Справа  № 2-а-451/11

Категорія 99

       ПОСТАНОВА

                                                       І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

          14.10.2011 р.                                                                                                    м. Рені

          Суддя Ренійського районний суду Одеської області Бешлієва Т.А., розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністра тивним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області про визнання противоправною відмови у нарахуван ні та виплаті державної соціальної допомоги згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов’язання  здійснити нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області, в якому просить визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати йому щомісячної державної соціальної допомоги згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов’язати здійснити нарахування та виплату державної соціальної допомоги за період з 22.12.2010 року по день винесення рішення суду в сумі 1353 грн. 60 коп.

          В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-ІV (зі змінами та доповненнями), має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але в 2010 та 2011 роках така допомога йому відповідачем не виплачувалась. Як зазначено в позові, про те, що позивач, як дитина війни, має право на виплату йому вище означеної щомісячної державної соціальної допомоги, ОСОБА_1 стало відомо на початку 2011 року. 25.05.2011 року позивачем на адресу відповідача було направлене письмове звер нення з вимогою здійснити нарахування належної йому, як дитині війни, соціальної держаної допомоги за 2010 рік у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату надалі, але Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі відмовило йому в реалізації гарантованого Конституцією та ст. 6 вищеназваного Закону права.

          Означену відмову відповідача ОСОБА_1 вважає протиправною та безпідставною, посилаючись в позові на порушення зі сторони Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі вимог ст.ст.19 ч.2, 22 ч.3, 46 ч.1 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування в Україні та їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Мотивуючи заявлені вимоги, позивач також вказав, що розмір соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»складає 30 % мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Ст. 22 Конституції України зазначає, що конститу ційні права і свободи гарантуються державою. З цього положення випливає, що держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передба чених законами України. Законом України «Про соціальний захист дітей війни», на думку позивача, і реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «діти війни»і яким надано право на отримання 30% мінімальної пенсії за віком. На відповідача згідно з Положенням про Пенсійний Фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 року, покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсії. Виходячи з цих положень, обов’язок щодо нарахування та виплати соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено також на органи Пенсійного фонду України, але відповідач порушує Конституцію та закони України. Мотивуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається також на практику Європейського суду по справі «Кечко проти України»(заява № 63134/00) звертаючи увагу суду на те, що Європейський суд зауважив на колізію двох нормативно-правових актів та не прийняв аргумент Уряду України що до відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посила тись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення зазначеного суду).

          Ухвалою суду від 27.09.2011 року було відкрито скорочене провадження по справі.

          Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України справа розглянута в порядку скороченого провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Відповідач - Управління пенсійного Фонду України у Ренійському районі Одеської області у десятиденний строк, з дня одержання копії ухвали та копій документів, заперечень проти позову або заяву про визнання позову безпосередньо до канцелярії суду не подав, у зв’язку з чим, відповідно до  п.3 ч.5 ст. 183-2 КАС України, справу розглянуто на підставі наявних у справі доказів.          

          Проаналізувавши положення діючого законодавства на час розгляду справи, оцінивши надані позивачем докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

          Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

          Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

          У ст. 48 Конституції України закріплено гарантоване державою право кожного громадянина на достатній життєвий рівень.

          Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місце вого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та Законами України.

          Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          В Законі України «Про соціальний захист дітей війни»(далі Закон № 2195-ІV) встановлені основні положення що до реалізації конституційного права громадян, які мають статус «дитина війни», на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

          Так, ст.1 вищеназваного Закону № 2195- ІV «Про соціальний захист дітей війни»визначає, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової війни (02 вересня 1945 року) було менше 18 років.

          Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянин України, відноситься до соціальної категорії - «дитина війни», а тому на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України. Статус позивача, як «дитини війни»підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи:

- копією паспорту громадянина України НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_1, виданого 29.05.1996 року Ренійським РВ УМВС України в Одеській області,

- копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2  на ім’я позивача ОСОБА_1 від 02.10.2001 року,

- копією довідки Управління праці та соціального захисту населення Ренійської районної Державної адміністрації на ім’я ОСОБА_1, яка підтверджує право позивача користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а. с. 4-5.

Звернення позивача із вимогами щодо перерахунку пенсії підтверджується матеріалами справи, а саме листом відповідача від 21.06.2011 року № 475/С-01 на а. с. 6, з відмовою здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з посиланням на те, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про державний бюджет України на 2011 рік»30% підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не передбачено, крім того, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, крім того, зазначена норма не передбачає застосування мінімального розміру пенсії, для визначення розмірів пенсій відповідно до ст. 6 Закону № 2195- ІV «Про соціальний захист дітей війни».

