Справа № 22-ц-656/12 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський Є. П.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого- Бермеса І.В.
суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.,
при секретарі: Колодка І.М.,
з участю ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
та адвоката ОСОБА_6,
цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, з участю третьої особи –Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним ,-
встановила:
Рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності та за безпідставністю позовних вимог.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила позивачка.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом належно не вмотивовано причини відмови в позові. Вказує, що будь-яких розмов із відповідачем про те, що квартира належить йому, а він надає їй дозвіл на проживання у ній між ними ніколи не велось, він не ставив її до відома про це. Вона рахувала себе власницею цього житла. Безпідставно допущено під час розгляду справи допит свідка ОСОБА_7
Внаслідок неправильного і спотвореного уявлення реальної дійсності, вона допустила помилку при підписанні договору дарування. У неї не було внутрішнього бажання (волі) укладати на користь відповідача договір дарування.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким повністю задоволити її позов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтвердження апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_5 та адвоката ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково в частині скасування рішення суду.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 21.05.2007 року позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, мотивуючи свої вимоги тим, що 31.03.1997 р. між нею та відповідачем було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який в дійсності укладався про людське око, без наміру створювати правові наслідки, тому у 2003 р. вона звернулась до відповідача з проханням про розірвання договору дарування, оскільки вийшла заміж, однак відповідач відмовився від пропозиції, що змусило її звернутись до суду.
28.11.2007 року позивачка подала до суду доповнення до позовної заяви, згідно яких обґрунтовувала свої вимоги тим, що на час укладення спірного договору перебувала у пригніченому стані, хворіла, а відповідач використав цей стан, ввів її в оману і шляхом обману запропонував скласти на нього заповіт або інший договір, а взамін він буде їй допомагати матеріально. Відповідач зареєстрував спірний договір у Львівському БТІ тільки у 2003 р. і
тільки тоді вона дізналась про порушення свого права, а тому строк позовної давності нею пропущено з поважних причин.
28.01.2008 року позивачка подала до суду нові доповнення до позовної заяви і обґрунтувала свої вимоги тим, що договір дарування було укладено нею внаслідок її помилки, а тому такий підлягає визнанню недійсним на підставі ст.56 ЦК України (в ред.1963 р.).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року позов було задоволено.
02 червня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справа апеляційного суду Львівської області вказане судове рішення залишила без зміни, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення.
10 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 червня 2008 року скасувала та справу передала на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді в судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та доповненнях до неї, а крім того позивачка подала письмові пояснення, в яких зазначила, що в дійсності вважала, що підписує заповіт, а не договір дарування. Просила позов задовольнити.
В оскаржуваному рішенні суд вказав, що у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 слід відмовити за пропуском строку позовної давності та за безпідставністю позовних вимог.
Однак ці дві підстави є взаємовиключні, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
До того ж суд помилково покликався на п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та ст.ст. 229 - 233 ЦК України (в ред.2004 року).
Вбачається, що правовідносини виникли в 1997 році, а тому до них слід застосувати норми ЦК України (в ред.1963 р.)
Згідно положень ч.1 ст.56 ЦК України (в ред.1963 р.), яка діяла на момент спірних правовідносин, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом особи, яка діяла під впливом помилки.
В п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (зі змінами), яка була чинною на час ухвалення судами судового рішення, судам роз’яснено, що угода може бути визнана недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Ці правила не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.
Встановлено, що протягом судового розгляду справи позивачка неодноразово змінювала підстави, які на її думку слугували б для визнання недійсним спірного договору дарування (про людське око, обман, помилка), а в своєму письмовому поясненні від 21.06.2011 р. (а.с.187-188) почала стверджувати, що взагалі вважала, що підписала заповіт, а не договір дарування.
Провіряючи ці покликання позивачки, суд вказав, що позивачка не надала суду жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Судова колегія погоджується з висновками суду про те, що позивачкою не подано жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Встановлено, що відповідач позов заперечив, покликаючись на те, що саме з ініціативи позивачки, яка є його рідною тіткою та хресною матір»ю було укладено спірний договір дарування квартири. Йому на момент укладення договору дарування тільки виповнилось 18 років. Договір дарування укладався у нотаріальній конторі куди його привела позивачка, нотаріусом роз'яснювались наслідки укладення договору.
Також встановлено, що власником квартири став ОСОБА_5, як це вбачається з реєстраційного посвідчення від 25 квітня 1997 року та довідки з місця проживання про склад сім'ї й прописку, і що позивачки, мала намір подарувати квартиру ще заздалегідь до укладення договору, і вона ніколи не зверталась до сім'ї відповідача з приводу надання їй матеріальної допомоги.
Відповідач також пояснив, що як власник розпорядився зазначеною квартирою та надав її для проживання позивачці - своїй тітці, за яку вона й сплачувала квартирну плату та плату за комунальні послуги; крім того він, надав дозвіл на реєстрацію в квартирі її чоловіка.
Тому не заслуговують на увагу покликання позивача на те, що квартира, яка була предметом договору, відповідачу не передавалася, він ніколи у ній не жив, так само, як і не був у ній зареєстрованим; не ніс жодних видатків по її утриманню.
З цих же підстав безпідставними є і покликання позивач на те, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.04.2005 року з неї, як власника вище згаданої квартири, було стягнуто в користь ЛКП "Привокзальне" 532 грн. 94 коп. в якості заборгованості по оплаті за утримання цієї квартири і згадану заборгованість погасила саме вона.
Судова колегія враховує і те, що позивачка після одруження в 2002 році вперше звернулась до суду у 2003 р., тобто за спливом 6 років з моменту укладення спірного договору дарування, що свідчить про те, що до цього вона не заперечувала своє волевиявлення на укладення договору в 1997 році, тобто про відсутність помилки при укладенні договору.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Отже не доведено, що позивачкою договір дарування квартири було укладено під впливом помилки, оскільки не встановлено, що вона неправильно сприймала умови угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності чого, цей договір не був би укладений.
При таких обставинах рішення суду слід скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити за безпідставністю.
Керуючись ч.1 п. 2 ст.307, ст.308, п.4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила :
Апеляційну ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 серпня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5, з участю третьої особи –Другої Львівської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним –відмовити за безпідставністю.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді: