КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.01.2012 № 19/096-09
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів: Сотнікова С.В.
Разіної Т.І.
за участю секретаря: Карпюк О.С.
за участю представників сторін:
від позивача: представник – ОСОБА_1 ( за довіреністю)
від відповідача: представник – ОСОБА_2 ( за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Росава»
на рішення Господарського суду Київської області від 04.10.2011р.
у справі № 19/096-09 (суддя: Карпечкін Т.П.)
за позивом Приватного акціонерного товариства «Росава»
до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»
про стягнення 311 817,30 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 04.10.2011 року у справі № 19/096-09 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, Приватного акціонерного товариства «Росава» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.10.2011 року у справі № 19/096-09 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 року відкрито апеляційне провадження у справі № 19/096-09 та призначено до розгляду на 17.01.2012 р. в складі колегії головуючий суддя Дзюбко П.О., суддів Пантелієнко В.О., Гарник Л.Л.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/2 від 17.01.2012р. змінено склад колегії суду та здійснено розгляд апеляційної скарги у наступному складі: головуючий суддя: Дзюбко П.О., судді: Сотніков С.В., Разіна Т.І.
17.01.2011 у судовому засіданні представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Київської області від 04.10.2011р. бели шити без мін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2003 р. між позивачем та відповідачем був укладений Договір страхування вантажів № 839-73/10 за умовами якого страхувальник (позивач) передає на страхування вантажі, які належать страхувальнику або страхуються ним за дорученням третіх осіб та перевозяться від і до будь-яких пунктів, а страховик (відповідач) приймає зазначені вантажі та зобов'язується при настанні страхового випадку виплатити страхувальнику (вигодонабувачу) страхове відшкодування з метою компенсації завданого йому прямого фактичного збитку.
Об’єктом страхування за умовами договору є майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої вантажу страхувальника під час його перевезення. Конкретний вантаж передається на страхування відповідачу через укладання до договору страхування №839-73/10 додаткових угод.
24.07.2006р. сторонами було укладено Додаткову угоду № 7718, в якій сторони, не зважаючи на збіг строку дії договору 2003 року, послалися на його умови та домовилися, що страхувальник приймає на страхування шини автомобільні в асортименті у критому вагоні № 91817544, за кількістю місць 3200, за залізничною накладною № 32592680 від 24.07.2006 р., пункт від якого страхується вантаж ст. Роток до пункту ст. Кзил-Сай, Казахстан, види ризиків страхування згідно пункту 1.3. договору, страхова сума 331 817,30 грн., страховий тариф 1,1%, страховий платіж 3429,99 грн. На відміну умови договору №839-73/10 страховий тариф при перевезеннях залізничним транспортом на станції Казахстанської Темір-Жоли залізниці складають 1,3% від страхової суми.
За умовами Контракту № 161/1050 від 29.12.2005 р., укладеного між позивачем та ТОВ “СпецПромСервіс”, та рахунку-фактури № 4008 від 21.07.2006 р. на суму 61746 дол. США, умови поставки продукції за договорами ЗЕД є DAF–кордон України-Росії (ст. Зерново), тобто згідно Інкотермс 2000, товар надається у розпорядження покупця в узгодженому місці на кордоні і покупець зобов’язаний прийняти поставку товару на узгодженій станції переходу, а не на станції призначення, як в даному випадку аргументує позивач. Щодо страхування, то відповідно до статті А.3. б). базисної умови, до обов’язків продавця укладання договору страхування не входить. Відповідно до статті А.4. “Поставка. Продавець зобов’язаний надати товар у розпорядження покупця нерозвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці поставки на кордоні, у встановлену дату або в межах узгодженого переходу”. Перехід ризиків відповідно до статті Б.5. “Продавець зобов’язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.”, тобто перехід ризиків до покупця відбувся на станції Зерново.
Згідно ст. 308 Господарського кодексу України, вантажовідправник має право застрахувати вантаж в порядку передбаченому законодавством.
За загальним правилом особою, яка укладає договір страхування (страхувальником), страхуються власні майнові інтереси. Однак, страхувальник вправі укласти договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України), майнові інтереси якої стають предметом договору страхування. У цьому випадку учасником страхового правовідношення виступає особа, інтерес якої застрахований. Якщо страхувальник не укладає договір на користь третьої особи, то застрахованою особою вважається він сам.
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що страхування № 839-73/10 страхувальник передає на страхування вантажі, що належать страхувальнику або страхуються ним за дорученням третіх осіб. Доручень третіх осіб на страхування вантажу в даному випадку позивачем не надано.
Страхувальником за Додатковою угодою № 7718 від 24.07.2006 р. є сам позивач – ЗАТ “Росава”, а об’єктом страхування (п.1.2.договору страхування) майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої вантажу страхувальника під час його перевезення. Право власності на вантаж з всіма ризиками перейшло до покупця за контрактом в узгодженому місці на кордоні держави відправника DAF–ст. Зерново.
Умовами Додаткової угоди № 7718 від 24.07.2006 р. передбачено, що при настанні страхового випадку страхове відшкодування виплачується страхувальнику з метою компенсації завданого йому прямого фактичного збитку.