В означеному листі також вказано, що на даний час виплата надбавки до пенсії «дітям війни»здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», а саме ч. 8 цієї постанови передбачено, що «дітям війни»(окрім тих, на яких розповсюджується дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в таких розмірах: з 22.05.2008 року - 48 грн.10 коп., з 01.07.2008 року - 48 грн. 20 коп., з 01.10.2008 року і по теперішній час - 49 грн. 80 коп. Є посилання в відмові і на ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в якій передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Означений статус позивача, як «дитини війни»не заперечується відповідачем, про що свідчить наявна в матеріалах справи вищеозначена відмова Управління пенсійного фонду  України  в Ренійському районі що до нарахування та виплати  ОСОБА_1 соціальної державної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  за вказаний ним період  на а.с.6.

Не заперечується відповідачем, в тій же відмові з посиланням на п.1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-ІV і та обставина, що непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Статтею 6 закону України № 2195- ІV «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Позивач є пенсіонером і має право на зазначене підвищення до пенсії, яке повинен нараховувати та виплачувати відповідач. Наявність такого права у позивача є визначаль ним для вирішення даного спору, оскільки щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до вищеназваного спеціального закону, є дітьми війни. Таким чином, фактично ця   щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист. Право на соціальний захист гарантується ч.2 ст. 46 Конституції України, це право також закріплене в ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої державні соціальні гарантії «дітям війни»встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеній нормі закону.

Згідно з ч.3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15.07.1999 року № 966-14 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни виступає мінімальна пенсія за віком. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком на час розгляду справи встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Виходячи з наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися підвищення до пенсії позивача не може бути нижчим від прожитково го мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, за діючим законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058- ІV, інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком, або встановлювали її розмір, не має.

Враховуючи вищевикладене, положення ч. 3 ст.28 вищезазначеного Закону України щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 цієї ж статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 ст.28 означеного Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

З огляду на викладене, неможна погодитися з доводами відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частинні ст. 28 вищевказаного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195- ІV.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На підставі викладеного, позивач має право на перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, який необхідно обраховувати відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством не встановлено іншого.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення про Пенсійний Фонд України, яке затверджене Указом Президента України від 01.03.2002 року за № 121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Згідно з Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах та районах в містах, місцеве управління Пенсійного фонду забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування і виплату пенсій, також безпосередньо призначає та виплачує пенсії та другі виплати згідно з діючим законодавством.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного Фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що враховуючи вищезазначені обставини, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»покладено на УПФУ в Ренійському районі за місцем проживання позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 названого Закону, перерахунок призначеної пенсії у разі виникнення права на її підвищення проводиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Визначаючись з позицією своїх позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії з урахуванням шестимісячного строку позовної давності по день винесення рішення судом, не вказавши при цьому період за який підлягає виплата та нарахування означеного підвищення до пенсії, в позовній заяві зазначена тільки сума до стягнення в розмірі 1353 грн. 60 коп. Враховуючи означене, суд з урахуванням положень ст.ст. 99 та 100 КАС України  визначає певний період, який підлягає розгляду в суді що до стягнення щомісячної державної  соціальної допомоги позивачу по справі, як дитині війни, виходячи з наступного:

Державна соціальна  підтримка  громадян   віднесених  діючим законодавством до категорії «дітей війни»у вигляді підвищення до пенсії являється окремим джерелом їх доходу та не являється складовою частиною їхньої пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, тому суд при вирішенні означеної справи керується вимогами ст.99 КАС України що до строків звернення до суду.

Строки звернення до суду встановлені вищеназваною ст. 99 КАС України. Так, згідно з ч.ч. 1 та 2 цієї статті адміністративний позов може бути подано до суду в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів особі встановлюється 6-місячний строк, який, якщо не встановлене інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.06.2011 року, про порушення свого права, як вказано в позові, він дізнався на початку 2011 року, відмовлено йому в нарахуванні та підвищенні пенсії листом УПФУ в Ренійському районі 21.06.2011 року.

14.06.2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесен ня змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік»№ 3491-V І, яким було встановлено, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-ІV від 18.11 2004 року, застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного Фонду України на 20011 рік. Цей Закон набрав чинність 19.06.2011 року. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року № 745 п.п. 4-9 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530, були визнані такими, що втратили чинність. Одночасно, п.6 цієї ж постанови було встановлено, що «дітям війни»(крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49 грн. 80 коп. Ця постанова Кабінету Міністрів набрала чинність 23.07.2011 року, та припинить свою дію 01.02.2012 року.

Керуючись вищевикладеним, вимоги відносно строків нарахування та виплати щомісячної соціальної допомоги позивача підлягають частковому задоволенню за період з 22.12.2010 року по 22.06.2011 року включно.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищають ся судом шляхом гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи без діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 8 Конституції України визначає, що норми Конституції є нормами прямої дії, а тому звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на їх підставі гарантується.

