорюваного договору дарування. На роз’яснення суду щодо наявності такого права, представники позивача відмовились ним скористатись.

Також не заслуговують на увагу покликання позивача та її представників на недійсність оспорюваного договору дарування виходячи з того, що він укладений позивачем на вкрай невигідних умовах у зв’язку з тим, що позивач не має іншого житла окрім подарованої квартири та при укладенні договору у неї була потреба у коштовному лікуванні викликана необхідністю придбання ліків та проведення операції, оскільки в ході розгляду справи ні позивачем ні її представниками не представлено суду доказів того, що у власності позивача, окрім квартири АДРЕСА_1 немає іншого жилого приміщення та не представлено доказів дійсної вартості лікування позивача для порівняння з дійсною вартістю квартири АДРЕСА_1.

Крім того, на переконня суду, визнання правочину недійсним, зокрема договору дарування, не може пов’язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього, оскільки за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Суд не бере до уваги твердження позивача та її представників про те, що в оспорюваному договорі дарування взагалі не міститься підпису позивача та позивач зазначений договір не підписувала, оскільки підписом особи є відповідний напис, текст, прізвище чи ініціали написані власноручно під текстом, як свідчення авторства або підтвердження чого-небудь, форма та зміст підпису залежить лише від особистого вибору чи вподобання особи та жодним чинним нормативно-правовим актом не встановлено чітких вимог та зразків підписів. Оспорюваний же договір дарування у графі підпис містить чіткий напис «Котлик Віра Андріївна», який при посвідченні даного договору нотаріусом, визначений, як підпис позивача ОСОБА_1 /т.1. а.с. 48/

Окрім того, знову ж таки, ні позивач, ні її представники не скористались правом, наданим їм ст. 145 ЦПК України та не заявляли клопотання про призначення експертизи для встановлення належності позивачу підпису здійсненому на оспорюваного договорі дарування. На роз’яснення суду щодо наявності такого права, представники позивача також відмовились ним скористатись.

Свідки ОСОБА_14, паспортист ЛКП «Богданівка»та ОСОБА_21, інженер ЛКП «Богданівка», в судовому засіданні пояснили, що усі довідки за якими звертаються громадяни чи юридичні особи видаються лише за запитом відповідних органів або особисто заявнику та його представнику.

Свідок ОСОБА_16, паспортист СГІРФО Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, в судовому засіданні пояснила, що стороння особа не може отримати жодного документу пов’язаного з виготовленням паспорта та сам паспорт. Усі довідки необхідні для виготовлення паспорта видаються лише особисто заявнику.

Свідки ОСОБА_15, начальник СГІРФО Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області та ОСОБА_18, спеціаліст СГІРФО Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, в судовому засіданні пояснили, що за дорученням начальника Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, вони виїжджали в лікарню для отримання заяви в позивача про втрату паспорта та виготовлення нового. З позивачем вони спілкувались безпосередньо та позивач самостійно подавала таку заяву і висловлювала бажання виготовити новий паспорт. Однак детально пригадати дані події вони не можуть, оскільки пройшов значний час.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснили, що вона як паспортист СГІРФО Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області займається формуванням справ щодо виготовлення паспортів та прийомом документів, а тому обставини виготовлення паспорту ОСОБА_1 їй не відомі.

Суд не бере до уваги показання даних свідків, оскільки дані пояснення не мають жодного відношення до оспорюваного договору дарування та обставин його укладення 29 травня 2008 року, а відтак і до предмету спору, а саме визнання недійсним договору дарування в порядку ст. 233 ЦК України.

Суд також не бере до уваги покликання позивача та її представників на незаконність дій при виготовленні паспорта громадянина України на основі заяви позивача ОСОБА_1 та пояснення свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_21, ОСОБА_15, ОСОБА_22 та ОСОБА_17 з даного приводу, оскільки зазначені обставини не стосуються предмету спору, а саме визнання недійсним договору дарування в порядку ст. 233 ЦК України. Крім того оцінка дій посадових осіб при виготовленні паспорта громадянина України на основі заяви позивача ОСОБА_1 вже дана відповідними компетентними органами. /відмовні матеріали №340-2773/08,  матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи №569/

Також, 17 грудня 2009 року, за зверненням представника позивача ОСОБА_4 щодо шахрайських дій з приводу вчинення нотаріальних дій за участю позивача ОСОБА_23, Залізничним РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю ознак злочину, передбаченого ст. 190 КК України. Вказана постанова на даний час є чинною та суду не надано жодних доказів щодо її скасування та визнання неправомірною. /відмовний матеріал № 340-2773, а.м. 1-4/

Крім того, 10 березня 2011 року постановою про відмову в порушенні кримінальної справи, винесеною Прокуратурою м.Львова, відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників СГІРФО Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, приватного нотаріуса ОСОБА_7, нотаріуса Сьомої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 за відсутністю в їх діях складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України. /матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи за зверненням ОСОБА_4 №569, т.2, а.м. 153-163/    

Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснили, що їм, як сусідам по дачі, знайомі представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які приїжджали на дачу та неодноразово допомагали позивачу. Також їм відомо, що позивач захворіла та була госпіталізована в лікарню. Після цього невідомі люди приїжджали на дачу та намагались знайти якісь документи.

Суд не бере до уваги показання даних свідків, оскільки зазначені показання є загальними та не мають жодного відношення до оспорюваного, в порядку ст. 233 ЦК України, договору дарування.

Крім того, суд відхиляє покликання позивача на те, що позивач розраховувала на підтримку в старості з боку набувача квартири та повірила в те, що відповідач всі її клопоти з питань володіння, користування і розпорядження квартирою візьме на себе, надасть їй всебічну підтримку до часу смерті після укладення спірного договору дарування, оскільки відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, натомість позивач заявила вимоги про визнання недійсним договору дарування лише з підстав визначених ст. 233 ЦК України та не вказувала на необхідність визнання недійсним такого договору з підстав обману або помилки, тобто неправильного сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем та її представниками не подано належних та допустимих доказів і судом не отримано таких доказів на підтвердження факту збігу тяжких, для позивача, обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням позивача укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах та на момент укладення спірного договору дарування існували обставини передбачені нормами ст. 233 ЦК України, внаслідок яких оспорюваний договір дарування може бути визнано недійсним.

Дані обставини справи стверджуються також іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об’єктивності.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого ствердження в судовому засіданні, оскільки позивачем та її представниками не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів у їх підтвердження, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись  ст.ст. 10, 60, 169, 208, 209, 212-216, 218  ЦПК України,  ст.ст. 233, 717, 718, 719, 720, 722 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»з наступними змінами, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд -   

В И Р І Ш И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, з участю третьої особи Сьомої Львівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування –відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.