Як свідчать матеріал справи, відповідач (страховик), листом № 607 від 23.02.2009 р. відмовив позивачу, (страхувальнику) в задоволенні його заяви про виплату страхового відшкодування, на підставі пункту 5.2.б Договору № 839-73/10, тобто грубої недбалості страхувальника та порушення встановлених правил перевезення. При цьому, у своєму листі страхувальник повідомив, що вагон прибув на станцію призначення з ознаками доступу до вантажу на шляху прямування, про що свідчить Акт загальної форми ст. Озинки від 02.08.2006 р. В порушення положень діючої Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення вантажоодержувачем не використано його право на віднесення відповідальності за нестачу вантажу на перевізника.
Отже, відповідач визнав обставину настання страхового випадку та за умов визначених в договорі страхування 5.2.б договору № 839-73/10 не відшкодував збитки, які, на його думку, виникли внаслідок грубої недбалості страхувальника та порушення встановлених правил перевезення, пересилання й зберігання вантажів.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про страхування”, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно ст. 8 вказаного Закону, страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Статтею 9 цього ж Закону визначено, що страхова виплата –це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, при цьому страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
До реальних збитків зараховуються, по-перше, витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням майна, і по-друге, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
В матеріалах справи міститься надане відповідачем рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана, який вирішив справу №02-2383-07 від 19.11.2007 р. за позовом ТОВ “Спецпромсервіс” (одержувача вантажу) к АО “Національна компанія “Казакстан темір жоли”(залізниця) про стягнення суми шкоди, заподіяної при перевезенні вантажу в результаті його втрати та нестачі (ЗАТ “Росава” приймало участь в судовому процесі в якості третьої особи) з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Постановою № 2н-556-08 від 19.06.2008 р. наглядовою колегією м. Астани було відмовлено в порушенні провадження в порядку нагляду з перегляду рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р.
Згідно ст. 7 міжнародної Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р., учасниками якої є Україна, Казахстан та інші держави, Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набрали чинності.
Отже, в даному випадку рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р. приймається господарським судом Київської області в якості доказу та оцінюється разом з іншими доказами, які мають значення для справи.
Відповідно до Акту комісійного завантаження № 30 від 23.07.2006 р. та Акту № 886 від 23.07.2006 р., вагон № 91817544 був відправлений зі станції Роток (Україна) повністю завантаженим.
Згідно запису за № 17 Книги обліку контрольних переважувань вагонів на станції Фастів, вагон № 91817544 був переважений та встановлено, що фактична маса брутто вагону відповідає даним, вказаним в накладній СМГС, тобто 53 тонни.
На станції Озинки (Росія) було складено Акт загальної форми № 1533 від 02.08.2006 р., у зв’язку з виявленням на дверному вушку вагону № 91817544 слідів краски, іншої по кольору ніж колір краски вагона. Втім, залізницями Російської Федерації вказаний вагон прийнято без зауважень, що, в свою чергу дає всі підстави вважати, що втрата вантажу відбулася під час його перевезення за межами України, тобто на території Росії, де відповідач, як продавець та вантажовідправник не мав зобов'язань перед вантажоодержувачем TOB “Спецпромсервіс”.
Вантажоодержувачем OB “Спецпромсервіс”, при прийманні вантажу від перевізника було порушено параграф 6 ст. 18 СМГС, в якому передбачено, що вантажоодержувач має право вносити в комерційний акт свої зауваження. При прийманні вантажу від перевізника на станції Кзил-Сай (Казахстан) було виявлено нестачу вантажу. Комерційний акт № 663511 від 09.08.2006 р. був складений за участю вантажоодержувача –ТОВ “Спецпромсервіс”, проте в ньому не було зазначено про недоліки, що були виявлені на станції Озинки (Росія) та зафіксовані в Акті загальної форми № 1533 від 02.08.2006 р. Таким чином, вантажоодержувач –ТОВ “Спецпромсервіс” не зробив припис в комерційному акті про розпил вушка та наявності іншого кольору краски, чим, в свою чергу, порушив правила перевезення. Дані обставини також були встановлені рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Астана від 19.11.2007 р.
Крім того, Спеціалізованим міжрайонним економічним судом м. Астани було встановлено, що вантажоодержувач “Спецпромсервіс” сплатив продавцю та вантажовідправнику - ЗАТ “Росава” повну вартість вантажу, що перевозився вагоном № 91817544. Доказів повернення позивачем на адресу TOB “Спецпромсервіс” коштів за втрачений вантаж під час розгляду даної справи позивач господарському суду не надав.
Колегія суддів приймає до уваги, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2009 року по справі № 6/035-09, залишеного без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2009 р. та постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2009 р., яким позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог, оскільки справа № 6/035-09 є ідентичною по суті справі № 19/096-09, в якій беруть участь ті самі сторони, оскільки різниця в підставах позовних вимог становить лише у номерах вагонів та датах поставки вантажу вантажовідправником –ЗАТ “Росава” вантажоодержувачу –TOB “Спецпромсервіс”.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 04.10.2011р. року у справі № 19/096-09, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,–
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Росава» на рішення господарського суду Київської області від 04.10.2011 року у справі № 19/096-09 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 04.10.2011 року у справі № 19/096-09 залишити без змін.
Матеріали справи № 19/096-09 повернути господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Дзюбко П.О.
Судді Сотніков С.В.
Разіна Т.І.