Частинами 3 и 4 ст.8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Забороняється відмова в розгляді і вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Ст. 8 КАС України також передбачає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено при наявності наданих доказів в матеріалах справи, що позивач відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-ІV має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Як свідчить лист відповідача з відмовою позивачу здійснити перерахунок пенсії, на час звернення ОСОБА_1 виплата надбавки йому до пенсії здійснювалась в меншому розмірі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 28.05.2008 року № 530 та складала 49 грн.80 коп. щомісячно, що суперечить ст. 6 вищеозначеного Закону від 18.11.2004 року № 2195-ІV.

З огляду на загальні засади пріоритетності Конституції і законів над підзаконними актами, Конституція і Закон України «Про соціальний захист дітей війни»мають вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530.

Таким чином, відповідач неправомірно виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 зазначеного Закону № 2195-ІV.

Обчислення підвищення до пенсії, виходячи з розміру встановленого Постановою Кабінету Міністрів № 530 від 28.05.2008 року, є порушенням засад пріоритету Конститу ції і законів над підзаконними актами, а тому, як було вказано вище, розрахунок такого підвищення повинен здійснюватися з розміру, встановленого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи положення ч. 2 ст. 8 КАС України щодо застосування принципу верховен ства права при вирішенні даної справи, а також норми ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд посилається на слідуючі рішення Європейського Суду.

Так, Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України», ( заява № 63134/00), на яке зокрема правомірно посилається в своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1, справедливо зауважив, що в межах свободи своїх дій держави вправі визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в діюче законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Означене положення викладене в п.23 рішення Європейського Суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.2000 року, користування будь-яким правом, яке визнано законом, повинно бути забезпечено державою виконанням його без будь якої дискримінації.

Позиція Європейського Суду що до принципу юридичної визначеності викладена у справі «Yvonne van Duym v.Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office)», де зокрема вказано, що означений принцип означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть, якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Означений принцип юридичної визначеності тісно пов’язаний з іншим принципом-відповідальності держави. Цей принцип полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання своєї відповідальності. При цьому, якщо в даному випадку держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, а це надання підвищення пенсії дітям війни, то держава чи означений орган публічної влади вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступають від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи цим органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Погоджуючись з позицією позивача по справі та враховуючи вище означені рішення Європейського Суду з прав людини, суд при вирішенні даної справи зауважує на те, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина є недопущення їх скасування, на що зазначено в ч.2 ст. 22 Конституції України. Не допуска ється також звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів ( ч. 3 цієї ж ст. 22 Конституції України).

Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп-/2007 р, № 26-рп/2008 р, № 10-рп 2008 р також встановлено недопустимість обмеження загальносуспільних потреб, пору шення прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України, зокрема що до забезпечення рівня життя осіб, які втратили працездатність і отримують пенсії та інші види соціальних виплат та державної допомоги, які є основним джерелом їх існування.

Так, в рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 року зокрема зазначено, що зі змісту ч.2 ст.95 Конституції України, якою встановлено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносус пільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошеного в ст. 46 Конституції України, передбачаються в державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків в Законі «Про Державний бюджет»не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, гарантованих Конституцією України.

В рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп, зокрема зазначено, що «Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна ( юридична чи фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняттями змісту прав і свобод є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність доводів позивача про наявність у нього права на перерахунок доплати до пенсії в розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та порушення з боку відповідача його, гарантованих Конституцією и Законом прав. Бездіяльність же відповідача за вищеозначений період часу що до не нарахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком згідно зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є наявною та протиправною.

Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 року № 2195-ІV передбачено, що «фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України».

Не може суд погодитись і з доводами відповідача в вищезазначеному листі з відмовою позивачу у виплаті підвищення до пенсії про те, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та «Про Державний бюджет України на 2011 рік»підвищення до пенсії відповідно до ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не передбачено, оскільки скорочення бюджетних асигнувань або їх відсутність не може бути підставою для зменшення дітям війни означених виплат. Крім того, не можна погодитись з тим, що, на думку відповідача, норми, які вводяться Законом України про Державний бюджет України є пріоритетними, виходячи знов з практики розгляду справ Європейським Судом з прав людини. При розгляді справи «Кечко проти України»Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів-Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський Суд з прав людини не прийняв вищезазначений аргумент уряду України що до бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Особливістю будь-якого Закону «Про Державний бюджет України»є забезпечення належних умов для реалізації положень інших діючих законів України, в яких передбачені фінансові зобов’язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист.

Прийнятий 27.04.2010 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»не містить положень, що зупиняють дію Закону України «Про соціальний захист дітей війни».Статтею 70 цього Закону надано право Кабінету Міністрів України в 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. Виходячи з вищевикладеного, нарахування та виплата у 2010 році «дітям війни»підвищення до пенсії або що місячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватись відповідно до ст. 6 Закону України № 2195-ІV у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, оскільки означена ст. 70 Закону «Про Держав ний бюджет України на 2010 рік»передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, дія цієї норми статті не поширюється на спірні правовідносини що до підвищення до пенсії «дітям війни», оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно з Законом № 2195-ІV залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати. Отже, нарахування та виплата у 2010 році «дітям війни»підвищення до пенсії повинні були здійснюватися у розмірі, встановленому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Верховною Радою України 14.06.2011 року був прийнятий, а в подальшому підписаний Президентом України, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України 2011 рік»№ 3491-ІV, який набрав чинності 19.06.2011 року. Пунктом 7 ч 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону № 3491-ІV доповнено п. 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного Фонду України на 2011 рік. Таким чином, Кабінет Міністрів України, як орган держави, має забезпечувати реалізацію встановлених Законами України соціальних прав громадян. На виконання вимог вищезазначеного Закону № 3491-ІV Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 06.07.2011 року № 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету». Ця постанова набрала чинності 23.07.2011 року. До набрання чинності означеною постановою, застосуванню підлягають положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№2195-ІV. Таким чином, виходячи з усього вищевказаного, за період визначений судом для позивача ОСОБА_1 з 22.12.2011 року по 22.06.2011 року включно нарахування та виплата йому, як дитині війни, державної соціальної допомоги повинно було здійснюва тись у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно відповідно до ст..6 Закону України №2195-ІV.

У своїх позовних вимогах позивач просить нарахувати і виплатити йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу в розрахунку шестимісячного строку в сумі 1353 грн.60 коп. та приводить розрахунок цієї суми. Однак, вказаний розрахунок не підтверд жений відповідними довідками та іншими доказами, тому суд не бере його до уваги, ос кільки позивачем не виконані вимоги ч.1 ст.71 КАС України, якими встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. За таких обставин суд вважає, що розрахунок суми невиплаченої соціальної допомоги має бути виконаний компетентним органом - відповідним управлінням Пенсійного Фонду України.

Позовні вимоги слід задовольнити частково.

Приходячи до такого висновку, суд враховує також роз’яснення, які містяться в п.2 «Довідки про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства про соціальний захист дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань»Вищого адміністративного суду України від 01.05.2009 року згідно яких при встановлені судом порушення норм права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен винести рішення про визнання таких дій незаконними та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Відповідно до положень ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги що до визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю. Враховуючи вищевикладене та приписи ч.2 ст. 1, ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про необхідність винесення рішення про зобов’язання Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії за віком, встановлену ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням вже виплачених сум за період з 22.12.2010 року по 22.06.2011 року включно та визнати протиправною відмову та бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі що до ненарухування і невиплати підвищення пенсії за віком позивачу, як «дитині війни», згідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-1У від 18.11.2004 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 8, 19 ч. 2, 22 ч. 2 та 3, 46 ч. 1, 2, 3, 48, 55, 64. 92, 95, 152 ч. 2 Конституції України, ст.ст. 1, 3 ч. 2, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 р. № 2195- ІV (зі змінами та доповненнями), ст.ст. 6, 9, 28 ч.1, 3, 44 ч. 1, 45 ч. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 р. № 1058- ІV, ст. 17 Закону України  «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ, ст. 2 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»від 15.07.1999 р. № 966-XIV, Законами України «Про Державний бюджет України  на 2010 рік», «Про Державний бюджет України  на 2011 рік», Законом України Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік»№ 3491-VІ від 14.06.2011 р., постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 р. № 745, ст.ст. 2 ч. 1, 6, 7, ст.. 8 ч. 3 і 4, ст. 9 ч. 7, ст.ст. 11, 21, 71 ч. 1 і 2, ст. 86, 98, 99, 104, 105, 122, 158-163, 183-2 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті державної соціальної допомоги згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни»та зобов’язання здійснити нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги у розмирі 30 %  мінімальної пенсії за віком –задовольнити частково.

          Визнати протиправними відмову та бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області в частині ненарахування і невиплати підвищення пенсії за віком ОСОБА_1, як «дитині війни», призначеної відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі встановленому ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 22.12.2010 року по 22.06.2011 року включно.

          Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Ренійському районі Одеської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальних захист дітей війни»за період з 22.12.2010 року по 22.06.2011 року включно, виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з урахуванням фактично виплачених сум.

          У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 –відмовити.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. у якості відшкодування судового збору.

          Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду, через Ренійський районний суд Одеської області, шляхом  подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії цієї постанови. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                        Т.А. Бешлієва